21 січня 2026 рокусправа № 380/20294/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2) із вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 104650018389 від 05.06.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 9 років відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з дати звернення за її призначенням, а саме з 27.05.2025, зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 9 років відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з дати звернення за її призначенням, а саме з 27.05.2025.
В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 27.05.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі яка проживала у зоні ЧАЕС, у зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Зазначив, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, зменшення віку становить 4 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років (абзац четвертий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. На момент подачі заяви про призначення пенсії позивачу виповнився 52 роки. Крім того, у зоні ЧАЕС він прожив (з моменту аварії) більше 37 років, а станом на 01.01.1993 - 5 років 2 місяці. Вважає, що позивач має право на зменшення пенсійного віку на 9 років, тому, не погоджується зі спірним рішенням та звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою від 14.10.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що до періодів страхового стажу не враховано періоди навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992, згідно диплома серії НОМЕР_1 на території російської федерації, оскільки не виконані умови передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562; - роботи з 03.07.1992 по 08.08.1995 та з 09.08.1995 по 15.09.1997, згідно записів трудової книжки від 02.07.1992 серії НОМЕР_2 , в російській федерації, оскільки відповідно до п. 5-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, періоди трудової діяльності з 1 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки, з 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1993, стаж на території даної держави враховується по 31 грудня 1991 року.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій зазначив обґрунтування позовної заяви аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Відповідач-2 надіслав на адресу відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що позивач звернувся 27.05.2025 засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа яка проживала у зоні ЧАЕС, у зоні безумовного (обов'язкового) відселення. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду документів 05.06.2025 прийнято рішення № 104650018389 про відмову у призначенні пенсії. Вказав, що страховий стаж особи становить 27 років 20 днів. До страхового стажу не зараховано період навчання на території російської федерації у 42 мореходній школі військово-морського флоту з 01.09.1991 по 30.06.1992 згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання. Також вказав, що факт проживання в зоні безумовного обов'язкового відселення не підтверджено даними архівної довідки № 05-07/14 від 11.01.2024, виданої архівним відділом Вишгородської районної військової адміністрації, оскільки відсутня інформація щодо вибуття особи з будинкової книжки. Відповідач-2 стверджує, що доводи позивача про те, що він має право на зменшення пенсійного віку на 9 років, суперечать нормам статті 55 Закону № 796, оскільки примітка до даної статті вказує, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період та не стосується осіб, евакуйованих з інших територій зони відчуження у 1986 році. Вважає, що пунктом 2 статті 55 Закону № 796 чітко встановлено, що особи, евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році мають право дострокового виходу на пенсію зі зменшенням пенсійного віку на 8 років (без примітки) . Іншого Закон для вказаної категорії не передбачає. Просив у задоволенні позову відмовити.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій зазначив обґрунтування позовної заяви аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 звернувся 27.05.2025 засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особа яка проживала у зоні ЧАЕС, у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
З урахуванням Порядку 22-1 органом, що приймав рішення за заявою позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду документів 05.06.2025 прийнято рішення № 104650018389 про відмову у призначенні пенсії.
Вказаним рішенням встановлено, що вік заявника 52 роки 03 дні. Умовою для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону 796 є наявність страхового стажу необхідної тривалості. Так, згідно абзацу першого частини першої ст.55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років. Страховий стаж особи становить 27 років 20 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:- період навчання на території російської федерації у воєнно-морському флоті з 01.09.1991 по 30.06.1992 згідно диплома НОМЕР_1 оскільки відповідно до постанови КМУ від 16.05.2025 № 562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання. Згідно підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 до заяви про призначенні пенсії за віком потерпілим від Чорнобильської катастрофи додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями. Документами не підтверджено факт проживання в зоні безумовного обов'язкового відселеня згідно довідки № 05-07/14 від 11.01.2024, оскільки відсутня інформація вибуття з будинкової книжки.
Не погодившись із таким рішенням відповідача-1 позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується таким.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення пенсії, в тому числі зі зниженням пенсійного віку, регулюються правовими нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII), Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) особам, які працювали що були чинні на день виникнення таких відносин.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з частиною 2 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні добровільного (гарантованого) відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до примітки до вказаної правової норми законодавець зазначив, що така початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Як слідує з матеріалів справи, позивач є громадянином, який постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (категорія 2) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Факт проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, архівною довідку № 05-04/13-14 від 29.01.20024 з додатками; листом Департаменту соціального захисту населення № 2252/36.01/36.06.01/2025 від 11.03.2025; архівною довідкою № 05-07/14 від 11.01.2024; копією паспорта громадянина СРСР; свідоцтвом про народження; атестатом про закінчення школи (середня освіта); довідкою № 1-32/44 від 15.10.2024; завіреною копією протоколу про вручення посвідчення потерпілого категорії 2; копією домової книжки; довідкою про навчання в школі № 72 від 15.10.2024; копією адресного листка вибуття.
З 1980 року по 1990 рік позивач проживав та навчався АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 15.10.2024 № 72, видана Відділом освіти, культури. Молоді та спорту Поліської селищної ради.
Листом вибуття та паспортом СРСР підтверджено факт вибуття позивача із зони безумовного відселення 26.06.1991 у зв'язку з виїздом на навчання.
Таким чином, факт проживання позивача у зоні безумовного обов'язкового відселення підтверджено документами з 1980 року по 26.06.1991, що складає 5 років 2 місяці, дає позивачу право вийти на пенсію у 51 рік.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Вільча Поліського району Київської області відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Таким чином, у вищевказаний період позивач постійно проживав у с. Вільча Поліського району Київської області, яке відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Наведеними у зазначених правових нормах пільгами було зумовлено звернення позивача із заявою від 27.05.2025 до відповідача щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 9 років відповідно до Закону № 796-XII.
Наявність у позивача відповідного страхового стажу (27 років 20 днів), необхідного для призначення пенсії, відповідачами не заперечується.
Разом з тим, як слідує з оскарженого рішення, відповідачем-1 не враховано до загального страхового стажу позивача період навчання на території російської федерації у воєнно-морському флоті з 01.09.1991 по 30.06.1992 відповідно до диплома НОМЕР_1 оскільки відповідно до постанови КМУ від 16.05.2025 № 562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання.
Також документами не підтверджено факт проживання в зоні безумовного обов'язкового відселення згідно довідки № 05-07/14 від 11.01.2024, оскільки відсутня інформація вибуття з будинкової книжки.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена до наявності чи відсутності права позивача на призначення (переведення) пенсії зі зниженням пенсійного віку на 9 років, враховуючи доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено факт проживання в зоні безумовного обов'язкового відселення.
Як зазначалося вище, в розумінні вимог статті 55 Закону № 796-XII право на зниження пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, на 3 роки мають особи, які постійно проживали чи постійно працювали у зоні добровільного (гарантованого) відселення, за умови постійного проживання чи роботі в цій зоні з моменту аварії по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Позивачем до позову долучено довідку від 15.10.2024 № 72, видану Відділом освіти, культури. Молоді та спорту Поліської селищної ради, відповідно до якої ОСОБА_1 з 1980 року по 1990 рік позивач проживав та навчався АДРЕСА_1 .
Листом вибуття та паспортом СРСР підтверджено факт вибуття позивача із зони безумовного відселення 26.06.1991 року у зв'язку з виїздом на навчання.
Крім того, факт проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, архівною довідку № 05-04/13-14 від 29.01.20024 з додатками; листом Департаменту соціального захисту населення № 2252/36.01/36.06.01/2025 від 11.03.2025; архівною довідкою № 05-07/14 від 11.01.2024; копією паспорта громадянина СРСР; свідоцтвом про народження; атестатом про закінчення школи (середня освіта); довідкою № 1-32/44 від 15.10.2024; завіреною копією протоколу про вручення посвідчення потерпілого категорії 2; копією домової книжки; довідкою про навчання в школі № 72 від 15.10.2024; копією адресного листка вибуття.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Вільча Поліського району Київської області відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що з урахуванням вимог примітки до статті 55 Закону № 796-XII факт проживання позивача у зоні добровільного (гарантованого) відселення з моменту аварії по 31.07.1986 надає йому право на зниження пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, для призначення пенсії за віком.
Одночасно, суд враховує, що в розумінні вимог статті 14 Закону № 796-XII до осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2) відносяться особи, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2.
З огляду на вказану норму, наявний у позивача дублікат посвідчення особи, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення серії Б № 024361 (категорія 2) підтверджує постійне проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
Таким чином, дублікат посвідчення позивача серії НОМЕР_3 , яке видано Київською облдержадміністрацією (категорія 2) надає підстави для віднесення позивача до категорії осіб, які на день аварії та з моменту аварії по 31.07.1986 постійно проживали у зоні добровільного (гарантованого) відселення, що відповідно до частини другої статті 55 Закону №796-XII надає йому право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.
Одночасно суд звертає увагу, що проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року підтверджено наявними у справі документами.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків Верховного Суду (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості.
Вказані висновки суд враховує в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 1980 по 1991, у який увійшов спірний період навчання позивача, підтверджено допустимими та належними доказами.
Стосовно зазначеної відповідачем-1 в оскарженому рішенні підстави для відмови у призначенні пенсії як незарахування до страхового стажу періоду навчання на території російської федерації у воєнно-морському флоті з 01.09.1991 по 30.06.1992 відповідно до диплома НОМЕР_1 оскільки відповідно до постанови КМУ від 16.05.2025 № 562 суд зазначає таке.
У пункті «д» ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами.
До заяви про призначення пенсії позивач надав диплом серія НОМЕР_1 про навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992 в 42 Морехідній школі за професією «судновий електрик».
Крім того, як передбачено статтею 56 статті 62 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (пункт "в" частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 "Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою КМ України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування - є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 " Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
На період внесення записів до трудової книжки позивача в межах спірного періоду проходження військової служби діяла Інструкція № 162, яка втратила чинність на підставі вищеназваного наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.
Однак, на період виникнення та дії спірних правовідносин чинною є Інструкція № 58.
Відповідно до підпункту "а" пункту 2.19. Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сталою практикою Верховного Суду є посилання на дотримання суб'єктами владних повноважень положень законодавства, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так у постанові від 02.12.2021 у справі № 263/9464/16-а Верховний Суд зазначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у цій категорії справ.
Трудова книжка позивача містить запис про навчання позивача зокрема у період з 01.09.1991 по 30.06.1992.
Таким чином, вказаний період повинен бути зарахований до страхового стажу роботи позивача.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в такому призначенні пенсії.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Також суд враховує, що у справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивачки про перерахунок пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Крім того, суд враховує, що вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 9 років відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з дати звернення за її призначенням, а саме з 27.05.2025 заявлена позивачем передчасно, оскільки пенсія ОСОБА_1 не призначена, а відповідач-2 не вчиняв протиправних дій/бездіяльності щодо виплати такої позивачу. Тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Ураховуючи те, що відповідачем не дотримано зазначених критеріїв при розгляді звернення позивача про здійснення йому перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугою років, такі дії не можуть вважатись правомірними.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як слідує з копії дубліката посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.01.2005 ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2), яке видане Київською облдержадміністрацією. Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.
У свою чергу згідно з копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 1.343204907.1 від 07.10.2025 позивач сплатив судовий збір в загальному розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, позивач сплатив судовий збір за відсутності обов'язку сплати такого.
Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 № 104650018389 від 05.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 27.05.2025 - дати виникнення права на призначенням пенсії, зарахувавши період навчання з 01.09.1991 по 30.06.1992 до страхового стажу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.