21 січня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/11769/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:
- визнати протравними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови, ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п. 2, ч. 5 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, як особу, що самостійно виховує дитину віком до 18 років за рішенням суду.
- зобов'язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2, ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами, як особу, що самостійно виховує дитину віком до 18 років за рішенням суду.
Свої вимоги мотивує тим, що він самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, а тому має право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою судді від 04.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 24.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що позивач посилаючись на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у справі № 748/1323/25, ОСОБА_2 22.09.2025 подав до Військової частини НОМЕР_1 рапорт (вх. № 3109/2/1 від 22.09.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (самостійне виховання та утримання військовослужбовцем дитини до 18 років). Проте у задоволенні зазначеного рапорту в/ч НОМЕР_1 було відмовлено, оскільки у позивача відсутнє право на звільнення з військової служби. Крім того, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у справі №748/1323/25 вказує на те, що позивач у справі №748/1323/25 протиправно намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов'язку (проходження військової служби).
Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що факт самостійного виховання та утримання дитини у даному контексті є функціональним наслідком судового акта про передачу дитини на виховання батьку. Крім того, суд приймаючи рішення про відібрання дитини у матері та передання її батьку юридично усунув матір від виконання нею батьківських обов'язків, покладаючи повну та одноосібну відповідальність за виховання і утримання на батька. Додатково зазначено, що враховуючи норми чинного законодавства позивач має право на звільнення з військової служби, як батько, що самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.
Згідно із довідкою в/ч НОМЕР_1 від 06.06.2025 №2-1-д/2719 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією в в/ч НОМЕР_1 (а.с.20).
Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Чернігівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 28.08.2018, серії НОМЕР_2 , батьками ОСОБА_3 25.08.2018 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.13).
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у праві №748/1323/25, яке набрало законної сили 30.08.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 задоволено частково. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відібрано від його матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав та передано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 . Попереджено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина та покласти на Службу у справах дітей Седнівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області контроль за виконанням нею батьківських обов'язків (а.с.16-18).
22.09.2025 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командира мінометної батареї НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону в/ч НОМЕР_1 , у якому просив звільнити з лав Збройних Сил України у запас відповідно до абзацу шостого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду (а.с.23).
06.10.2025 в/ч НОМЕР_1 листом №2/1/3/7786 повідомила, що відповідно до наданого до рапорту рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у справі №748/1323/25 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відібрано у його матері ОСОБА_4 , без позбавлення її батьківських прав, та передано його батьку - ОСОБА_1 . При цьому суд рішення про самостійне виховання та утримання ОСОБА_3 його батьком судом не ухвалювалося, вказаний факт під час розгляду справи судом не встановлювався. Із вказаного рішення також вбачається, що малолітній ОСОБА_3 з вересня 2024 року проживає з батьками ОСОБА_1 . З огляду на викладене, відсутні правові підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби, згідно поданого 22.09.2025 рапорту (а.с.24).
Вважаючи такі дії відповідача щодо не звільнення з військової служби як батька, який самостійно виховує малолітню дитину віком до 18 років, протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно із ч.ч. 1-2 ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 2 ч.6 ст.2 Закону №2232-XII статті передбачено, що одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Зокрема, п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Судом встановлено, що позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу шостого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Як підставу для звільнення до рапорту було додане рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у справі №748/1323/25, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрано від його матері ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав та передано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьку ОСОБА_1 . Попереджено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина та покласти на Службу у справах дітей Седнівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
При цьому, питання обов'язків щодо самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішене.
Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов'язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.
Із урахування наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30.07.2025 у справі №748/1323/25, яке позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, не є належними доказом того, що він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки рішення не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.
На переконання суду, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або мати; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі.
Вказані документи об'єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Суд також звертає увагу й на те, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття "самостійне виховання дітей одним з батьків".
Водночас, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021, містить визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".
Так, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеними у постанові від 28.09.2022 у справі №580/251/21 для визнання статусу "одинокої матері" необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і утримує.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
У постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ.
Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для набуття статусу "одинока матір", "одинокий батько", необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Враховуючи зазначене вище суд вважає, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач правомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки останній не підтвердив самостійне виховання та утримання дитини віком до 18 років.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21 січня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).
Суддя С.В. Бородавкіна