8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"22" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2655/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Білгород-Дністровського морського порту), Одеська обл., м. Білгород-Дністровський
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕЙ АФЕКТРС ГРУП», м. Харків
про стягнення 297 653,60 грн
без виклику учасників справи
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Білгород-Дністровського морського порту) (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 31 липня 2025 року із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕЙ АФЕКТРС ГРУП» (надалі - Відповідач) про стягнення коштів у загальному розмірі 297 653,60 грн (де: збитки в розмірі 148 826,80 грн та штраф в розмірі 148 826,80 грн), а також судового збору у розмірі 3 571,84 грн.
Також Позивач просить суд розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю Відповідача в частині складання податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що призвело до понесення Позивачем збитків у вигляді недоотриманого податкового кредиту у розмірі 148 826,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2655/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕЙ АФЕКТРС ГРУП» належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Однак, Відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 165, 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з використанням установи поштового зв'язку АТ "Укрпошта", направив на адресу місцезнаходження Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/2655/25 від 05.08.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначена ухвала повернулась до суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).
При цьому, виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).
Враховуючи факт направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі на дійсну адресу Відповідача та повернення такої ухвали з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку про належне повідомлення Відповідача у даній справі.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив таке.
Між Білгород-Дністровською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрацією Білгород-Дністровського морського порту) (надалі - Позивач) та ТОВ «ГРАДИЄНТ СВ» (за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змінено назву на ТОВ «ЛІНЕЙ АФЕКТРС ГРУП», код ЄДРПОУ 39812044) (далі - Постачальник/Відповідач) укладено договір на закупівлю/поставку товарів № 33-В-БДФ-19 від 08.08.2019 (далі - Договір).
Пунктом 1.1. - 1.2. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар за кодом ДК 021:2015 34940000-8 «Залізничне обладнання» (далі - Товар), а Покупець прийняти і оплатити такий Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Найменування, асортимент, кількість та ціна Товару, що поставляється згідно з цим Договором, визначені у Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору) (далі - Специфікація), яка є його невід'ємною частиною.
Згідно пункту 3.1. - 3.2. Договору, ціна цього Договору становить 835 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 167 000,00 грн, разом ціна цього Договору становить 1002000,00 грн з ПДВ. Ціна за одиницю Товару зазначена у відповідній Специфікації. Ціна цього Договору включає: ціну Товар; всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, витрати, пов'язані з передпродажною підготовкою та реалізацією Товару Покупцю; всі витрати Постачальника, враховуючи вартість транспортних послуг на доставку Товару до місця поставки, визначеного цим Договором складу Покупця, затрати по зберіганню Товару на складі Постачальника.
Умовами пункту 4.1. Договору передбачено, що оплата за Товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Покупця протягом 45 банківських днів з дати підписання видаткової накладної на Товар та на підставі отриманого Покупцем оригіналу належним чином оформленого рахунку від Постачальника.
Відповідно до пункту 4.5. Договору, у випадку відсутності розбіжностей між видатковою накладною та фактичною кількістю прийнятого товару, Покупець підписує видаткову накладну КЕП покупця.
Згідно з пунктом 5.1. - 5.2. Договору, поставка Товару здійснюється протягом строку дії цього Договору окремими партіями (за змістом - партія Товару) на підставі Замовлення Покупця. Місце поставки (передачі) Товару: 67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81 на умовах поставки Інкотермс-2010.
Відповідно до пункту 5.4.1. Договору, поставка Товару здійснюється окремими партіями протягом 15 робочих днів з дати отримання (в т.ч. засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою) Замовлення на відповідну партію Товару.
Згідно з пунктом 5.4.6. - 5.4.9. Договору, датою поставки партії Товару вважається дата передачі Постачальником Покупцю партії Товару згідно з підписаними Сторонами видатковою накладною. Разом з поставкою (передачею) Товару Постачальник надає Покупцю належним чином оформлені: рахунок, оригінали видаткової накладної, а також документ (якщо такий видається на продукцію виробником), підтверджуючий гарантійні зобов'язання відповідно п. 2.1. цього Договору. Право власності на партію Товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання Сторонами видаткової накладної. Ризик випадкового знищення або пошкодження партії Товару несе Постачальник до дати підписання Сторонами видаткової накладної на поставлену партію Товару.
Відповідно до п. 5.4.10. Договору, всі повідомлення, якими обмінюються Сторони, вважаються належним чином доставленими, якщо отримано відповідне документальне підтвердження за адресою Покупця/Постачальника, вказаною в розділі 15 цього Договору (цінний лист з описом вкладення тощо). Будь-які повідомлення, які направляються факсом та/або електронною поштою Покупцнм та/або Постачальником (вказані в розділі 15 цього Догвоору), мають юридичну силу. Належним підтвердженням направлення документу та його отримання будь-якою із Сторін є звичайне технічне підтвердження відповідного обладнання Покупця чи Постачальника про відправлення документу: звіт факсимільного апарату, звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.
У п. 7.1.1 - 7.1.2. Договору зазначено, що Покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлену партію Товару в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Приймати поставлену партію Товару згідно з видатковою накладною та умовами визначеними цим Договором.
Згідно п. 7.2.7. Договору, Покупець має право на відшкодування завданих йому прямих, документально підтверджених збитків, відповідно до чинного законодавства України та умов цього Договору.
Відповідно до п. 7.3.1, 7.3.3. Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку партії Товару у строки та порядку, встановленими цим Договором. При передачі партії Товару надати Покупцю документи, передбачені цим Договором.
Згідно п. 7.3.4. - 7.3.5. Договору, Постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання, або неналежного виконання ним зобов'язань за цим Договором, якщо він не доведе, що порушення Договору сталося не з його вини. Зобов'язаний надати Покупцю належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(і) в електронній формі та зареєстровану(і) в Єдиному реєстру податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені законодавством України.
Відповідно п. 7.4.1. Договору, Постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлену партію Товару.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (п. 8.1. Договору).
Згідно п. 8.3. Договору, закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Пунктом 8.4. Договору передбачено, що у разі реєстрації Постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, у зв'язку з чим Покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, Постачальник за першою вимогою Покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання такої вимоги сплачує Покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
У п. 11.1. Договору зазначено, що цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками, якщо такі є, у випадках, передбачених чинним законодавством України, і діє до 31.12.2019, а в частині здійснення розрахунків Покупцем за поставлений Товар та виконання гарантійних зобов'язань Постачальником - до повного виконання зобов'язань.
Згідно п. 13.5. Договору, при зміні поштової адреси, поточного рахунку, статусу платника податку або інших реквізитів сторона цього Договору повинна повідомити іншу Сторону рекомендованим листом в 3-денний термін.
Пунктом 13.9. Договору зазначено, що всі права та обов'язки Покупця (в тому числі ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, відповідної звітності тощо), які передбачені цим Договором, виконуються Білгород-Дністровською філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту).
Відповідно до пунктів 4.1., 5.1., 5.4.1. Договору, Постачальник (Відповідач) здійснив поставку, а Білгород-Дністровська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (надалі - Філія) отримала товарно-матеріальні цінності відповідно до видаткової накладної № 11 від 22.08.2019 та товарно-транспортної накладної № Р11 від 22.08.2019. В подальшому Філія сплатила за отриману партію Товару грошові кошти на загальну суму 892 960,80 грн, в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 1292 від 03.09.2019 в матеріалах справи.
Позивач зазначає, що Відповідачем зареєстровано 13.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 22.08.2019 не на всю суму операції, а лише на її частину (на суму 73 357,20 грн в т.ч. ПДВ - 12 226,20 грн), та 21.10.2019 був зареєстрований розрахунок коригування № 1 від 16.10.2019 до такої податкової накладної (на суму 683 003,00 грн, в т.ч. ПДВ - 136 600,60 грн), яким суму податкових зобов'язань Постачальника було приведено у відповідність до суми, на яку здійснено поставку товарів.
Проте, згідно податкової консультації ДПС України №951/6/99-00-07-03-02-15/іПК від 23.10.2019 наданої ДП «Адміністрація морських портів України», ці документи (податкова накладна № 1 від 22.08.2019, розрахунок коригування до такої податкової накладної № 1 від 16.10.2019) є такими, що складені з порушенням норм Податкового кодексу України (номенклатура товарів та сума операції не є ідентичною з фактичним постачанням товарів, тощо), а тому не можуть бути підставою для внесення Білгород-Дністровською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України» сум ПДВ, зазначених у них, до податкового кредиту.
Як зазначалось, відповідно до п. 7.3.5. Договору, Постачальник зобов'язаний надати Покупцю належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(і) в електронній формі та зареєстровану(і) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені законодавством України.
У зв'язку з відсутністю в Єдиному реєстрі податкових накладних реєстрації податкової накладної за операцією постачання товарів відповідно до видаткової накладної № 11 від 22.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн, в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн, Філія в 12.05.2020 подала Заяву про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування.
Як свідчать матеріали справи, Білгород-Дністровська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» неодноразово зверталась до Постачальника з листами №361/12-01-04/Вих/12 від 24.04.2020, №927/12-01-04/Вих/12 від 12.11.2020, №639/12-01-04/Вих/12 від 10.06.2021 з повідомленням про порушення Постачальником норм ПК України при складанні податкової накладної № 1 від 22.08.2019, розрахунку коригування до такої податкової накладної № 1 від 16.10.2019, та як наслідок зазначені документи не можуть бути підставою для внесення Філією сум ПДВ, зазначених у них, до податкового кредиту, а отже відповідне порушення Постачальником призвело до нанесення збитків Філії на суму 148826,80 грн та проханням зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну згідно видаткової накладної №11 від 22.08.2019 по договору на закупівлю/поставку товарів № 33-В-БДФ-19 від 08.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн. Також Покупець попереджував Постачальника, що у разі не реєстрації належним чином оформленої податкової накладної, Філія буде вимушена звернутися до господарського суду з вимогою про відшкодування збитків та отримання штрафу у розмірі втраченого податкового кредиту на підставі п. 8.4. Договору.
Проте відповіді від Постачальника на зазначені листи Білгород-Дністровська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не одержала, також Постачальник не зареєстрував належним чином у встановлені законодавством терміни в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну згідно видаткової накладної №11 від 22.08.2019 по договору на закупівлю/поставку товарів № 33-В-БДФ-19 від 08.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку має право на включення до податкового кредиту суми податку лише протягом 1095 днів з дати складання податкової накладної/розрахунку коригування (тобто виникнення у постачальника податкових зобов'язань).
Строк на включення Філією до податкового кредиту суми податку в розмірі 148 826,80 грн. за операцією постачання товарів відповідно до видаткової накладної № 11 від 22.08.2019 минув в серпні 2022 року.
Таким чином, відсутність реєстрації податкової накладної з вини Постачальника, позбавило Філію права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 148 826,80 грн, тобто Філією понесено збитки на суму 148 826,80 грн.
Як зазначалось, п. 7.3.4. Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання, або неналежного виконання ним зобов'язань за договором, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.
Відповідно до п. 8.4 Договору, у разі реєстрації Постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, у зв'язку з чим Покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, Постачальник за першою вимогою Покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання такої вимоги сплачує Покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Позивач стверджує, що з боку Постачальника не виконано обов'язок щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, визначені Податковим кодексом України, внаслідок чого у Покупця втрачено право на податковий кредит у розмірі 148 826,80 грн.
Як свідчать матеріали справи, Філія неодноразово зверталась з Претензіями до Постачальника у складі листа від 06.03.2023 за № 166/12-01-09/Вих (згідно № відправлення ШКІ 0504544869378 «УКРПОШТА», вручено особисто 29.03.2023), від 20.06.2023 за № 474/12-01-09/Вих (згідно № відправлення ШКІ 6770704375737 «УКРПОШТА», 23.06.2023 повернуто за зворотною адресою, у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою), за № 760/12-01-09/Вих від 11.12.2023 (повернуто за зворотною адресою) з вимогою сплатити понесені Філією збитки, у зв'язку з відсутністю реєстрації податкової накладної, у розмірі 148 826,80 грн та у разі несплати в повному обсязі зазначених коштів в строк, протягом 7 днів з дня отримання даної претензії, Філія буде змушена звернутися до суду з позовною заявою про стягнення завданих збитків.
Проте відповіді від Постачальника на зазначені претензії Білгород-Дністровська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не одержала.
Покупець направив Постачальнику письмову Вимогу від 06.12.2024 № 573/12-01-09/Вих протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання цієї вимоги сплатити Покупцю штраф у розмірі втраченого податкового кредиту, а саме у розмірі 148 826,80 грн.
Проте Вимога не задоволена, штраф не сплачено.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 120539, сформованого на запит Позивача № 120539 від 09.01.2025, станом на 09.01.2025 податкова накладна від 22.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн, в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн у Єдиному реєстрі податкових накладних не зареєстрована.
Позивач стверджує, що станом на дату подання позову Відповідачем не надано доказів належної реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних за операцією постачання товарів відповідно до видаткової накладної № 11 від 22.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн , в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн чи стосовно адміністративного та судового оскарження рішень контролюючого органу в порядку ст.56 Податкового кодексу України.
Отже, через те, що Відповідач не здійснив реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, Позивач не зміг скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Оскільки, як вже зазначалось, реєстрація податкових накладних є обов'язком постачальника, неналежне виконання такого обов'язку свідчить про встановлений факт порушення Постачальником умов укладеного договору, відповідальність за який передбачена п. 8.4 Договору та відповідно Позивачем було нараховано Відповідачу штраф в розмірі 148 826,80 грн та надіслано зазначені вище Претензії та Вимогу, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями.
Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з Відповідача становить 297 653,60 грн, з яких:
- 148 826,80 грн (сума ПДВ згідно видаткової накладної № 11 від 22.08.2019) збитки згідно вимог чинного законодавства;
- 148 826,80 грн - штраф згідно умов пункту 8.4. Договору (в розмірі неотриманого податкового кредиту за відповідною сумою податку).
Отже, відповідно до умов Договору, до Постачальника застосовується два види відповідальності за порушення зобов'язань щодо реєстрації податкової накладної, а саме збитки та штраф.
Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Предметом заявленого позову є стягнення 148 826,80 грн збитків, які Позивач зазнав внаслідок не виконання Відповідачем обов'язку з реєстрації податкових накладних, в зв'язку з чим Позивач зазнав втрат на суму 148 826,80 грн у вигляді неотриманого податкового кредиту та штрафу у розмірі 148 826,80 грн згідно пункту 8.4. Договору.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Отже, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України (чинного на момент спірних правовідноси) підставою для виникнення та існування обумовлених договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше : а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, дата зарахування - електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Згідно пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
Таким чином, слід дійти висновку, що пунктом 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Відповідно до п. 7.3.5. Договору, Постачальник зобов'язаний надати Покупцю належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(і) в електронній формі та зареєстровану(і) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені законодавством України.
Натомість матеріали справи свідчать, що Відповідачем зареєстровано 13.09.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 1 від 22.08.2019 не на всю суму операції, а лише на її частину (на суму 73 357,20 грн в т.ч. ПДВ - 12 226,20 грн), та 21.10.2019 був зареєстрований розрахунок коригування № 1 від 16.10.2019 до такої податкової накладної (на суму 683 003,00 грн, в т.ч. ПДВ - 136 600,60 грн), яким суму податкових зобов'язань Постачальника було приведено у відповідність до суми, на яку здійснено поставку товарів.
Проте, згідно податкової консультації ДПС України №951/6/99-00-07-03-02-15/іПК від 23.10.2019 наданої ДП «Адміністрація морських портів України», ці документи (податкова накладна № 1 від 22.08.2019, розрахунок коригування до такої податкової накладної № 1 від 16.10.2019) є такими, що складені з порушенням норм Податкового кодексу України (номенклатура товарів та сума операції не є ідентичною з фактичним постачанням товарів, тощо), а тому не можуть бути підставою для внесення Білгород-Дністровською філією державного підприємства «Адміністрація морських портів України» сум ПДВ, зазначених у них, до податкового кредиту.
У зв'язку з відсутністю в Єдиному реєстрі податкових накладних реєстрації податкової накладної за операцією постачання товарів відповідно до видаткової накладної № 11 від 22.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн, в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн, Філія в 12.05.2020 подала Заяву про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування та неодноразово зверталася з листами до Відповідача з повідомленням про порушення Постачальником норм ПК України при складанні податкової накладної № 1 від 22.08.2019, розрахунку коригування до такої податкової накладної № 1 від 16.10.2019, та як наслідок зазначені документи не можуть бути підставою для внесення Філією сум ПДВ, зазначених у них, до податкового кредиту, а отже відповідне порушення Постачальником призвело до нанесення збитків Філії на суму 148826,80 грн та проханням зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну згідно видаткової накладної №11 від 22.08.2019 по договору на закупівлю/поставку товарів № 33-В-БДФ-19 від 08.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн.
Проте, Відповідач не зареєстрував належним чином у встановлені законодавством терміни в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну згідно видаткової накладної №11 від 22.08.2019 по договору на закупівлю/поставку товарів № 33-В-БДФ-19 від 08.08.2019 на загальну суму 892 960,80 грн, в т.ч. ПДВ - 148 826,80 грн, що позбавило Філію права на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 148 826,80 грн, тобто Філією понесено збитки на суму 148 826,80 грн.
Формування у Позивача податкового кредиту з податку на додану вартість було би можливим, якщо Відповідач зареєстрував би податкову накладну із господарської операції за Договором належним чином. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що Відповідачем були зареєстрована податкова накладна у порядку та строки, що визначені ПК України.
Отже, оскільки Відповідачем не виконано вимог статті 201 ПК України, Позивач був позбавлений права і можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися своїм правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 148 826,80 грн.
Статтею 224 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна , а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Застосування вказаної форми цивільно-правової відповідальності можливе за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).
Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Згідно з частиною 1 статті 225 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна , визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України та статті 24 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин), є порушення зобов'язання.
Суд зазначає, що в постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним способом захисту для суб'єкта господарювання, який втратив право на зменшення податкового зобов'язання внаслідок порушення контрагентом постачальником товару вимог щодо належної реєстрації податкових накладних, може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку за договором щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Так, підставою для відшкодування збитків відповідно до частини першої статті 611 ЦК України є порушення зобов'язання. Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Отже, зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Як зазначено судом вище, з метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, Позивачем скеровувались Відповідачу численні листи, претензії щодо питання позбавлення права на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, як наслідок, завданих Постачальником Філії збитків, а також їх подальшого відшкодування Філії, проте залишились без відповіді та задоволення чи заперечень.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі №914/2524/21 звернув увагу, що очевидним є прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).
Встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази свідчать, що Відповідач в порушення вимог пункту 201.10. статті 201 ПК України належним чином не зареєстрував податкову накладну, у зв'язку з чим Позивач був позбавлений законного права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, а тому розмір збитків доведено Позивачем належними та допустимими доказами.
У даному випадку наявний також прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку належним чином скласти та зареєструвати податкову накладну та неможливістю Позивача включити суму ПДВ до податкового кредиту Позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
При цьому звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних є належним та ефективним способом захисту порушеного права, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17.
З матеріалів справи судом встановлено, що Відповідач не виконав вимог ПК України, у зв'язку з чим Позивач був позбавлений права і можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися своїм правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 148 826,80 грн.
За цих обставин суд дійшов висновку про наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати належним чином податкову накладну і неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача та, відповідно, неможливістю зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками Позивача.
З урахуванням вказаного суд виснує, що Позивачем доведена обставина наявності усіх елементів складу господарського правопорушення у діях (бездіяльності) Відповідача, натомість Відповідачем на спростування цих обставин жодного доказу суду не подано, а також не доведено суду обставини відсутності його вини у спірних правовідносинах та підстав для зменшення розміру збитків згідно зі статтею 624 ЦК України.
Схожий висновок був викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.01.2023 року у cправі №904/72/22, в межах якої розглядався аналогічний спір.
У відповідності до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу частини другої статті 20 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин) захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
За приписами частини першої статті 230 ГК України (чинного на момент спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 7.3.4. Договору, Постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання, або неналежного виконання ним зобов'язань за договором, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.
Згідно до п. 8.4 Договору, у разі реєстрації Постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, у зв'язку з чим Покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, Постачальник за першою вимогою Покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання такої вимоги сплачує Покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт невиконання Відповідачем зобов'язання за Договором в частині реєстрації належним чином податкової накладної в ЄРПН, свідчить про правомірність нарахування Відповідачу штрафу в розмірі 148 826,80 грн.
Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Суд звертає увагу на принцип добросовісності у договірних відносинах, де сторони під час укладання Договору, передбачили порядок відповідальності за невиконання або неналежне виконання реєстрації податкової накладної.
Так, доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, обставини, на які посилається Позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і Відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 297 653,60 грн, з яких збитки в розмірі 148 826,80 грн та штраф в розмірі 148 826,80 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати Позивача зі сплати судового збору в розмірі 3571,84 грн покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕЙ АФЕКТРС ГРУП» (61166, м. Харків, вул. Свободи, буд. 7, код ЄДРПОУ 39812044) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ: 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ ВП: 38728376) 297 653,60 грн (де: збитки в розмірі 148 826,80 грн та штраф в розмірі 148 826,80 грн), а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3571,84 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "22" січня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовзи у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua
СуддяІ.П. Жигалкін