Номер провадження 1-кп/754/556/26
Справа№754/20230/25
Вирок
Іменем України
21 січня 2026 року
місто Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва кримінальне провадження № 12025100030003271, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.11.2025 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, розлученого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 308, ч. 2 ст. 308 КК України,
ОСОБА_4 перебуваючи з 24.06.2022 по 23.05.2025 на програмі замісної підтримувальної терапії для хворих з опіоїдною залежністю в Київській міській наркологічній лікарні «Соціотерапія», ЄДРПОУ 05496862, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Визволителів, 6, систематично отримував для прийому лікарський засіб «Tab.Methadoni 0,025 mg», що містить - метадон (відповідно до списку 1 таблиці 2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 року відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено). Достовірно знаючи про відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які перебувають на програмі замісної підтримувальної терапії, діючи умисно, всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 року, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 року, Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 200 від 27.03.2012 року у ОСОБА_4 виник умисел на незаконне заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 16.04.2024 в невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 діючи умисно з корисливих мотивів подав заяву на отримання наркотичних засобів та уклав угоду про надання медичних послуг з ТОВ «МЦ «Медсервіс», ЄДРПОУ: 43219689, ліцензія МОЗ України, затверджена наказом № 684 від 20.03.2020 (юридична адреса: 04053, Україна, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, оф. 16/24).
Після чого, в цей же день 16.04.2024 в невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні медичного центру ТОВ «МЦ «Медсервіс» по вул. Оноре де Бальзака, 6Б в м. Києві, шляхом обману лікаря ОСОБА_5 незаконно отримав лікарський засіб, що містить наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон «Tab.Methadoni 0,025 mg», загальною масою 0,5 г, для його прийому в домашніх умовах згідно з рекомендаціями лікаря на 5 днів, а саме у виді таблеток в загальній кількості 20 шт., тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.
Крім того, ОСОБА_4 перебуваючи з 24.06.2022 по 23.05.2025 на програмі замісної підтримувальної терапії для хворих з опіоїдною залежністю в Київській міській наркологічній лікарні «Соціотерапія», ЄДРПОУ 05496862, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Визволителів, 6, систематично отримував для прийому лікарський засіб «Tab.Methadoni 0,025 mg», що містить - метадон (відповідно до списку 1 таблиці 2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою КМУ №770 від 06.05.2000 року відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено). Достовірно знаючи про відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які перебувають на програмі замісної підтримувальної терапії, діючи умисно, всупереч вимогам Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15.02.1995 року, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 року, Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 200 від 27.03.2012 року у ОСОБА_4 виник умисел на незаконне заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 16.04.2024 в невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 діючи умисно з корисливих мотивів подав заяву на отримання наркотичних засобів та уклав угоду про надання медичних послуг з ТОВ «МЦ «Медсервіс», ЄДРПОУ: 43219689, ліцензія МОЗ України, затверджена наказом № 684 від 20.03.2020 (юридична адреса: 04053, Україна, м. Київ, Вознесенський узвіз, 14, оф. 16/24).
Після чого, 23.04.2024 в невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні медичного центру ТОВ «МЦ «Медсервіс» по вул. Оноре де Бальзака, 6Б в м. Києві, шляхом обману лікаря ОСОБА_6 повторно незаконно отримав лікарський засіб, що містить наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон «Tab.Methadoni 0,025 mg», загальною масою 0,5 г, для його прийому в домашніх умовах згідно з рекомендаціями лікаря на 5 днів, а саме у виді таблеток в загальній кількості 20 шт., тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.
Крім того, ОСОБА_4 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на повторне заволодіння наркотичного засобу шахрайським шляхом, 17.05.2024 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у приміщенні центру ТОВ «МЦ «Медсервіс» по вул. Оноре де Бальзака, 6Б в м. Києві, шляхом обману лікаря ОСОБА_6 , повторно незаконно отримав лікарський засіб, що містить наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон «Tab.Methadoni 0,025 mg», загальною масою 0,5 г, для його прийому в домашніх умовах згідно з рекомендаціями лікаря на 5 днів, а саме у виді таблеток в загальній кількості 20 шт., тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав повністю, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті та пояснив, що він перебуває на замісній терапії у зв'язку із наркотичною залежністю понад 10 років. Через погане самопочуття (болі та підвищена знервованість), яке викликане тим що йому не вистачало дозування, звернувся до лікарів для отримання додаткової кількості метадону. Отримані наркотики використовував виключно для власного вживання. На теперішній час не працює, оскільки доглядає хворого батька 1954 року народження, який потребує постійної уваги.
Також обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив, що всі обставини, викладені у обвинувальному акті, відповідають дійсним обставинам справи щодо дати, місця, часу та способу вчинення злочинів, які він не оспорює. Обвинувачений у вчиненому щиро розкаявся.
Обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини, пояснивши при цьому, що він правильно розуміє зміст пред'явленого йому обвинувачення та не заперечує про визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції, а тому суд, роз'яснивши обвинуваченому порядок та наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 , знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 308 КК України, як заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства та за ч. 2 ст. 308 КК України, як заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства, вчиненого повторно.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, санкцією ч. 1 ст.308 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Санкцією ч. 2 ст. 308 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення, які за класифікацією, згідно ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами.
У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер. Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, передбачених п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Обвинувачений ОСОБА_4 висловив щирий жаль з приводу учинених дій, засудив свою поведінку та щиро розкаявся.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 : він раніше не судимий; перебуває під наркологічним наглядом із 11.01.2013; під наглядом лікаря - психіатра не перебуває; на утриманні має батька похилого віку; за місцем проживання характеризується посередньо.
Також судом враховуються позиції: прокурора, який просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 308 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 308 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки, за ч. 2 ст. 308 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на три роки без конфіскації майна, на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень призначити у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на три роки без конфіскації майна, на підставі ст. 75 КК України, просив суд звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання з дворічним іспитовим строком; та обвинуваченого, який просив суд суворо його не карати та не позбавляти волі.
Обираючи ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 308, ч. 2 ст. 308 КК України, суд приходить до висновку про необхідність призначення останньому покарання у виді позбавлення волі в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України. Зважаючи на обставини, встановлені у судовому засіданні, та норми ст. 59 КК України і ст. 55 КК України, суд вважає за необхідне призначити основне покарання у виді позбавлення волі, без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки злочин не є корисливим, та призначити додаткове покарання у виді позбавленням права займатися діяльністю пов'язаною з обігом наркотичних засобів на строк три роки.
Вирішуючи питання щодо застосування до обвинуваченого покарання у виді «позбавлення права займатися певною діяльністю», суд враховує висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у кримінальному провадженні від 4 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22 (провадження № 51-130кмо23). Так суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
При вирішенні питання про конфіскацію майна, суд враховує, що згідно положень ч. 2 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначене лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.
Кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 2 ст. 308 КК України, відноситься до тяжких злочинів, за які передбачене обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Під користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.
Щодо такого застосування положень ст. 59 КК України зазначено і у постановах Верховного Суду від 09 травня 2024 року у справі №754/8773/22, від 02 липня 2024 року у справа №686/12120/22.
Згідно висновків Верховного Суду у постановах від 07 грудня 2022 року (справа № 180/620/20) та від 21 лютого 2024 року (справа № 686/11385/21), у вищезазначених кримінальних провадженнях у діях засуджених осіб не було встановлено корисливого мотиву вчинення злочинів, у зв'язку із чим суд касаційної інстанції, посилаючись на вимоги ст. 59 КК України, виключив додаткове покарання у виді конфіскації майна, - « застосування у цьому випадку додаткового покарання за ч. 2 ст. 307 КК у виді конфіскації майна навіть за умови, що воно передбачено санкцією цієї частини статті як обов'язкове додаткове покарання, є безпідставним, адже суперечить положенням Загальної частини цього Кодексу, зокрема указаним вище положенням ст. 59 КК України, а тому колегія суддів вважає необхідним виключити з вироку апеляційного суду указане вище додаткове покарання».
У цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування не було встановлено у діях ОСОБА_4 корисливого мотиву вчинення кримінального правопорушення, не було його встановлено і у судовому засіданні, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України, при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.
Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має визначене місце реєстрації та проживання, офіційно не працевлаштований та має на утриманні батька похилого віку, за місцем проживання характеризується посередньо та відсутність обставин, які обтяжують покарання, обставини скоєного кримінального правопорушення. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем його проживання, а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє його від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1-2 ч. 1, п.2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
На переконання суду, виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього Кодексу.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.
Питання про долю речових доказів в кримінальному провадженні, суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Витрати на залучення експерта відсутні.
Заходи забезпечення в кримінальному провадженні не застосовувались.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 308 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 308 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю пов'язаною з обігом наркотичних засобів на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_4 призначити у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права займатися діяльністю пов'язаною з обігом наркотичних засобів на строк три роки без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі із випробуванням з іспитовим строком два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до вимог ст.165 КВК України, іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_7