22 січня 2026 року Справа № 480/10228/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10228/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства з дати звернення з відповідною заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на призначення дострокової пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як мати дитини з інвалідністю. Однак, відповідачем прийнято рішення № 1841500012053 від 20.09.2024, яким їй відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком згідно п. 3. ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих факт виховання до шестирічного віку дитини з інвалідністю.
Ухвалою судді Сумського окружного адміністративного суду Осіпової О.О. від 02.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
16.12.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Розпорядженням керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 було призначено повторний автоматичний розподіл цієї справи в зв'язку з тим, що відповідно до Указу Президента України № 958/2025 від 13.12.2025 та наказу від 08.01.2026 № 5-ОС голови Сумського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 звільнена з посади судді Сумського окружного адміністративного суду в зв'язку з призначенням на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями по справі № 480/10228/24 було визначено головуючим суддю Шаповала М.М.
Ухвалою суду від 14.01.2026 справу прийнято до провадження.
ОСОБА_1 , є мамою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 16.03.1993року, запис № 11.
13.09.2024 позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Рішенням від № 1841500012053 від 20.09.2024 відповідач відмовив позивачу у призначенні дострокової пенсії, оскільки не виконано вимоги статті 115 розділу ХІV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині не підтвердження інвалідності дитини до 6-ти річного віку, законні підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відсутні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV.
Суд звертає увагу на те, що Законом України № 2249-VIII від 19.12.2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2449-VIII від 07.06.2018року), з метою приведення норм діючого законодавства у відповідність до положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, - внесено зміни до ряду законодавчих актів України, які містять положення щодо закріплення та реалізації прав осіб, яким встановлено інвалідність: до Кодексу законів про працю України, Сімейного кодексу України, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", Законі України "Про державну допомогу сімям з дітьми", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".
Зокрема, відбулась така заміна в назвах та текстах вищенаведених законодавчих актів таких слів: "інвалід" - на "особа з інвалідністю", "дитина-інвалід" - на "дитина з інвалідністю", "інвалід з дитинства" на "особа з інвалідністю з дитинства".
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до положень пункту в) статті 94 наведеного Закону дітям-інвалідам віком до 16 років соціальні пенсії призначаються в розмірі 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком.
Поза увагою суду під час розгляду справи не може залишитись те, що окремо, така категорія громадян як батьки дітей-інвалідів та батьки дітей - інвалідів з дитинства в якості категорії громадян, на яких поширюються пільги на вихід на пенсію на пільгових умовах, чинним законодавством не виділена.
Так само, як на даний час у законодавстві України існує і термінологічна невизначеність самих понять "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 замінене на "дитина з інвалідністю") та "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 замінене на "особа з інвалідністю з дитинства"), а відповідно відсутнє і чітке розмежування цих понять.
Цього поняття не містить ані Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), ані Закон України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" від 16 листопада 2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III).
Відповідно до ст. 6 Сімейного Кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Єдиними законодавчими актами, які містять визначення поняття "дитина інвалід" (з 19.12.2017 року замінене на "дитина з інвалідністю") - є Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (до зміни 19.12.2017 року назви - Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні") та Закон України "Про охорону дитинства".
Так, відповідно до положень абзацу третього статті 1 наведеного Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" дитина-інвалід ("дитина з інвалідністю") - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Водночас, абзац другий наведеної статті містить визначення, відповідно до якого: інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Стаття 1 Закону України "Про охорону дитинства" містить абзац, відповідно до якого визначено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Окрім того, положення цієї статті містять відповідний абзац про те, що дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров'я та розвиток у зв'язку з інвалідністю, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини це дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах.
У Законі України "Про державну соціальну допомогу дітям - інвалідам та інвалідам з дитинства" встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.
Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни, залежно від діагнозу.
Таким чином, визначення категорії інвалідів все ж можна зробити, виходячи з логічного тлумачення норм законодавства, а також законодавчо закріплених понять "дитина" та "інвалідність" (яка настає у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами):
- "дитина-інвалід" (з 19.12.2017 - "дитина з інвалідністю") - це статус, який надається дитині від народження до 18 років у разі наявності двох обов'язкових фактів: 1) виявлення відповідного захворювання, травм чи вроджених вад до 6-річного віку та 2) встановлення на підставі відповідної документації закладів охорони здоров'я до досягнення дитиною 6 років інвалідності вперше;
- "інвалід з дитинства" (з 19.12.2017 - "особа з інвалідністю з дитинства") - це статус дитини, який надається дітям від 6 до 18 років у випадках, коли сама інвалідність може наставати як до 6 років так і після (а не до 6-ти років) внаслідок певних травм та захворювань чи вроджених вад, - однак вперше така інвалідність встановлена у визначеному законом порядку на підставі медичної документації - вже після досягнення дитиною 6-річного віку.
Показанням для визначення інвалідності у дітей - є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.
Разом з тим, загальновідомим та беззаперечним є той факт, що будь-які діти (в тому числі, і до 18 років), які мають інвалідність, незалежно від часу її встановлення, - вимагають опіки та постійного нагляду, який, відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати законні представники: батьки; усиновителі; опікуни чи піклувальники; прийомні батьки; батьки-вихователі; патронатні вихователі.
Соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, забезпеченні медикаментами, технічними й іншими засобами, здійсненні реабілітаційних заходів, з медичної, соціальної, трудової та професійної реабілітації, побутового обслуговування, а також- встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.
Відтак, відповідно, посиленого соціального захисту потребують і особи, які доглядають за дітьми, які мають інвалідність, - як до досягнення ними 6-річного віку, так і у віці від 6 до 18 років.
Поряд з цим, зі змісту статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" можна зробити висновок, що право на дострокове призначення пенсії як матерям "дітей-інвалідів" та і матерям "інвалідів з дитинства" обмежується кількома умовами:
- виховання дитини-інваліда або інваліда з дитинства до шестирічного віку, якнайменше;
- досягнення жінкою, яка виховувала дитину-інваліда або інваліда з дитинства 50-річного віку;
- наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).
Окрім того, згідно даної статті - до поняття інвалідів з дитинства включено також дітей-інвалідів віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до пункту 2.18 цього Порядку № 22-1 - визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Таким чином, суд приходить до переконання, що самим відповідачем, управлінням Пенсійного фонду, неправильно трактується вищенаведена норма Порядку № 22-1, оскільки безпосередньо сама норма пункту 2.18 Порядку і містить не лише розмежування понять "інвалід з дитинства" та "дитина-інвалід", але й ставить в залежність від цих понять та часу набуття відповідного статусу дітьми - обов'язковість подання матерями таких дітей тих чи інших документів при зверненні за призначенням дострокової пенсії, - відповідно, а саме:
- обов'язковість подання висновку ЛЛК про те, що дитина, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, - для матері, дитині якої встановлено статус "дитини-інваліда" (а не статус "інваліда з дитинства") після досягнення шестирічного віку;
- обов'язковість подання висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності) - для матері, дитині якої встановлено статус "інваліда з дитинства" (а не статус "дитини-інваліда") після досягнення вісімнадцятирічного віку.
При цьому, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини, яка має статус "інваліда з дитинства" - "дитиною-інвалідом" до 6-ти річного віку.
Тобто, вимога про підтвердження наявності медичних показань для визнання дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії дітей-інвалідів, а не інвалідів з дитинства, до якої відносився донька позивача.
Відтак, твердження відповідача спростовуються самим же пунктом 2.18 вищенаведеного Порядку № 22-1, на який відповідач посилається у рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу та у відзиві.
Варто також зазначити, що абзац 11 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку № 22-1 (із змінами, внесеними згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 23.05.2018 № 11-1), в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії, - містять перелік документів, які засвідчують особливий статус особи, при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону. Такими документами визначено лише: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Докази наявності медичних показань для визнання дитини інвалідом з дитинства (а не дитиною-інвалідом) до досягнення шестирічного віку вказаним пунктом - не вимагаються.
Підтвердження наявності медичних показань для визнання "дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку", у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, стосується саме категорії "дітей-інвалідів", - а не категорії "інвалідів з дитинства", до якої відноситься донька позивача.
Будь-яких вимог щодо підтвердження наявності медичних показань для визнання особи "інвалідом з дитинства" (а не "дитиною-інвалідом") до досягнення шестирічного віку чинним законодавством не визначено.
Як вже було зазначено вище, в ході розгляду даної справи встановлено, що донька позивача визнана інвалідом з дитинства - ще до досягнення 18-річного віку, що визнається відповідачем і про, що є відповідні висновки.
Те, що ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства, підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК: серія 10 ААА № 218937 від 08.02.2011. В цій довідці зазначається також: друга група інвалідності, інвалідність з дитинства, інвалідність встановлено - безтерміново.
У даному випадку, всі вказані документи наявні у позивача та надавалися відповідачу, що не заперечується відповідачем.
Згідно з вимогами пункту 4.2 Порядку № 22-1, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Зі змісту пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що право на призначення дострокової пенсії мають не тільки матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а і матері осіб з інвалідністю віком до 16 років.
Документи, які підтверджують встановлення у віці до 16 років інвалідності дитині позивача, були надані відповідачу із заявою про призначення пенсії.
В зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими, а вказана відповідачем підстава для відмови у призначенні пенсії - не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки вимога відповідача щодо необхідності підтвердження факту визнання інвалідом з дитинства до шестирічного віку - є протиправною.
Згідно зі статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи вказані норми закону, враховуючи, що позивачем було надано висновок яким підтверджується, що інвалідність її доньки настала до виповнення 16 років, та з рахуванням достатнього страхового стажу позивача для призначення дострокової пенсії, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив у призначенні позивачці пенсії.
До ряду аналогічних висновків, викладених судом у даній постанові, дійшов Верховний Суд у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 501/2838/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі № 216/2437/16-а.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства з дати звернення з відповідною заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 (дев'яносто шість) коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал