адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
20.01.2026 Справа № 917/1937/25
м. Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., за участю секретаря судового засідання Сілаєвої О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Вєтрова Костянтина Сергійовича, (РНОКП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Молдавчука Василя Васильовича, (РНОКП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 )
про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути майно, стягнення коштів в сумі 447554,99 грн за договором оренди № 280324-1 від 28.03.2024
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання
Обставини справи:
Фізична особа підприємець Вєтров Костянтин Сергійович звернувся до суду з позовом до Фізичної особи підприємця Молдавчука Василя Васильовича про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути майно, стягнення коштів в сумі 447554,99 грн за договором оренди № 280324-1 від 28.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди в частині оплати передбачених цим договором платежів у встановлений строк.
Ухвалою від 17.10.2025 позовна заява була залишена без руху відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України. Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
21.10.2025 суд отримав від позивача заяву про усунення недоліків (здана до відділу поштового зв'язку для відправки 20.10.2025). За таких обставин, відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України, позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду.
Згідно з ухвалою від 23.10.2025 суд прийняв до розгляду вказану позовну заяву, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 18.11.2025, викликав учасників справи в підготовче засідання та визнав їх явку обов'язковою, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
05.11.2025 суд отримав від представника Фізичної особи-підприємця Вєтрова Костянтина Сергійовича заяву про участь у судовому засіданні у справі № 917/1973/25, призначеному на 18.11.2025 о 10:45 в режимі відео конференції.
Ухвалою від 06.11.2025 суд відмовив представнику Фізичної особи-підприємця Вєтрова Костянтина Сергійовича в задоволенні заяви про участь у судовому засіданні у справі № 917/1937/25, призначеному на 18.11.2025 о 10:45, в режимі відео конференції, в зв'язку з відсутністю вільних майданчиків.
Ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 24.10.2025 направлялась відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулась до суду із відміткою відділу поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Додатково про відкриття провадження у справі суд повідомив відповідача шляхом опублікування 11.11.2025 оголошення на офіційному веб сайті Судової влади України, веб сторінці Господарського суду Полтавської області в розділі «Новини» https://pl.arbitr.gov.ua/.
Ухвалою від 18.11.2025 суд відклав підготовче засідання на 23.12.2025.
Позивач надіслав клопотання (вхід. № 16285 від 16.12.2025) про проведення судового засідання 23.12.2025 без участі його представника, в якому також просив суд закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Згідно з ухвалою від 23.12.2025 суд закрив підготовче провадження у справі, справу призначив до судового розгляду по суті на 20.01.2026.
Після прийняття позовної заяви до розгляду судом встановлено, що позивачем до позовної заяви не подані докази сплати судового збору у встановленому розмірі. Тому суд ухвалою від 16.01.2026 запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору на суму 3028,00 грн не пізніше 3 днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
19.01.2026 позивач усунув недоліки, необхідна сума судового збору була внесена позивачем.
Згідно з ч. 12 ст. 176 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
За таких обставин, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи після залишення її без руху в порядку ч. 11 ГПК України в зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви позивачем.
Суд належним чином виконав обов'язок щодо повідомлення усіх учасників справи про розгляд справи шляхом надіслання ухвали відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачу та його представнику - до зареєстрованих електронних кабінетів в системі «Електронний суд».
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач у встановлений судом строк не використав наданого законом права на подання відзиву на позов або будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки необхідних для вирішення спору доказів у справі достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив:
28.03.2024 між Фізичною особою-підприємцем Вєтровим Костянтином Сергійовичем (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Молдавчуком Василем Васильовичем (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди вантажного автомобіля № 280324-1.
Згідно з розділом 1 Договору Орендодавець передав, а ОРЕНДАР отримав в тимчасове володіння наступне майно:
- вантажний автомобіль марки: Renault Marnum 480, державний номер: НОМЕР_3 , визначеною вартістю автомобіля: чотириста двадцять п'ять тисяч гривень.
- напівпричіп бортовий KRONE SDP 24EL, державний номер: НОМЕР_4 , визначеною вартістю напівпричепа: двісті десять тисяч гривень.
Згідно з п.2.1. Договору автомобіль та напівпричіп, що орендуються, використовуються Орендарем для перевезень вантажів з метою отримання прибутку та в своїй господарської діяльності.
За умовами п. 3.2. Договору передача відбувається за актом прийому-передачі.
Термін оренди складає 1 (один) рік від « 28» березня 2024 р. до « 28» березня 2025 р. Термін оренди може бути продовжений після підписання обома сторонами додаткової угоди (розділ 4 Договору).
Згідно із пунктами 6.1 та 6.2 Договору, орендна плата встановлюється в розмірі двадцять тисяч грн. на місяць. Та сплачується передплатою в перший банківський день поточного місяця на поточний рахунок Орендодавця.
Пунктом 8.1 Договору встановлено, що Орендар зобов'язується, зокрема, своєчасно здійснювати орендні платежі.
Відповідно до п.9.1 та 9.2 Договору, автомобіль повинен бути повернений Орендодавцю по закінченні терміну оренди за п.4.1. Договору у справному стані. Повернення автомобіля відбувається за актом прийому-передачі.
У випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення (п. 10.1 Договору).
На виконання Договору оренди вантажного автомобіля № 280324-1 від 28.03.2024, у відповідності до акту приймання передачі від 28.03.2024 Орендодавець передав, а Орендар прийняв транспортний засіб марки Renault, модель Magnum, рік випуску 2005, колір червоний, кузов НОМЕР_5 , державний реєстраційний N НОМЕР_3 та напівпричіп бортовий до нього, марки KRONE, модель SDP 24EL, рік випуску 1993, колір сірий, кузов НОМЕР_6 , державний реєстраційний No НОМЕР_4 . Вказаним актом Сторони підтвердили, що зазначений вище транспортний засіб на момент передачі знаходиться в належному стані і є придатний до експлуатації.
За посиланням Позивача, в порушення вимог Договору, Відповідач станом на 01.09.2025 сплатив лише один орендний платіж (15.05.2024), і той з порушенням п.6.1 Договору.
Станом на дату подачі позову Відповідач інших платежів не здійснив, а Договір поновлений на попередніх умовах.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо внесення орендних платежів.
За посиланнями Позивача, згідно з ч. 1, 2 статті 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.
У липні 2025 року, у зв'язку із систематичним порушенням Відповідачем умов Договору в частині сплати орендної плати, Позивач направив Відповідачу пропозицію про розірвання Договору (п.9.3 та 11.2 Договору).
Проте, поштове відправлення повернулося Позивачу.
За висновком Позивача наразі Відповідач користується орендованим майном всупереч вимогам договору та волі орендодавця, чим порушує вимоги пунктів 6.1, 6.2, 9.3, 11.2 Договору, статей 525, 526 ЦК України, фактично далі продовжує використовувати орендоване майно, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості та повернення майна.
За розрахунком позивача несплаченою є орендна плата за період з травня 2024 року до 01.10.2025, яка складає 340 000,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.05.2024 по 01.10.2025 в розмірі 7676,69 грн; 24360,95 грн інфляційних втрат за період травня 2024 по вересень 2025 включно; 75517,35 грн пені за період з 01.05.2024 по 01.10.2025.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
За змістом ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Порядок сплати орендної плати за договором сторони визначили у розділі 6 Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 6.1. Договору Відповідач повинен був сплачувати місячну орендну плату у розмірі 20000,00 грн передплатою в перший банківський день поточного місяця.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Ключове зобов'язання орендодавця згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України - передача наймачеві майна у володіння та користування за плату на певний строк.
Згідно з п. 3.2. Договору передача майна в оренду відбувається за актом прийому-передачі.
Акт прийому-передачі об'єкта оренди підписаний орендарем та орендодавцем 28.03.2024 без будь-яких зауважень та заперечень.
Факт отримання майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечуються.
За розділом 4 Договору термін оренди спливає 28.03.2025 року і може бути продовжений сторонами.
Так, згідно із ч.1 ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Позивач посилається, що об'єкт оренди станом на момент розгляду справи в суді не повернутий, а Договір поновлений на попередніх умовах.
Враховуючи, що сторони не посилаються на припинення дії Договору чи його розірвання, суд прийшов до висновку на час виникнення спірних правовідносин Договір є таким, що не припинив свою дію.
Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування вантажним автомобілем з напівпричіпом, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим майном.
Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі на підставі Договору в оренду майна, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
Враховуючи умови договору (п. 6.1.), строк оплати орендних платежів є таким, що настав. Таким чином, розмір основної заборгованості за договором по орендній платі становить 340000,00 грн за період з травня 2024 року по вересень 2025 року включно.
Беручи до уваги зазначені законодавчі положення та встановлені обставини справи, а також враховуючи те, що відповідач доводів позивача не спростував, не надав доказів виконання договору в частині сплати орендної плати в обумовленому договором порядку і розмірі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 340000,00 грн основного боргу з орендних щомісячних платежів підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача пені.
Розмір погодженої сторонами в п. 10.1 Договору пені складає 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.
Позивач заявив до стягнення 75 517,35 грн пені за загальний період прострочення з 01.05.2024 по 01.10.2025 по кожному місячному платежу за оренду майна.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пеня нараховувалась позивачем в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що визнається судом обґрунтованим.
З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши розрахунок позивача, доданий до додаткових пояснень, суд встановив, що в здійсненому позивачем розрахунку пені неправильно визначено період, за який нараховується пеня, внаслідок чого заявлена до стягнення сума пені є завищеною.
Так, позивач при визначенні строку оплати та початку прострочення використовував перше число кожного місяця оренди, в той час як п. 6.1. Договору сторони погодили, що оренда сплачується передплатою в перший банківський день поточного місяця.
До 01.04.2023 року визначення поняття "банківський день" містилося у п. 1 Глави 1 Інструкції "Про виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті", затвердженою Постановою Правління Національного банку України 16.08.2006 року № 320.
Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 17 від 03.03.2023 року.
з 01.04.2023 в Україні більше не існує поняття "банківський день", у зв'язку із запровадженням у платіжній інфраструктурі України міжнародного стандарту ISO 20022.
Так, відповідно до ст. 7, 15, 41, 56 Закону України "Про Національний банк України" та з метою розвитку і модернізації платіжної інфраструктури України в системі електронних платежів Національного банку України шляхом запровадження міжнародного стандарту ISO 20022-1:2013 "Фінансові послуги - Універсальна схема повідомлень фінансової індустрії", що був прийнятий міжнародною організацією зі стандартизації, Правління Національного банку України прийняло постанову "Про запровадження міжнародного стандарту ISO 20022 у платіжній інфраструктурі України" від 16.09.2021 № 93, відповідно до якої Національний банк України з 01 квітня 2023 року запроваджує систему електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП) нового покоління - СЕП-4.0 та не використовує діюче покоління СЕП - СЕП-3.3 для виконання міжбанківських платіжних операцій; банки України, Державна казначейська служба України, Національний депозитарій України з 01 квітня 2023 року виконують міжбанківські платіжні операції через СЕП-4.0, у якій забезпечено можливість цілодобового режиму роботи 24/7 без зупинення роботи СЕП із виконання міжбанківських платіжних операцій.
Водночас суд враховує, що зміст узгоджених сторонами положень Договору оренди не містить безпосередніх посилань на роз'яснення або інструкції Національного Банку України, укладені сторонами договори з надавачами платіжних послуг.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки, сторони не скористалися можливістю під час укладення Договору оренди конкретизувати поняття здійснення розрахунків протягом банківських днів, тому судом визначено початок періоду прострочення розрахунків зі сторони відповідача зі сплати оренди - наступний день, що слідує за першим робочим днем кожного місяця і саме з цієї дати у позивача виникло право нараховувати пеню.
Окрім цього, з наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує пеню на заборгованість з оренди за кожен місяць окремо до 01.10.2025.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, який втратив чинність з 28.08.2025), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачаються не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/952/22 від 16.10.2024, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Суд, при розгляді справи № 917/1937/25, дійшов до висновку, що умови пункту 10.1. Договору не містять ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо.
Таким чином, прострочка за даним зобов'язанням має нараховуватись в межах шестимісячного терміну.
Судом здійснено власний розрахунок пені за кожен місяць окремо в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, за яким сума пені становить 75517,35 грн за загальний період з 02.05.2024 по 01.10.2025 року, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються за їх безпідставністю.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки договором встановлені строки виконання зобов'язань щодо внесення орендних платежів, не виконавши ці зобов'язання у встановлений строк, орендар вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних встановив, що позивачем неправильно визначено початок прострочення грошового зобов'язання відповідачем за кожний місяць, а саме, не враховано, що зобов'язання внести попередню оплату виникало у відповідача щомісяця в перший робочий день поточного місяця, тобто оплата на вихідний припадати не може. Кінцева дата нарахування - 01.10.2025 є правильною.
Згідно з перерахунком, здійсненим судом, нарахування 3% річних є правомірним на загальну суму 7633,99 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
В іншій частині вимоги про стягнення 3% річних відхиляються за їх безпідставністю.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом не було виявлено завищення нарахованих інфляційних витрат з боку позивача. При цьому суд встановив, що розрахунок є методологічно правильним, позивачем не порушено принцип безперервної послідовності перемножування індексів інфляції за увесь час фактичного прострочення. Таким чином, суд задовольняє позов в частині вимог про стягнення інфляційних втрат в межах заявленої позивачем суми - 24360,95 грн.
Перевірка правильності розрахунку позивачем пені, інфляції та річних проводилася за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи «Ліга: Закон».
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про розірвання договору та зобов'язання відповідача повернути майно, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.
Положеннями статті 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.
Отже, відмова від договору найму є одностороннім правочином, а тому не вимагає згоди іншої сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19.
Окремо слід зазначити, що сам по собі факт систематичного порушення умов договору оренди щодо несплати орендної плати є підставою до розірвання договору, незважаючи на те, чи така заборгованість була виплачена в подальшому. Тобто систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору є підставою для розірвання такого договору. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 04.12.2019 у справі № 318/433/18 та від 10.11.2021 у справі № 175/642/19.
Суд зауважує, що хоча така судова практика стосується договору оренди земельної ділянки, однак суд не вбачає неможливості її застосування в межах аналогічних спірних відносин за договором найму майна.
У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не сплачував орендної плати у строки та в розмірах, встановлених Договором протягом всієї дії договору - півтора роки за виключенням одного місяця - березня 2024 року, коли орендна плата була здійснена відповідачем з простроченням.
Що стосується істотності порушення умов договору, то в цій частині суд нагадує мету укладення договору найму рухомого майна. Наймодавець, вступаючи в договірні відносини, розраховує, зокрема, на належне і своєчасне виконання умов договору оренди, в тому числі в частині внесення орендної плати. Суттєве порушення фінансової дисципліни наймачем очевидно є істотним порушенням та підставою для розірвання такого договору в судовому порядку.
З урахуванням викладеного, Договір оренди майна від 28.03.2024 є чинним, однак підлягає розірванню у зв'язку з істотним систематичним порушенням його умов.
Отже, позовна вимога в частині розірвання Договору оренди вантажного автомобіля №280324-1 від 28.03.2024 є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Правовою підставою позову в частині вимог про зобов'язання відповідача повернути майно є ст.785 ЦК України та п. 9.2., 9.3 Договору (обов'язок орендаря повернути орендоване майно після припинення або розірвання оренди).
П. 9.2., 9.3. Договору визначено, що повернення автомобіля відбувається за актом прийому-передачі. За несплату орендної плати впродовж місяця орендар повинен повернути орендоване майно орендодавцю впродовж 3-х днів.
Судом розірвано договір оренди між сторонами спору, отже відповідач зобов'язаний повернути з оренди за актом приймання-передачі майно орендодавцю, оскільки правові підстави для утримання цього майна орендарем відсутні.
Підсумовуючи, вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу вантажний автомобіль марки: Renault Marnum 480, державний номер : НОМЕР_3 ; напівпричіп бортовий KRONE SDP 24EL, державний номер: НОМЕР_7 , є правомірною та підлягає задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов'язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням всіх вказаних обставин у їх сукупності, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Згідно з положень п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог частково, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 176, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Продовжити розгляд справи після залишення її без руху в порядку ч. 11 ст. 176 ГПК України в зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви позивачем.
2. Позов задовольнити частково.
3. Розірвати договір оренди вантажного автомобіля № 280324-1 від 28.03.2024, укладений між Фізичною особою-підприємцем Молдавчуком Василем Васильовичем, (РНОКП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) та Фізичною особою-підприємцем Вєтровим Костянтином Сергійовичем, (РНОКП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Молдавчука Василя Васильовича, (РНОКП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Вєтрова Костянтина Сергійовича, (РНОКП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 340 000,00 грн орендної плати; 41 871,33 грн пені; 24 360,95 грн інфляційних втрат; 7 633,99 грн - 3 % річних; 18 760,99 грн судового збору.
5. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Молдавчука Василя Васильовича, (РНОКП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) повернути Фізичній особі-підприємцю Вєтрову Костянтину Сергійовичу, (РНОКП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) наступне майно:
-вантажний автомобіль марки: Renault Marnum 480, державний номер : НОМЕР_3 ;
- напівпричіп бортовий KRONE SDP 24EL, державний номер: НОМЕР_7 .
6. В іншій частині вимог - в задоволенні позову відмовити.
7. Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний 22.01.2026.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Пушко