21.01.2026м. СумиСправа № 920/794/24
Господарський суд Сумської області у складі:
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,
розглянувши заяву б/н від 09.01.2026 (вх. №130 від 09.01.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД+», про розстрочення виконання рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24
за позовом: Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+»,
третя особа: Державне підприємство «Медичні закупівлі України»,
про стягнення 4255550,00 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Пєтухов А.Ю.
від відповідача: не прибув
від третьої особи: не прибув
Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+», за участю третьої особи: Державне підприємство «Медичні закупівлі України», про стягнення 4255500,00 грн збитків - задовольнити частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+» на користь Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради 4000000 грн 00 коп. збитків, 96947 грн 79 коп. витрат на проведення судової експертизи, 60000 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору; у позові у частині стягнення 255550 грн 00 коп. збитків відмовлено; витрати по сплаті судового збору у розмірі 3833 грн 25 коп. та витрати на проведення судової експертизи в розмірі 6193 грн 76 коп. покладено на позивача.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 залишене без змін.
20.10.2025 на виконання рішення Господарського суду Сумської області та постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 видано відповідний наказ.
Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2025 касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+» на рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №920/794/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрите; касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+» з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 в оскаржуваній частині у справі №920/794/24 - без змін.
Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 17.12.2025 року, справа № 920/794/24 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ІМД+ на користь Комунального некомерційного підприємства Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради - 70771 грн 05 коп. витрат на професійну правничу допомогу, на виконання якого 13.01.2026 було видано відповідний наказ.
09.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМД+» надійшла заява б/н від 09.01.2026 (вх. №130 від 09.01.2026) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 у якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 року, справа №920/794/24 на 5 місяців, встановивши графік погашення заборгованості з 09.01.2026 по 09.06.2026 року шляхом сплати Товариством з обмеженою відповідальністю ІМД+ (вул. Олексія Терьохіна, буд. 8, офіс 19, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 43113507) на користь Комунального некомерційного підприємства Центральна міська клінічна лікарня Сумської міської ради (вул. Сумської артбригади, 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 05519480) в сумі 845 543, 77 грн. кожного місяця.
Ухвалою від 12.01.2026 розгляд заяви було призначено на 21.01.2026, 12:50. Присутність сторін визнано не обов'язковою.
13.01.2026 позивачем подано заперечення (вх. №117), у яких просить суд відмовити в задоволенні заяви повністю у зв'язку з її необґрунтованістю.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечував.
Представники відповідача і третьої особи в судове засідання не прибули.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані заявником докази, суд дійшов висновку, що заява про розстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
У рішеннях Суду у справі "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі "Глоба проти України", no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, Бурдов проти Росії, заява N 59498/00; Ясіуньєне проти Латвії, заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).
У рішеннях у справі "Антонюк проти України", no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі "Мкртчян проти України", no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
За змістом наведених норм відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Тобто, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Разом з тим, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Відстрочення/розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, при вирішенні питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки/розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки або розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка або розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Заявник в обґрунтування своїх вимог щодо розстрочення виконання рішення суду посилається на те, що після зміни бенефіціарного власника ТОВ «ІМД+» 27.11.2023 року, товариство не брало участі в жодному тендері, тобто не має та не мало доходу. Такий факт, на думку відповідача, суттєво ускладнює виконання рішення суду в справі № 920/794/24.
У той же час, збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення (постанова КАС ВС від 27.06.2018 у справі № 813/8842/13).
Враховуючи викладене вище, оцінивши наведені відповідачем обставини, які, на його думку, ускладнюють виконання рішення суду, суд зазначає, що заявником в порушення ст. 74 ГПК України не подано жодного доказу на підтвердження викладених у заяві обставин, що унеможливлює встановлення судом та надання оцінки фінансовому стану відповідача, наявність / відсутність коштів на банківських рахунках, наявність / відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо. Судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, відтак саме лише посилання на наявність ускладнень під час виконання судового рішення про стягнення грошових коштів без підтвердження відповідними доказами не є підставою для розстрочення судового рішення в розумінні ч. 2 ст. 331 ГПК України.
Таким чином, керуючись принципами розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання на всій території України, враховуючи неподання відповідачем жодних доказів на підтвердження виключних та виняткових обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 ГПК України, суд
1. У задоволенні заяви б/н від 09.01.2026 (вх. №130 від 09.01.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД+», про розстрочення виконання рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 - відмовити повністю.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.
3. Дана ухвала може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. ст. 255-257 ГПК України.
Ухвала підписана суддею 22.01.2026.
СуддяО.Ю. Резніченко