21 січня 2026 рокусправа № 380/11008/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул.Ген.Батюка, 8, у якій просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.05.2025 № 134650018920 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове Державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.05.2025 (часу подачі зави) та зарахувати в загальний страховий стаж період роботи з 15.11.1989 по 02.11.1990 в «Мехколона № 111,ЗСЗСО Кооператив «Аркадія».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до довідки управління соціального захисту населення Львівської районної держадміністрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує допомогу на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину з інвалідністю до 18 років. Відповідно до довідки виконавчого комітету Рава-Руської міської ради №388 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює догляд за сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом з дитинства, який постійно хворіє і потребує стороннього догляду. Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.05.2025 №1300-5217-8/68246 ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області i одержує пенсію з 15.02.2006 в разі втрати годувальника. ОСОБА_1 07.05.2025 звернуся до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії та отримав рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду у Донецькій області від 14.05.2025 №134650018920. Вважає, що має право на призначення пенсії, оскільки його дружина, матір дитини з інвалідністю з дитинства, призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку, за інших підстав ніж ті, які визначені пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України №1058-IV.
04.07.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що Головним управлінням встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є дружиною позивача та матір'ю дитини з інвалідністю з дитинства, призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Отже дружина позивача скористалась правом на достроковий вихід на пенсію. З огляду на викладене, Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058 у зв'язку з використанням цього права матір'ю. Приймаючи вказане рішення, відповідач діяв на підставі та в межах своїх повноважень, у спосіб, що передбачений приписами чинного законодавства України у сфері пенсійного забезпечення.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 09.06.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 12 від 30.05.2017 його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про шлюб актовий запис № 05 від 06.1993 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є чоловіком та дружиною.
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.05.2025 1300-5217-8/66849 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_2 не перебуває на обліку в Пенсійному фонді України і не одержує ніякого виду пенсії.
Згідно з медичними висновками № 124 про дитину 3 інвалідністю віком до 18 років від 03.11.2023 та № 122 про дитину інваліда віком до 18 років від 12.11.2021 ОСОБА_2 хворіє на захворювання, яке відноситься до категорії розладів психічного розвитку.
З довідки управління соціального захисту населення Львівської районної держадміністрації вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує допомогу на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину з інвалідністю до 18 років.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Рава-Руської міської ради №388 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює догляд за сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом з дитинства, який постійно хворіє і потребує стороннього догляду.
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.05.2025 №1300-5217-8/68246 ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області i одержує пенсію з 15.02.2006 у разі втрати годувальника.
ОСОБА_1 07.05.2025 звернуся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії та отримав рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду у Донецькій області від 14.05.2025 №134650018920.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2025 №134650018920 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 такий Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі №588/647/17.
На час заповнення трудової книжки щодо вказаного періоду роботи діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Так, відповідач зазначив, що до страхового стажу Позивача не зараховано період роботи з 15.11.1989 по 02.11.1990 згідно із записами в трудовій книжці від 29.04.1988 серії НОМЕР_2 , оскільки дата наказу про звільнення (11.02.1990) передує даті звільнення (02.11.1990), що є порушенням вимог Інструкції № 58.
Суд наголошує на тому, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що недоліки дати звільнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
За таких обставин, відповідач фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про отримання допомоги по безробіттю та здійснення трудової діяльності на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Відтак, вказані періоди роботи з 15.11.1989 по 02.11.1990 згідно з записами в трудовій книжці від 29.04.1988 серії НОМЕР_2 необхідно зарахувати до страхового стажу позивача.
Окрім цього, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян визначено статтею 115 Закону №1058.
Так, відповідно до абзацу першого пункту третього частини першої статті 115 Закону № 1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Отже, за змістом наведеної норми право на дострокову пенсію за віком мають батьки, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до досягнення ними шестирічного віку (після досягнення матір'ю віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років). Тобто однією з обов'язкових умов для призначення батьку дострокової пенсії за віком є виховання ним до шестирічного віку саме дитини особи з інвалідністю з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлений статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», за змістом якої особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Водночас визначення терміну особа з інвалідністю з дитинства не міститься ані в Законі України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України від 16 листопада 2000 року № 2109-III «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».
При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту пункту третього частини першої статті 115 Закону № 1058 слідує, що пільга, пов'язана зі зменшенням чоловікам пільгового віку та страхового стажу, установлена лише тим батькам осіб з інвалідністю з дитинства, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною шести років.
Отже, для призначення пенсії на підставі пункту третього частини першої статті 115 Закону № 1058 має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення нею шестирічного віку, оскільки виховання дитини з інвалідністю у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання батьку в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною чоловік не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
За приписами статті 7 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу четвертого підпункту 6 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
За змістом абзацу першого пункту 2.18 розділу II Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, зазначений висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058.
Отже, суд дійшов висновку про те, що батько дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку він виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, батько цієї дитини має право на отримання пенсії на підставі пункту третього частини першої статті 115 Закону № 1058 лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а, Верховним Судом в постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 510/475/17.
Як вже встановив суд, ОСОБА_2 хворіє на захворювання Ш-Г 84/0.
Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Львівської районної держадміністрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує допомогу на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину з інвалідністю до 18 років. Відповідно до довідки виконавчого комітету Рава-Руської міської ради №388 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює догляд за сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом з дитинства, який постійно хворіє і потребує стороннього догляду.
Всі зазначені вище документи позивач надав пенсійному органу під час звернення за призначенням пенсії, що не заперечується відповідачем.
Отже, зібраними у справі доказами, які були надані також і пенсійному органу під час звернення за призначенням пенсії, підтверджується факт визнання дитини позивача дитиною з інвалідністю з дитинства до досягнення ним шестирічного віку.
Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є дружиною позивача та матір'ю дитини з інвалідністю з дитинства, призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, отже дружина позивача скористалась правом на достроковий вихід на пенсію суд не бере до уваги, оскільки відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.05.2025 №1300-5217-8/68246 ОСОБА_3 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області i одержує пенсію з 15.02.2006 в разі втрати годувальника, тобто відповідно до Закону № 2262, а тому вона не реалізувала своє право на достроковий вихід на пенсію відповідно до Закону № 1058.
За цих обставин у сукупності суд уважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2025 №134650018920 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 15.11.1989 по 02.11.1990 в «Мехколона № 111, ЗСЗСО Кооператив «Аркадія», та за наслідками розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2025 №134650018920 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.11.1989 по 02.11.1990 в «Мехколона № 111, ЗСЗСО Кооператив «Аркадія».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та за наслідками розгляду прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Ген. Батюка, 8 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять)грн 20коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович