Справа № 161/19937/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/148/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
21 січня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційними скаргами позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», представника відповідача Стернійчука Владислава Валерійовича - Мельничука Сергія Миколайовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 03 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит №102786719 в електронній формі з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора J81651, який був надісланий на номер його мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримав кредит на таких умовах: сума кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 15 днів; термін повернення кредиту - 18 червня 2021 року; комісія за надання кредиту - 500 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом - 750 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором - фіксована. Кредитним договором передбачена можливість його пролонгації на стандартних (базових) умовах. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за цим договором виконало, надало відповідачу кредит в обумовленому розмірі. У порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконав, кредит не повернув, проценти не сплатив.
14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 08Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість відповідача склала 21 250 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 750 грн - заборгованість за відсотками, 500 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року у розмірі 21 250 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року у розмірі 9 250 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові ТОВ «Діджи Фінанс» відмовити.
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі, не звернув уваги на те, що позивач долучив копію договору факторингу № 08Т від 14 вересня 2021 року, а не договору відступлення права вимоги. Договір факторингу не містить інформації про відступлення ТОВ «Мілоан» на користь позивача права вимоги до відповідача. Також позивач не надав жодних достовірних і достатніх доказів підписання відповідачем договору про споживчий кредит № 102786719, саме у такій редакції, яка долучена до позовної заяви. На копії вказаного договору наявна відмітка про його підписання лише ОСОБА_3 . Долучена позивачем копія кредитного договору не відповідає вказаній умові, не посвідчена ТОВ «Мілоан», а тому не є допустимим доказом. Суд безпідставно керувався умовами договору про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року.
Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е., вважаючи рішення суду незаконним в частині часткового задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме в частині нарахованих відсотків, просив його скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог товариства. Просив також здійснити новий розподіл судових витрат, понесених ТОВ «Діджи Фінанс» у судах першої та апеляційної інстанцій. Вказував, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку дії договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом, на що суд не звернув уваги. Оскільки відповідач в період дії договору на пільгових умовах, кредит не повернув, а продовжував користуватися кредитним коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов п.2.3.1.2., з якими погодився відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6. кредитного договору) за 60 днів, і таке нарахування відповідає положенням ЦК України та умовам договору, та спростовує висновки суду першої інстанції про нарахування відсотків за межами умов кредитного договору. Вважає, що наявні правові підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі.
У відзивах на апеляційні скарги як представник відповідача ОСОБА_1 - Мельничук С. М. так і представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е. просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги протилежної сторони, а подану кожним із них апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 21 січня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 102786719 в електронній формі з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора J81651, який був надісланий на номер його мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримав кредит на таких умовах: сума кредиту - 5 000 грн; строк кредитування - 15 днів; термін повернення кредиту - 18 червня 2021 року; комісія за надання кредиту - 500 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом - 750 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором - фіксована (а.с.10-12).
За змістом пунктів 6.1., 7.1. кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4. кредитного договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. кредитного договору).
Згідно з платіжним дорученням № 28306999 від 03 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 5 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору №102786719 (а.с.13).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона відповідача не заперечувала факт отримання кредиту від ТОВ «Мілоан» у розмірі 5 000 грн.
14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 08Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року. Факт переходу права вимоги до позивача підтверджується витягом з додатку до договору факторингу.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року (відомість про щоденні нарахування та погашення) вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 21 250 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 750 грн - заборгованість за відсотками, 500 грн - заборгованість за комісійними винагородами (а.с.14).
25 липня 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» зверталося до відповідача ОСОБА_1 з досудовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме про погашення заборгованості у вищезазначеному розмірі, проте відповідач борг не погасив.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань щодо повернення наданого йому кредиту у строки, передбачені договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 9 250 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 750 грн - заборгованість за відсотками, 500 грн - заборгованість за комісійними винагородами. Розмір відсотків суд визначив, виходячи з строку кредитування 15 днів та базової відсоткової ставки 5%, передбаченої п. 1.5.2. кредитного договору.
Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження укладення договору про споживчий кредит №102786719 від 03 червня 2021 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Мілоан» позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором J81651, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000 грн.
Пунктом 1.3. кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 15 днів з 03 червня 2021 року (строк кредитування).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 18 червня 2021 року (п.1.4. кредитного договору).
Комісія за надання кредиту: 500 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1. кредитного договору).
Проценти за користування кредитом: 750 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. кредитного договору).
Згідно з п. 1.6. кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Пунктом 1.7. кредитного договору визначено тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пунктами 2.2., 2.3. цього договору.
У п. 2.3.1. кредитного договору сторони погодили, що продовження строку кредитування, зазначеного в п. 1.3. договору, може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством. Для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 цих Правил, у тому числі, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (п. 2.3.1.1. кредитного договору).
Згідно з п. 2.3.1.2. кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Викладені вище умови договору свідчать про те, що сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 2.4.1. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4. (у даному випадку 18 червня 2021 року), а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п. 1.4. договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3. та 2.3. цього договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п. 3.2.5. договору (п. 2.4.2. кредитного договору).
Водночас, п. 4.2. розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6. договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6. договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються:
- доходи кредитодавця у вигляді процентів;
- комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
- інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Отже, відповідно до наведених положень вказаного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням кредиту. Встановлення обов'язку по сплаті комісії за надання кредиту у кредитному договорі відповідає принципу свободи договору. Відповідач уклавши кредитний договір погодився сплатити комісію за надання кредиту.
Аналізуючи умови договору про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку про правомірність дій первісного кредитора щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки умовами договору передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів.
Наведене узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також договір про споживчий кредит №102786719 від 03 червня 2021 року, який містить усі істотні умови та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Оскільки надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісії та існування у позичальника заборгованості за цим договором, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс», до якого згідно з умовами договору факторингу № 08Т від 14 вересня 2021 року, який є чинним та не визнавався судом недійсним, перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Як встановлено апеляційним судом та не заперечувалося відповідачем, станом на 18 червня 2021 року кредит не було повернуто, і він фактично продовжив користуватися кредитними коштами.
Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення за період з 03 червня 2021 року по 18 червня 2021 року проценти за користування кредитом становили 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом - 50 грн на день, а з 19 червня 2021 року по 17 серпня 2021 року проценти за користування кредитом становили 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, відповідно до п.2.3.1.1. договору про споживче кредитування, у розмірі 250 грн.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нарахування процентів за ставкою 1% (зниженою/пільговою) від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом здійснювалося згідно з п. 1.5.2. договору у період з 03 червня 2021 року по 18 червня 2021 року, а за стандартною ставкою (5% від суми залишку кредиту за кожен день користування) у порядку, встановленому пунктами 1.6., 2.3.1.2. договору у період з 19 червня 2021 року по 17 серпня 2021 року, здійснювалося за правилами, встановленими ч. 1 ст. 1048 ЦК України та в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації на строк, що не перевищує 60 днів.
Заявлені до стягнення відсотки ні первісним кредитором, а ні позивачем у порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, не нараховувалися і вимоги про стягнення відсотків у якості відповідальності за порушення грошового зобов'язання (неустойки) у цій справі позивачем заявлено не було.
Отже, на підставі встановлених у цій справі обставин, а також підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором, розмір якої відповідачем не спростовано, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі та з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» належить стягнути заборгованість за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року у розмірі 21 250 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 750 грн - заборгованість за відсотками, 500 грн - заборгованість за комісійними винагородами. Разом з тим, відповідач не подав контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс». Зважаючи на наведене, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 - Мельничука С. М. задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу позивача ТОВ «Діджи Фінанс» слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд цій справі оскаржуване рішення суду скасовує та ухвалює нове судове рішення, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із повним задоволенням позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України належить стягнути сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 6 056 грн судового збору.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
У позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
Так, на підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду договір № 01-05/05 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року, додаткову угоду № 899 від 31 липня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року, детальний опис робіт від 31 липня 2025 року із зазначенням опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також акт надання послуг № 899 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31 липня 2025 року.
Проте, надані докази не місять відомостей про те, що професійна правнича допомога надавалася позивачу саме у цій справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а також позивач не надав доказів оплати наданих йому послуг, оскільки розділом 4 договору № 01-05/05 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року та додаткової угоди № 899 від 31 липня 2025 року до цього договору передбачено здійснення оплати після фактичного надання послуг, що підтверджується підписаним сторонами відповідним актом про надання послуг, складеним та підписаним сторонами на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних виконавцем, або на умовах попередньої оплати (авансування).
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Оскільки ТОВ «Діджи Фінанс» не надало доказів фактичного понесення ним витрат на професійну правничу допомогу та що така допомога йому надавалася саме у цій справі, тобто докази щодо реальності адвокатських витрат з огляду на те, що акт надання послуг № 899 на підтвердження факту надання правової допомоги складений 31 липня 2025 року, а позов поданий до суду 27 вересня 2025 року, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення таких витрат у розмірі 5 000 грн з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2025 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102786719 від 03 червня 2021 року у розмірі 21 250 (двадцять одна тисяча двісті п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: