Справа № 500/5317/25
22 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Української військово-медичної академії про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Степанова Олена Вікторівна звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, або ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Української військово-медичної академії (далі - відповідач 2, або УВМА) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та просить ухвалити рішення яким:
визнати протиправним та скасувати наказ т. в. о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 223 від 11 серпня 2025 року про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з АІТС "Оберіг" інформацію про анулювання бронювання ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ начальника Української військово-медичної академії № 252 від 11 серпня 2025 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу на підготовку офіцерів запасу медичної служби;
зобов'язати Українську військово-медичну академію виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу.
В обґрунтування позовних вимог у заявах по суті справи представник позивача вказує, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 та був заброньований на період мобілізації та на воєнний час як працівник КНП "Медичний реабілітаційний центр "Озерянський", яке визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності. Однак, т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 з порушенням Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджене Постановою КМУ від 23 лютого 2022 р. № 154 та Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2024 р. № 1332) без відповідної заяви позивача протиправно було анульовано бронювання, і в подальшому направлено на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією. При цьому, по факту позивача ніхто не обстежував, а довідка ВЛК підписана не всіма членами ВЛК.
Як наслідок, позивача в подальшому згідно наказу т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 223 від 11 серпня 2025 протиправно призвано на військову службу та зараховано до списків особового складу на підготовку офіцерів запасу медичної служби до Української військово-медичної академії.
Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву у якому позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Заперечуючи позовні вимоги вказує, що згідно наявної у нього інформації ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 на спеціальному військовому обліку, як медичний працівник, який 04.08.2025 року був автоматично заброньований від Мінцифри згідно Постанови КМ України від 27.01.2023 р. № 76. Відповідно до інформації в системі АІТС «Оберіг» - 11.08.2025 року мол. лейтенант ОСОБА_1 за запитом особи був розброньований. 11 серпня 2025 року Тернопільською районною позаштатною постійно діючою військово - лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 був визнаний придатним до військової служби на підставі ст. 64в, 9в, 39в, 54в графи III Розкладу хвороб, Положення про військово-лікарську експертизу в ЗС України, затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 № 402 зі змінами. В цей же день ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю підстав для відстрочки та бронювання, ІНФОРМАЦІЯ_7 призваний на військову службу по мобілізації, знятий з військового обліку і направлений для подальшого проходження служби до в/частини Українська військово-медична Академія. За таких обстави, відповідач 1 вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідач 2 позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень у заявах по суті справи вказує, що наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини є актом індивідуальної дії та вичерпав свою дію фактом його виконання. Визнання цього наказу незаконним без прийняття рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан. Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Також зазначає, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на ТЦК та СП. Водночас зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині військової частини. Таке зарахування здійснюється на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець. З урахуванням наведених вище положень УВМА не мала права не зарахувати позивача до особового складу частини, адже як вбачається з оскаржуваного наказу йому були надані усі передбачені чинним законодавством документи (іменні списки), що є беззаперечною правовою підставою для видання ним наказу № 252 від 11.08.2025, в частині, що стосується позивача.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу 1 засобами поштового зв'язку 19.09.2025, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а відповідачу 2 через електронний кабінет 15.09.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд".
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
Як слідує з електронного військово-облікового документа, сформованого за допомогою мобільного застосунку «Резерв +» позивач ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 та йому було надано відстрочку від призову на військову службу у зв'язку із бронюванням до 24.07.2026.
Відповідно до інформації в системі АІТС «Оберіг» 11.08.2025 року бронювання військовозобов'язаного ОСОБА_1 було анульовано за зверненням особи.
Згідно з направленням від 11.08.2025 №4574526 ОСОБА_1 направлено на військово-лікарську комісію на базі закладу охорони здоров'я КНП «Тернопільська міська лікарня швидкої допомоги» для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до постанови військово-лікарської комісії, яка оформлено довідкою від 11.08.2025 №2025-0811-1240-1471-3 молодшого лейтенанта (запасу) ОСОБА_1 на підставі статті 64в, 9в, 39в, 54в графи ІІІ розладу хвороб визнано придатним до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.08.2025 №223 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини Українська військово-медична академія.
Наказом начальника Української військово-медичної академії від 11.08.2025 №252 молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення - при військовій частині НОМЕР_1 та зараховано в розпорядження начальника УВМА.
Мотивувальна частина
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів позовної заяви та позовних вимог, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма Основного Закону означає, що діяльність суб'єктів владних повноважень здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, зокрема, такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Абзацом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває на час вирішення справи судом.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_9 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Також Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває на час вирішення справи судом.
Частиною першою статті 39 Закону №2232-XII унормовано, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-XII унормовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно зі статтею 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, статтею 23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов'язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову або підпадають під умови відстрочки від призову, необхідно надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
Зокрема, пунктом 1 частини першої статтею 23 Закону №3543-XII унормовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Як слідує з позовної заяви, в обґрунтування доводів щодо протиправності наказу відповідача 1 про призов ОСОБА_1 на військову службу представник позивача вказує на незаконність дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо анулювання бронювання позивача та порушення порядку проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією і оформлення результатів такого огляду.
З даного приводу суд зауважує, що предметом позову слід вважати ту його частину, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення, тобто спосіб судового захисту (ч. 1-3 ст. 5 КАС України). Вона опосередковується спірними правовідносинами - правом і обов'язком позивача і відповідача.
Суд зазначає, що у позовній заяві позивачем не заявлено позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо анулювання бронювання ОСОБА_1 та визнання протиправною і скасування постанови військово-лікарської комісії, якою його було визнано придатним до військової служби.
Одним із принципів адміністративного судочинства є принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
В розрізі розглядуваної справи суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки визнання протиправними дій ТЦК та СП щодо анулювання бронювання позивача та визнання протиправною і скасування постанови ВЛК, якою його визнано придатним до військової служби може бути самостійним предметом позову, а тому суд позбавлений можливості надавати таким діям та постанові правову оцінку в межах розгляду цієї справи. В іншому випадку це призведе до порушення принципів диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.
Оскільки інших аргументів щодо порушення порядку призову позивача на військову службу у позові не наведено, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_10 від 11.08.2025 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та наказу УВМА від 11.08.2025 року № 252 про зарахування його до списків особового складу частини.
Крім того, суд зазначає, що згідно з принципом процесуальної економії слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений упостановах Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).
Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.
Про цей правовий висновок Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з'ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. За змістом зазначених юридичних принципів процесуальної економії та стадійності захисту права застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Застосовуючи вказаний підхід до обставин цієї справи, суд виходить з того, що з моменту направлення позивача до військової частини УВМА та зарахування його до списків особового складу, він набув статусу військовослужбовця, оскільки пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ визначено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Водночас, такий вид військової адміністративної процедури як «виключення зі списків особового складу військової частини» можливий лише у окремих випадках, а саме: направлення військовослужбовця для проходження військової служби до інших військових формувань у тому числі за кордон; звільнення з військової служби; у зв'язку із засудженням за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину на підставі вироку суду у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання; зарахування військовослужбовця на навчання до військового навчального закладу; смерті (загибелі) військовослужбовця або визнання безвісти відсутнім на підставі рішення суду про таке визнання (п. 10, 34-37, 77, абз.6 п. 144, п. 230, 247 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008: абз.8 пп. 1 п.1.5, п. 14.10, абз.2 п. 3.22, абз.9 п. 4.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170).
Тому скасування оспорюваних у даній справі наказів про призов позивача на військову службу та зарахування до списків особового складу частини, зобов'язання виключити зі списків особового складу та виключення з АІТС «Оберіг» інформації про анулювання бронювання, без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить позивача у статусі військовозобов'язаного.
Позивачем не заявлено позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог з наведених вище міркувань.
Таким чином, виходячи із принципів процесуальної економії та стадійності захисту права суд дійшов до переконання про неефективність обраного позивачами способу захисту.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак і відсутність підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.
Судові витрати
Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Статтею 139 КАС України визначені правила розподілу судових витрат.
Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Української військово-медичної академії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 січня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_11 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
- Українська військово-медична академія (місцезнаходження: вул. Генерала Геннадія Воробйова, 13А, м. Київ,03049, код ЄДРПОУ 22998499);
Головуючий суддя Юзьків М.І.