г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/2671/25
Номер провадження 2/213/93/26
22 січня 2026 року місто Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді - Хмельової С.М.
за участю секретаря судового засідання - Шульги В.С.,
розглянувши заочно у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Інгулецька районна у місті рада м. Кривий Ріг Дніпропетровська область як орган опіки та піклування, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені,
Представник позивачки звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Інгулецького районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 . Спільне проживання сторін припинено 22 лютого 2022 року і з того часу відповідач припинив надавати матеріальну допомогу на утримання спільного сина. На теперішній час заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання сина становить 135 084,19 грн. При цьому відповідач самоусунувся від виконання обов'язків з виховання дитини: він не бачиться з сином, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не бере участі у його вихованні сина, не цікавиться навчанням дитини її життям, здоров'ям, інтересами, потребами та долею.
Крім того, у зв'язку з несплатою відповідачем аліментів на дитину позивачкою здійснено розрахунок пені, розмір якої становить 659 054,00 грн. З огляду на те, що такий розмір перевищує встановлений ч. 1 ст. 196 СК України максимальний розмір пені, вважає, що підлягає стягненню з відповідача пеня в розмірі 100 відсотків розміру заборгованості зі сплати аліментів - 135 084,19 грн.
Просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 135 084,19 грн; стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 135 084,19 грн.
Позивачка та її представник до судового засідання не з'явилися. Від представника надійшла заява про розгляд справи за відсутністю позивачка та представника. Проти розгляду справи в заочному порядку заперечень не висловили.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно і належним чином за зареєстрованим місцем проживання, однак повторно не з'явився в судове засідання, про причини неявки не повідомив, будь-яких клопотань не направив. Відзив на позов до суду не надходив.
За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, що відповідає положенням ч.4 ст.223 та ст.280 ЦПК України.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їхньої участі. При ухваленні рішення покладаються на розсуд суду.
15 травня 2025 року позов надійшов до суду.
Ухвалою судді від 03 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення позивачки від сплати судового збору за подачу позовної заяви; позов залишено без руху.
11 червня 2025 року надійшла уточнена позовна заява та квитанція про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 16 червня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Витребувано докази.
08 серпня 2025 року до суду найшла заява про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 13 серпня 2025 року прийнято заяву про зміну предмету позову.
11 вересня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
09 березня 2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого є сторони.
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Судовим наказом, виданим Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 30 червня 2022 року, з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу). Судовий наказ перебуває на виконанні в Інгулецькому ВДВС у місті Кривому Розі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро).
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривий Ріг Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
Згідно з довідкою від 15 лютого 2023 року малолітній ОСОБА_4 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. Особою, яка його супроводжує, зазначена позивачка. Фактична адреса проживання - АДРЕСА_2 .
Станом на 01 травня 2025 року ОСОБА_3 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_4 у розмірі 135 084,19 грн. За період з 14 червня 2022 року по квітень 2025 року включно відповідачем не здійснено жодного платежу в рахунок сплати аліментів.
Розмір заборгованості відповідачем не спростовано.
Відповідно до здійсненого представником позивача розрахунку неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів в період з 14 червня 2022 року по квітень 2025 року становить 659 054,00 грн. Розмір пені розраховано так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на фактичну кількість днів прострочення. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів.
Суд погоджується з наданим розрахунком.
Згідно з характеристикою, наданою директором Одеського ліцею № 10 імені льотчиків-космонавтів Г.Т. Добровольського та Г.С. Шоніна Одеської міської ради 19 травня 2025 року, ОСОБА_4 навчається у цьому навчальному закладі з 2022 року. За період навчання вихованням і навчанням дитини займається мати, яка підтримує постійний контакт з класним керівником, з вчителями, цікавиться успіхами дитини. Дитину до школи приводять і забирають мати, вітчим або бабуся. Батько школу не відвідував і справами дитини не цікавився.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 04 липня 2025 року №267 визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його малолітнього сина ОСОБА_4 . Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_3 зареєстрований, але не проживає на території Інгулецького району м. Кривого Рогу, тому неможливо з'ясувати ставлення батька до дитини, стан виконання або невиконання ним своїх батьківських обов'язків, можливість зміни його ставлення до виконання цих обов'язків. Через мобільний застосунок ОСОБА_3 повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, від 30.12.2025 року, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, у даному висновку зазначено, що 14.10.2025 року було проведено бесіду з малолітнім ОСОБА_5 та було встановлено, що з батьком він не спілкується, його не пам'ятає, життям сина батько не цікавиться, аліменти не сплачує, матеріально не допомагає. Усім необхідним дитину забезпечує мати.
Викладеними обставинами відповідають правовідносини з приводу наслідків невиконання батьківських обов'язків та прострочення сплати аліментів.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХII (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитини такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 11, 18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до вимог ст.ст. 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У своїй постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22 Верховний Суд зазначив, що при визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У пункті 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав безумовно впливає на забезпечення прав, передбачених статтею 8 Конвенції. При цьому в цій категорії справ такий вплив суду слід розглядати з точки зору забезпечення відповідного права як дитини, так і батьків, забезпечуючи справедливий баланс між правами цих осіб, враховуючи принцип верховенства права у взаємозв'язку із принципом найкращого забезпечення інтересів дитини.
За об'єктивного встановлення обставин того, що позбавлення батьків (або одного з батьків) батьківських прав щодо дитини буде відповідати найкращому забезпеченню інтересів дитини, такий крайній захід впливу на батьків може бути визнано виправданим та співмірним у демократичному суспільстві втручанням у право останніх на повагу до свого приватного і сімейного життя, передбаченого статтею 8 Конвенції.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», заява № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками […]. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19».
Вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції. З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
За загальним правилом доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, провадження № 61-15290св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23).
Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Встановлено, що рішенням виконкому Інгулецької районної у місті ради від 04 липня 2025 року №267 зроблено висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради визнано доцільним позбавлення батьківських прав.
Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює у взаємному зв'язку з іншими доказами у справі.
Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не є правовою підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Як викладено у рішенні виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради від 04.07.2025 року, ОСОБА_3 через мобільний застосунок повідомив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав. З цього суд робить висновок, що відповідач був обізнаний про те, що вирішується питання про позбавлення його батьківських прав. Проте з липня 2025 року жодних заходів для зміни свого відношення до дитини не вчинив, висновків не зробив, до суду не з'явився, заперечень не надав, що говорить про відсутність інтересу до дитини. Тому суд не приймає до уваги висновок не недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що той факт, що на час розгляду справи малолітній син проживає окремо від батька, знаходиться на повному матеріальному забезпеченні позивача, відсутності інтересу до дитини з боку батька, з урахуванням встановлених і наведених фактичних обставин справи є підставою для застосування таких наслідків, як позбавлення батьківських прав. Жодних перешкод для реалізації прав та обов'язків відповідача як батька малолітньої дитини, судом не встановлено.
Суд враховує, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи на даний час доведено.
У справах такої категорії суд в першу чергу керується інтересами дитини, а не її батьків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на цей час вичерпані всі можливості для налагодження відносин між батьком та сином та є необхідність у застосуванні такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Матеріалами справи підтверджено, що позбавлення відповідача батьківських прав буде сприяти інтересам саме дитини.
Врахувавши, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, суд дійшов висновку про наявність на даний час достатніх підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківських обов'язків, що є способом захисту прав та інтересів дитини, якою є позбавлення батьківських прав, тому позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав підлягають задоволенню.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Дитина у віці до 14 років, відповідно до ст.6 СК України, вважається малолітньою.
Відповідно до статті 168 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною.
Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному вихованню, за умови присутності іншої особи.
Статтею 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Частина 4 цієї статті передбачає, що суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Таким чином, відповідач не позбавлений права поновити батьківські права.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном (ч. 1 ст. 195 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 195 України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Зазначені норми матеріального права визначають порядок стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються за заявою платника аліментів, поданою відповідно до ст. 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.
Стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, за наявності спору, може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження при виконанні судового рішення про стягнення аліментів, і ухвалення окремого рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 761/43598/21.
Тому вимоги про стягнення заборгованості зі сплати аліментів задоволенню не підлягають.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до ч. 8 цієї статті, суд вирішує питання щодо розміру заборгованості лише у разі наявності про це спору.
Тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів розмір заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Пеня за прострочення сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Таким чином, для розрахунку пені слід брати фактичну кількість прострочених днів, не обмежуючись числом днів у місяці, у якому не проводилося стягнення.
Такий спосіб розрахунку пені за прострочення сплати аліментів суд вважає таким, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц.
При цьому суд зазначає, що спосіб розрахунку, використаний позивачем, відповідає вищезазначеному правовому висновку.
Судом встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, доказів зворотного суду не надано, правом подати відзив відповідач не скористався, відомості про застосування до відповідача заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", у суду відсутні, а тому позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави за вимогу про стягнення пені та позбавлення батьківських прав на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 151, 152, 155, 164-167, 194-196 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Інгулецька районна у місті рада м. Кривий Ріг Дніпропетровська область як орган опіки та піклування, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 135 084 (сто тридцять п'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 19 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд судового рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Інгулецька районна у місті Кривому Розі рада як орган опіки та піклування, місцезнаходження: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, пл. Гірницької Слави, буд.1, ЄДРПОУ 04052548.
Третя особа: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради як орган опіки та піклування, місцезнаходження: м.Одеса, вул. Канатна, 234, ЄДРПОУ 26303264.
Дата складення повного тексту судового рішення - 22 січня 2026 року.
Суддя С.М. Хмельова