22 січня 2026 року м. Рівне№460/9717/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., за участю секретаря судового засідання Осташевської І.А. та представників сторін: представника позивача - адвоката Скіданової О.С., представника відповідача - Курилас В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" до Рівненської митниці про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" (далі - позивач) звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Рівненської митниці (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про визначення митної вартості від 17.04.2025 №204060/2025/000005/2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що 12.03.2021 між італійською фірмою "F.I.R. SAS DI F.I.R SERVIZI SRL" (як продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу товарів №3/2021 на поставку товарів запасні частини, номерні агрегати та аксесуари до автомобілів та з метою митного оформлення товару позивачем подано до митного органу митну декларацію №25UA204060003160U6 від 17.04.2025, в яких митна вартість отриманого товару визначена за першим методом, тобто за ціною договору. Позивач зауважує, що до митного оформлення ним було подано усі документи, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість придбаних товарів, однак, на думку позивача, відповідач безпідставно витребував у нього додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованого товару. Позивач вважає, що відповідачем протиправно, в порушення норм статті 57 Митного кодексу України та за наявності необхідних документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, здійснено коригування митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом (резервним), внаслідок чого було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів. Також позивач зауважує, що відповідач безпідставно поставив під сумнів весь поданий йому перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару. Тому застосування резервного методу для визначення митної вартості товару позивач вважає протиправним та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, де на обґрунтування заперечень зазначив, що при проведенні у відповідності до положень статті 54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення за митною декларацією, було встановлено, що у документах, наданих декларантом митному органу для підтвердження митної вартості товару, було відсутнє обґрунтування числового значення рівня заявленої митної вартості товарів. Також відповідач зауважив, що в інформації, наданій декларантом, наявні окремі розбіжності та неточності та не містилися всі дані відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості, внаслідок чого посадовими особами митного органу позивачу було направлено вимогу про необхідність надання додаткових документів, яку позивачем не було виконано належним чином. Тому відповідач вважає, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів прийняте ним в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України, та просить відмовити у задоволенні позову.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 04.06.2025 у паперовій формі безпосередньо через канцелярію суду, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 04.06.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 визначено суддю Махаринця Д.Є. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 09.06.2025 суд у складі судді Махаринця Д.Є. прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №460/9717/25 за вказаним позовом, вирішив розгляд справи здійснювати одноособово суддею за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановив учасникам справи строки подання до суду інших заяв по суті спору.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав 19.06.2025 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
19.06.2025 представник відповідача також звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, оскільки вказана справа не відноситься до категорій справ, що підлягають до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Розпорядженням керівника апарату суду від 15.09.2025 №1046 на підставі пунктів 2.3.43, 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду від 27.03.2025№1, у зв'язку із тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді Махаринця Д.Є., головуючого судді у справі №460/9717/25, та з урахуванням рішення зборів суддів від 25.08.2025 (протокол зборів №5) призначено повторний автоматизований розподіл справи №460/9717/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 справу №460/9717/25 передано на розгляд судді Максимчуку О.О.
Ухвалою від 21.11.2025 суд вказану адміністративну справу прийняв до провадження, а розгляд і вирішення цієї справи вирішив здійснювати одноособово суддею Максимчуком О.О. та повторно розпочати розгляд цієї справи.
Крім того, ухвалою від 21.11.2025 суд перейшов до розгляду справи №460/9717/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 11.12.2025.
У підготовчому засіданні, яке відбулось 11.12.2025 з участю уповноважених представників сторін, з'ясувавши і вирішивши усі передбачені статтею 180 КАС України питання підготовчого провадження, суд постановив ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, якою закрив підготовче провадження у справі і призначив розгляд справи по суті на 12.01.2026.
В судовому засіданні, яке відбулося 12.01.2026 з участю уповноважених представників сторін, суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив наявні у матеріалах справи докази і після судових дебатів на підставі статті 227 КАС України перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення і проголошення до 22.01.2026.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Заслухавши в судових засіданнях уповноважених представників сторін, розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
12.03.2021 між італійською фірмою F.I.R. SAS DI F.I.R SERVIZI SRL (як продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу товарів №3/2021 (а.с.43-54 т.1). Предметом цього договору згідно пункту 1.1 є товар - запасні частини, номерні агрегати та аксесуари до автомобілів.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна за товар встановлюється у євро та зазначається у інвойсах по кожній окремій поставці. Пунктом 2.2 договору визначені умови поставки товарів - FCA ROVERTO (TN) Італія. Відповідно до розділу 4 договору покупцем здійснюється 100% передоплата за товар до відвантаження згідно проформи-інвойсу.
У рамках цього договору продавець продав покупцеві частини до легкових моторів, бувші у вжитку, які потребують ремонту та не придатні до експлуатації (описові частини граф митної декларації №25UA204060003160U6 від 17.04.2025).
Відповідно до рахунку-фактури продавця №10/VEХ від 11.04.2025 за платіжною інструкцією від 14.04.2025 №43JBKLР4 покупцем перераховано 12512,00 євро на рахунок продавця (код SWIFT-транзакції NJBKLP4EOB7BU40) (а.с.65-85 т.1), після чого товар був відправлений продавцем покупцеві.
На виконання умов договору товар було ввезено на митну територію України. Декларантом позивача було оформлено та подано Рівненській митниці митну декларацію №25UA204060003160U6 від 17.04.2025 (а.с.14-42 т.1), за якою заявлено до митного оформлення товари: запчастини до автомобілів, бувші у вжитку, згідно переліку, за заявленою митною вартістю на загальну суму поставки 12512,00 Євро, а митна вартість імпортованих товарів визначена за першим методом за ціною договору.
Для здійснення митного оформлення до МД були надані такі документи: митна декларація країни відправлення MRN №24ITQTI1ТCS89823А3 від 14.04.2025, зовнішньоекономічний договір (контракт) №3/2021 від 12.03.2021 з додатками, товаротранспортна накладна CMR А№078625 від 14.04.2025, рахунок-фактура №10/VEХ від 11.04.2025, банківський платіжний документ, що стосується товару від 14.04.2025 №43JBKLР4 (код SWIFT-транзакції NJBKLP4EOB7BU40), транспортні документи (Договір на перевезення №02/01/2022 від 02.01.2022, заявка на міжнародне перевезення вантажу від 14.04.2025, рахунок за надані авто послуги №3526 від 15.04.2025, довідка про вартість перевезення вантажу №101 від 15.04.2025), комерційна пропозиція б/н від 02.04.2025, протокол узгодження ціни від 12.03.2025, прибуткова накладна №18 від 20.01.2025, бухгалтерська довідка до рахунку №10/VEХ від 11.04.2025, інформаційна специфікація продавця, покупця до інвойсу №10/VEХ від 11.04.2025.
17.04.2025 посадовою особою митниці надіслано декларанту повідомлення №612563, в якому вказано на виявлення окремих розбіжностей та неточностей і витребувано додатково виписку із бухгалтерської документації, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією та довідкову інформацію щодо вартості у крані-експортері товарів, що є ідентичними/аналогічними оцінюваним товарам (а.с.163-165 т.1).
Також 17.04.2025 посадовою особою митниці повідомленням №612591 було вказано, що Рівненська митниця володіє ціновою інформацією щодо вартості подібних товарів за призначенням та технічними характеристиками, наведено перелік митних декларацій із зазначенням сум (а.с.166-168 т.1).
Листом №17/04 від 17.04.2025 року декларант повідомив митницю про відсутність інших документів, окрім поданих (а.с.165 т.1).
17.04.2025 за результатами опрацювання поданої митної декларації та доданих до неї документів відповідачем прийнято Рішення про визначення митної вартості товарів №204060/2025/000005/2, відповідно до якого митну вартість товару визначено за резервним методом визначення митної вартості, та винесено картку відмови у митному оформленні товарів №UA204060/2025/000046 (а.с.169-187 т.1).
На обґрунтування прийнятого рішення №204060/2025/000005/2 від 17.04.2025 про визначення митної вартості товару, митний орган в графі 33 зазначив обставини, аналогічні змісту вимогам №612563 та №612591.
Декларантом вказаний товар оформлено у вільний обіг згідно з декларацією №25UA204060003203U3 від 18.04.2025 з наданням гарантій, передбачених частиною сьомою статті 55 Митного кодексу України.
Водночас, не погодившись із рішенням про коригування митної вартості, позивач звернувся з вказаним адміністративним позовом до суду.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Частинами першою-другою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Зокрема, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
В силу вимог частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з частиною 2 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною 1 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
При цьому, частиною 1 статті 57 Митного кодексу України закріплено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
В силу вимог частин другої - третьої статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією (частина 4 статті 57 Митного кодексу України).
Таким чином, до виключних повноважень органу доходів і зборів належить здійснення контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів, яке полягає у перевірці числового значення та методу визначення заявленої митної вартості.
Разом з тим, з урахуванням положень частини 3 статті 318 Митного кодексу України, яка встановлює, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, реалізація зазначених повноважень повинна відбуватись із обмеженим втручанням у процедуру самостійного визначення декларантом митної вартості імпортованих товарів, котрому повинна передувати наявність в органу доходів і зборів обґрунтованих сумнівів у правильності визначення заявленої митної вартості товарів.
Відповідно до частини 4 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Згідно з частиною п'ятою цієї статті ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 10 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Частиною 11 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.
Частиною 9 статті 58 Митного кодексу України визначено, що розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, які підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
В силу вимог частини 2 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
З аналізу наведених вище норм права вбачається, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на імпортерові. Але, при цьому, митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні вищенаведених статей, сумніви митниці є обґрунтованими тоді, коли: надані декларантом документи містять розбіжності, або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, або наявні ознаки підробки.
Наведені норми законодавства зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Не зазначення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Спір між сторонами у цій справі виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості.
При цьому позиція митного органу полягає у тому, що подані до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних (наявність неточностей та розбіжностей), необхідних для визначення митної вартості, у зв'язку із чим від декларанта витребовувались додаткові документи, та оскільки декларантом не надано необхідних витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці по розмитненню подібного товару.
Приймаючи спірне рішення про визначення митної вартості товару, митний орган зазначив про те, що копія митної декларації країни відправлення від 14.04.2025 №25ITQT11TCS89823А3 містить реквізити рахунку-фактури за кодом (№380) від 11.04.2025 № IT-2025-10/VEX, що не відповідає реквізитам рахунку-фактури від 11.04.2025 № Інвойс 10/VEX, зазначеної в графі 44 МД під кодом документу 0380.
В ході розгляду справи суд встановив, що позивачем було подано для митного органу декларацію країни відправлення від 14.04.2025 №25ITQT11TCS89823А3, яка містить реквізити рахунку-фактури за кодом (№380) 11.04.2025 № IT-2025-10/VEX. Як ствердив позивач, вказана різниця є внутрішньою деталізацією облікового номера продавця, про що митниці неодноразово надавались письмові роз'яснення експортером та декларантом та відображалось у судових рішеннях, що набрали законної сили.
Водночас, суд зазначає, що митна декларація країни відправлення - це документ, який підтверджує проходження вантажу митного оформлення в країні відправлення та заповнюється відправником товару або митним агентством, яке здійснює оформлення (відкриття) такої декларації. Митна декларація країни відправлення в розумінні частини 2 статті 53 Митного кодексу України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів. Отже, наведений аргумент Рівненської митниці не може бути підставою для коригування митної вартості ввезеного позивачем товару.
Також, обґрунтовуючи спірне рішення, відповідач зазначив, що заявлений в гр.44 митної декларації під кодом 9000 документ, що позиціоновано як Бухгалтерська інформація формування ціни №10/VEX від 11.04.2025р. не являється первинним документом бухгалтерського обліку та не містить балансової вартості товару, а лише загальну її вартість, а тому не може слугувати документом який підтверджує вартість імпортованого товару.
Відповідачем не обґрунтовано, яким чином надання позивачем бухгалтерської інформації із зазначенням загальної вартості товару ставить під сумнів достовірність визначеної ним митної вартості товару. Водночас, нормативно не передбачено обов'язковості зазначення у такому документі саме балансової вартості товару, а відповідачем протилежне не доведено.
Як встановив суд, зазначені в бухгалтерській інформації дані щодо вартості товару відповідають вартості, яка зазначена у рахунку-фактурі №10/VEX від 11.04.2025 та решті документів, долучених до митної декларації, а отже розбіжності в таких документах відсутні.
Щодо доводів відповідача про те, що "Комерційна пропозиція від 02.04.2025р. №б/н, Протокол погодження ціни 3/2021 від 04.04.2025р. та інформ. специф. Покупця до інвойсу 10/VEX від 11.04.2025, фактично дублюють цінову інформацію зазначену в Рахунку-фактурі (інвойс) від 18.09.2024 № Інвойс 6/VEX", суд звертає увагу на те, що фактично в якості розбіжності митним органом вказано на тотожність усіх заявлених декларантом відомостей та їх повну відповідність у всіх товаросупровідних документах. Водночас, відповідачем не зазначено, а судом не встановлено, яким чином вказана обставина впливає на визначення митної вартості товару та чому вона слугувала підставою для коригування митної вартості ввезеного позивачем на територію України товару.
Також відповідач у спірному рішенні зазначає про те, що в гр.44 митної декларації під кодом документу 9000 зазначено заявка на перевезення №11-04 від 11.04.2025р., яка не містить посилання на Договір (контракт) про перевезення на умовах якого здійснюється замовлення та перевезення вантажу. Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не наведено норми чинного законодавства України, якою визначено обов'язок зазначення у такій заявці реквізитів договору. Крім того, дані, вказані у заявці на перевезення №11-04 від 11.04.2025р., рахунку №3526 від 15.04.2025 та товаротранспортній накладній CMR А№078625 від 14.04.2025 співпадають, містять дані щодо ваги вантажу, відправника, одержувача, не містять розбіжностей або невідповідностей. Отже, відповідний аргумент відовідача не відповідає обставинам справи та спростовується зібраними у справі доказами. Водночас, суд вважає необхідним зазначити, що заявка до договору перевезення не є документом, на підставі якого формується митна вартість товару.
Щодо доводів відповідача про те, що декларантом до митного оформлення надана прибуткова накладна від 20.01.2025р. №18 на товар з найменуванням, артикулами та характеристиками відмінними від товару задекларованого за МД 25UA204060003160U6 від 17.04.2025р.», то суд погоджується із доводами позивача про долучення таких прибуткових накладних за попередніми поставками з метою відображення вартості, за якою імпортовані товари обліковуються товариством. Крім того, суд зазначає що такий документ не є обов'язковим для подання згідно частини 2 статті 53 Митного кодексу України.
З приводу доводів митного органу про те, що «надана до митного оформлення Заявка на міжнародне перевезення вантажу від 11.04.2025 №11-04 не відповідає вимогам п.2.3 договору (контракт) про перевезення від 02.01.2022 № 02/01/2022, та відповідно до 2.6 договору (контракт) про перевезення від 02.01.2022 № 02/01/2022 декларантом не представлено письмове підтвердження перевізника щодо погодження виконання перевезення за вказаним маршрутом згідно заявки від 11.04.2025 №11-04», суд зазначає, що таке твердження відповідача спростовується змістом самої заявки, а надання ж до митного оформлення письмового погодження здійснити замовлене перевезення (факс, як визначено пунктом 2.6 договору) не передбачено Митним кодексом України та є внутрішньою документацією сторін, доступ до якої митний орган вимагати не має права. Крім того, відповідачем не обґрунтовано того, яким же чином ненадання такого факсу могло вплинути на вартість перевезення, визначену сторонами договору та оплачену у встановленому порядку.
Що стосується інформації з бази даних ЄАІС Держмитслужби, то така взагалі не може бути самостійною підставою для витребування митним органом додаткових документів з метою підтвердження заявленої митної вартості, якщо при цьому подані до митного оформлення разом з митною декларацією документи не містять розбіжностей, ознак підробки та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Однак, у графі 33 оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості товарів відповідачем зазначено, що цінова інформація щодо вартості аналогічного товару згідно з базами даних ЄАІС Держмитслужби є іншою, ніж зазначена позивачем у митній декларації. Наведене призвело до виникнення у митного органу сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та наявності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні відомості щодо складових митної вартості товарів.
Поряд із тим, судом враховано, що текст спірного рішення про коригування митної вартості не містить інформації про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. У свою чергу, недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за резервним методом. Такі міркування суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 травня 2021 року у справі № 520/10386/2020 та від 13 січня 2022 року у справі № 520/11061/2020.
Крім того, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Так, у рішенні, яким коригується митна вартість товару, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та від 17.01.2022 у справі № 520/2000/19.
Також, Верховний Суд у своїх постановах від 25.02.2020 у справі № 260/718/19 та від 27.04.2020 у справі № 140/804/19 наголошував, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Суд зазначає, що твердження відповідача про наявність у нього сумнівів, не є логічними, при цьому, відповідач не надав суду жодного доказу тому, що надані декларантом документи були неповними, містили розбіжності, чи ознаки підробки. Аналогічно суду не надані копії митних декларацій, за якими здійснювалось коригування, відповідно суд позбавлений можливості встановити, чи були такі декларації коректними для порівняння з огляду на умови поставки, країну походження, обсяги партій тощо та чи не були вони оформлені згідно приписів статті 55 Митного кодексу України, оскаржені у судовому порядку та скасовані у подальшому. Водночас ціна, яка була фактично сплачена позивачем за товар, в повній мірі підтверджена належними і допустимими доказами і відповідає домовленостям сторін зовнішньо-економічного договору.
Суд наголошує, що в частині 3 статті 53 Митного кодексу України передбачені чіткі підстави для наявності у митного органу права вимагати надання додаткових документів, які повинні бути зазначені в графі 33 рішення про коригування митної вартості відповідно до частини другої статті 55 Митного кодексу України.
Тому, наявність саме обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним, саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 у справі №1140/3242/18, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при ухваленні рішення у даній справі.
На переконання суду, відповідач не довів, що заявлені декларантом відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, не вказав на документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, і які подав позивач при митному оформленні товару, в яких з них наявні розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за товар, всупереч імперативної вимоги закону.
Отже, відповідно до наявних у справі доказів, досліджених судом, у відповідача були відсутні передбачені частиною 3 статті 53 Митного кодексу України підстави для витребування у позивача додаткових документів.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного вище у сукупності, за результатами розгляду справи суд дійшов до висновку про те, що Рівненською митницею не доведено існування обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару у митній декларації, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, не встановлено. Тому суд вважає, що рішення про визначення митної вартості товарів від 17.04.2025 №204060/2025/000005/2 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 КАС України, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
5. Розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 12851,20 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо протиправності винесених відповідачем рішень, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 12851,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо розподілу витрат на переклад документів, викладених іноземною мовою, суд зазначає, що стаття 137 КАС України передбачає, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (частина п'ята). Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) (частина шоста).
Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: ) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Послуги із офіційного перекладу долучених до справи документів з італійської/англійської мови на українську мову були надані позивачу ПП "Бюро перекладів "АДВАНС". На підтвердження отриманих послуг позивач суду надав рахунок №33-25 від 02.06.2025 року за перекладацькі послуги, всього на суму 1350,00 грн; платіжну інструкцію №201 від 03.06.2025 на суму 1350,00 грн. (а.с. 220, 221 т. 1).
Отже, з доказів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що переклад документів здійснено позивачем для належного розгляду справи з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи. Аналогічного висновку з приводу необхідності стягнення на користь особи судових витрат пов'язаних з перекладом дійшов Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі №160/7049/19.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору та витрати пов'язані з підготовкою до розгляду справи підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Рівненської митниці.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" до Рівненської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про визначення митної вартості товарів від 17.04.2025 №204060/2025/000005/2.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці судові витрати по сплаті судового збору в сумі 12851,20 гривень та судові витрати, пов'язані з розглядом справи (перекладом документів), в сумі 1350,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромоторс Груп" (місцезнаходження: вул. Чехова, буд. 4-І, м. Ірпінь, Бучанський р-н, Київська обл., 08201; код ЄДРПОУ: 43275900);
Відповідач: Рівненська митниця (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 104, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ: 43958370).
Повний текст рішення складений 22 січня 2026 року.
Суддя Олександр МАКСИМЧУК