СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 758/12940/25
пр. № 2/759/3504/26
22 січня 2026 року суддя Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів,-
28.10.2025 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшов зазначений позов на підставі ухвали Подільського районного суду м. Києва від 01.09.2025 р.
Звертаючись до суду з позовом позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, від даного шлюбу є діти, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як зазначив позивач за домовленністю між подружжями, позивач передає у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на користь відповідача, за що остання надає дозвіл дітям половину часу проводити з батьком та остання відмовляється від аліментів на утримання дітей. Всі питання по оформленню даного договору відповідач взяла на себе. Як вказує в заяві позивач, оскільки укладання договору про передачу майна взамін відмови від стягнення аліментів потребувало багато часу, то відповідач запропонувала оформити договір дарування, та зазначив, що вказаний договір укладався під тиском, оскільки остання погрожувала не надав бачитись з дітьми. 18.10.2023 р. було укладено договір дарування квартири. Наприкінці 2024 року відповідач почала всіляко перешкоджати спілкуванню з дітьми. З метою захисту своїх прав він був змушений звернутися до органу опіки та піклування з заявою щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми. Розпорядженням Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02.01.2025 р. № 1 "Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 встановлено встановлено графіки побачення. Як зазначив позивач на початку 2025 р. він дізнався, що окрім розірвання шлюбу, відповідач також звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей та отримала рішення суду про стягнення аліментів на її користь на утримання дітей. На підставі зазначеного позивач просив припинити стягнення аліментів з нього.
Ухвалою суду від 30.10.2025 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с. 40).
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.44), яка доставлена до електронного кабінету 31.10.2025 (а.с. 44).
13.11.2025 р. до суду від представника відповідача надійшла заява про вступ в справу в якості представника (а.с. 45-48).
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направила.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.02.2016 р. по 02.09.2024 (а.с.13).
У сторін по справі від даного шлюбу є діти- сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10,11)
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.04.2024 р. стягнуто аліменти з позивача на користь відповідача на утримання дітей. Разом з тим, позивач надаючи до суду копію рішення на підтвепдження вказаних обставин, надав до суду копію рішення суду з Єдиного державного реєстру судових рішень, яке є знеособлене (а.с. 12).
Разом з тим, позивачем надано копію виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення аліментів з позивача на користь відповідача (а.с. 16) та постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 17).
Розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 02.01.2025 р. № 1 "Про вирішення питання щодо участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачу ОСОБА_7 встановлено встановлено час спілкування з дітьми (а.с. 14).
18.10.2023 р. позивач ОСОБА_1 подарував відповідачу ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 18).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 2 ст. 2 Сімейного кодексу України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» за якою, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції; Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення відображене і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, посилання позивача про те, що ним було укладено договір про дарування квартири за домовленністю з відповідачем, яка відмовляється від стягнення аліментів, що є підставою для припинення аліментів не грунтується на вимогах закону.
Так, підставою для припинення стягнення аліментів є саме: договір про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Зазначеного договору між сторонами укладено не було, між сторонами було укладено саме договір дарування майна, що не є підставою для припинення стягнення аліментів.
Посилання, що вказаний договір було укладено під тиском, може бути підставою іншого позову та визнання вказаного договору недійсним, а не підставою для припинення стягнення аліментів, а тому на даний час відсутні правові підстави для припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь позивача з відповідача на утримання дітей.
На підставі наведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). У разі відмови в позові витрати покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись вимогами ст.ст. 180, 182, 183, 184 СК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 200, 206, 207, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя: Бабич Н.Д.