з питань залишення позову без розгляду
22 січня 2026 рокусправа № 380/18241/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області з вимогами:
- Визнати протиправними та скасувати винесені Головним управління Державної податкової служби у Львівській області щодо ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ):
2.1. податкове повідомлення-рішення № 36130/13-01-24-08 від 21.08.2024 року на суму 340,00 грн.;
2.2. податкове повідомлення-рішення № 36127/13-01-24-08 від 21.08.2024 року на 49 598,74 грн.;
2.3. податкове повідомлення-рішення № 36128/13-01-24-08 на суму 1020,00 грн.;
2.4. податкове повідомлення-рішення № 36132/13-01-24-08 на суму 595 184,85
2.5. податкову вимогу від 26.11.2024 року № 0026625-1308-1301 на суму 646 143,59 грн.
Ухвалою суду від 12.09.2025 залишено позовну заяву без руху.
24.09.2025 на адресу надійшло клопотання на виконання вимог ухвали.
Ухвалою від 29.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№82926 від 16.10.2025), мотивуючи його тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2024, які були надіслані на адресу позивача та повернулись до податкового органу 06.09.2024. Це свідчить про те, що оператор поштового зв'язку АТ «Укрпошта» належним чином повідомила позивача про надходження на його адресу поштового відправлення, однак позивач його не забрав, відтак поштове відправлення повернулося назад контролюючому органу. Межа повноважень контролюючого органу полягає у скеруванні поштової кореспонденції на належну адресу платника податків. Позивачем не виконано умову, згідно якої добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків. Враховуючи, вищенаведене відлік шестимісячного строку починається з моменту повернення рекомендованого листа, а саме - 06.09.2024, а тому позивач звернувся до суду про скасування податкових повідомлень-рішень із порушенням строку на звернення до суду.
Представник позивача подав заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду (вх.№84644 від 22.10.2025). В обґрунтування вказує, що сам факт неналежного отримання позивачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень свідчить, що нараховані суми є неузгодженими, а строк оскарження не минув. Копії рекомендованих листів, якими відповідач доводить надсилання позивачу оскаржуваних податкових повідомлень рішень не є належними доказами їх надсилання, оскільки не вказана причина їх повернення відправнику, а відтак вважати, що позивач належним чином був проінформований та те, що такі суми є узгодженими. Факт направлення податкових повідомлень-рішень не є доказом його вручення. Саме повідомлення про вручення або про повернення поштового відправлення має містити причину невручення (наприклад, відмова від отримання, відсутність особи за адресою, закінчення терміну зберігання тощо).
При розгляді клопотання позивача про залишення позову без розгляду суд виходить із такого.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно із пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
За змістом пункту 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв'язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 дійшов висновку, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті. Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом. Суд дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Водночас, судова палата дійшла висновку, що пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).
Окрім того, у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду дійшла висновку, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.
Отже, строк на оскарження податкових повідомлень-рішень у разі, якщо позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження таких рішень є загальним, згідно ст. 122 КАС України і становить шість місяців з дати, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, про що також зазначив представник позивача у позовній заяві.
Як встановлено судом, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області, датовані 21.08.2024 та від 26.11.2024.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові повідомлення-рішення направлялись на поштову адресу позивача (79007, м. Львів, вул. Менцинського, 7/6А), проте поштове повідомлення було повернуте до відправника.
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Згідно з п. 58.3 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Аналогічні норми зазначені і в Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платниками податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі №640/8096/19 зазначив, що норми абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК не встановлюють вичерпний перелік причин, з яких виявилося неможливим вручити поштове відправлення адресату, за наявності відмітки поштової служби щодо яких документ вважається врученим.
Проставлення відмітки поштової служби «за закінченням встановленого строку зберігання» із датою невручення/повернення на відповідному поштовому відправленні відповідає умовам норм абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК, за яких таке відправлення вважається врученим.
Оскільки, як встановлено судом, поштове відправлення, якими до позивача надсилались оспорювані податкові повідомлення-рішення, було повернуте до органу ДПС України 06.09.2024, відтак саме ця дата вважається моментом отримання позивачем спірних податкових повідомлень-рішень, та, відповідно, початку відліку строку на звернення до суду.
Отже, строк на звернення до суду, з урахуванням того, що позивач не скористався своїм правом на адміністративне оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, становить 6 місяців і закінчується 06.03.2025.
Проте позивач звернулась до суду лише 08.09.2025.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Аналіз усіх вищевказаних норм КАС України дає підстави стверджувати про обов'язок суду з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
Представник позивача зазначив, що позивач довідався про оскаржувані податкові повідомлення рішення лише після отримання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/3917/25 від 05.08.2025.
Крім цього позивач зазначає, про те, що у поштових повідомленнях, якими було позивачу направлено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не зазначено причину повернення до відправника суд зазначає, що норми абзацу 6 пункту 42.4 статті 42 та абзацу 3 пункту 58.3 статті 58 ПК не встановлюють вичерпний перелік причин, з яких виявилося неможливим вручити поштове відправлення адресату, за наявності відмітки поштової служби щодо яких документ вважається врученим, а отже саме з датою повернення відповідачеві поштового відправлення позивач повинна вважатись такою, яка була належним чином повідомлена про факт наявності спірних податкових повідомлень-рішень. При цьому законодавець не ставить перед контролюючим органом обов'язок скеровувати платнику податків податкові повідомлення-рішення листом із описом вкладення. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.2 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що наявне в спірному випадку. Крім цього, обов'язок проставити у бланку поштового відправлення відповідну позначку про причини повернення покладено на працівників поштової служби, але не на відправника поштового повідомлення.
З наведеного вказані доводи представника позивача не спростовують висновки суду про те, що за змістом спірних правовідносин початок відліку строку на звернення до суду пов'язується саме з датою повернення поштового відправлення із оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, тобто з 06.09.2024, а відтак такий строк закінчився 06.03.2025. Проте позивач звернувся з позовом до суду лише 08.09.2025.
При цьому суд враховує, що окрім оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на адресу позивача податковим органом також були направлені наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про проведення перевірки, а також акт про її результати, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази, однак такі поштові повідомлення про вручення також були повернуті з відміткою "за закінченням терміну зберігання". Наведене свідчить про те, що контролюючим органом вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення позивача про прийняті рішення щодо проведення перевірки, а неотримання позивачем таких рішень зумовлено виключно його пасивною поведінкою і не може вважатися поважною причиною для поновлення строку на звернення до суду.
Інших доказів поважності пропуску позивачем строку на звернення до суду позивачем не наведено, а судом не встановлено.
Відтак, проаналізувавши вказані підстави та подані на їх підтвердження докази суд не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об'єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Суд також зазначає, що за доводами позовної заяви позивач дізнався про наявність оспорюваних податкових повідомлень-рішень лише з моменту отримання сповіщення про рішення у адміністративній справі №380/3917/25 про стягнення податкового боргу на підставі вказаних рішень.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Враховуючи усі вищевказані обставини, суд висновує, що позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права.
З наведеного суд висновує, що порушення позивачем строку звернення до суду спричинено виключно пасивною поведінкою позивача, яка не є поважною причиною для поновлення такого строку.
Вказане зумовлює залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Разом з цим, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 171, 240, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
Клопотання Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовльнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, позивач має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
СуддяГрень Наталія Михайлівна