ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/13778/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/13778/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний АЕРОПОРТ КИЇВ"
про стягнення 38 251,99 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСТЕР-АВІА" про стягнення 38 251,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договір зберігання № МА 214/20 від 02.09.2020, послуги за яким фактично не надавалися, у зв'язку з чим позивач просить повернути, на підставі ст. 1212 ЦК України, сплачені ним кошти в розмірі 28 627,44 грн, а також нараховані на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 7201,02 грн та 3% річних - 2423,53 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" залишено без руху та установлено строк на усунення недоліків позовної заяви.
12.11.2025 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій, зокрема, зазначено, що згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАСТЕР-АВІА" змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ КИЇВ".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 відкрито провадження у справі №910/13778/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як установлено судом, сторони мають зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, відповідно ухвала суду від 13.11.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету сторін 18.11.2025, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, залученим до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 18.11.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.11.2025.
17.12.2025 та 19.12.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заяви, в яких останній повідомив про сплату заборгованості в розмірі 28 627,44 грн, у зв'язку з чим просив відмовити в позові.
19.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на заяви позивача, в яких останній наполягає на задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 7201,02 грн та 3% річних - 2423,53 грн, а також підтверджує факт сплати відповідачем суми боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, заяви відповідача та заперечення позивача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" (за договором - Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАСТЕР-АВІА", що змінило з 08.08.2025 своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ КИЇВ", (за договором - Зберігач) було укладено Договір зберігання № МА 214/20 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Поклажодавець передає у зберігання належні йому паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ) на склад Зберігача, розташований за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 96-Б. Зберігач, у свою чергу, зобов'язується прийняти ПММ на зберігання, вести їх облік, забезпечити належні умови зберігання, підготовку до видачі та саму видачу протягом дії Договору.
Умовами п. 7.2.1 Договору передбачено, що Поклажодавець сплачує за фактично надані послуги з приймання, обліку, зберігання та видачі ПММ за виставленим Зберігачем рахунком-фактурою протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку-фактури.
Рахунки-фактури надсилаються Зберігачем у електронному вигляді на e-mail адресу Поклажодавця і вважаються офіційними документами (п. 7.4. Договору).
Відповідно до п. 12.1., Договір набуває чинності з 02.09.2020 року і діє до 31.12.2020 року (включно).
Строк дії Договору може бути продовжений на визначений строк на тих же (або інших) умовах за згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди (п. 12.3. Договору).
Як убачається з доданих до позовної заяви доказів, сторони уклали до Договору зберігання № МА 214/20 від 02.09.2020 Додаткову угоду № 1 від 30.12.2020, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2021 року (включно), та Додаткову угоду № 2 від 10.12.2021, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2022 року (включно).
14.07.2021 позивач на підставі платіжної інструкції кредитового переказу коштів №12619 перерахував на рахунок відповідача кошти в розмірі 28627,44 грн з призначенням платежу «За приймання нафтопродуктів по Договору МА 214/20 від 02.09.2020».
Однак, як зазначає позивач, вказані кошти залишилися не використаними за призначенням і утворили заборгованість відповідача перед позивачем у зазначеній сумі.
09.12.2024 позивач надіслав на адресу відповідача Вимогу за вих. № 1132 від 06.12.2024 про повернення попередньої оплати в розмірі 28 627,44 грн. Вказану вимогу уповноважена особа відповідача отримала 18.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.
Крім того, 27.03.2025 позивач надіслав лист за вих. 246 від 27.03.2025, до якого на прохання відповідача додав акт звірки взаєморозрахунків та копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів №12619 від 14.07.2021 на підтвердження сплати коштів. Вказаний лист уповноважена особа відповідача також отримала 08.04.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.
Оскільки відповідач залишив вимогу позивача про повернення коштів без задоволення позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості в розмірі 28 627,44 грн, обґрунтовуючи вимоги в цій частині положеннями ст. 1212 ЦК України, а також нараховані на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 01.01.2023 по 27.10.2025 інфляційних втрат у розмірі 7201,02 грн та 3% річних - 2423,53 грн.
Відповідач надіслав суду докази сплати заборгованості в розмірі 28 627,44 грн на підставі платіжної інструкції № 1216 від 12.11.2025.
Позивач факт отримання коштів у розмірі 28 627,44 грн та просив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 7201,02 грн та 3% річних - 2423,53 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Відповідно до статті 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як убачається з матеріалів справи, 14.07.2021 позивач на підставі платіжної інструкції кредитового переказу коштів №12619 перерахував на рахунок відповідача кошти в розмірі 28627,44 грн з призначенням платежу «За приймання нафтопродуктів по Договору МА 214/20 від 02.09.2020».
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт надання відповідачем послуг зі зберігання нафтопродуктів позивача на суму 28 627,44 грн, зокрема, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).
При цьому, строк дії Договору зберігання № МА 214/20 від 02.09.2020 закінчився 31.12.2022 та продовжений сторонами не був.
Відтак, відповідач без достатньої правової підстави зберігав кошти відповідача в сумі 28627,44 грн.
Після звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач на підставі платіжної інструкції № 1216 від 12.11.2025 перерахував на рахунок позивача кошти в розмірі 28627,44 грн.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, спір щодо стягнення 28 627,44 грн з ТОВ "МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ КИЇВ" припинив своє існування, у зв'язку з чим суд закриває провадження у справі у цій частині за відсутності предмету спору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України за період з 01.01.2023 по 27.10.2025 інфляційних втрат у розмірі 7201,02 грн та 3% річних - 2423,53 грн.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 по справі №910/10156/17.
Як убачається з позовної заяви, позивачем здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, починаючи з 01.01.2023, тобто з моменту припинення договірних відносин між сторонами.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, в розмірі 2359,36 грн, оскільки розрахунок позивача є арифметично невірним.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з січня 2023 року по вересень 2025 року у розмірі 7201,02 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі, хоча розрахунок позивача є арифметично невірним, проте, за розрахунком суду сума інфляційних втрат складає більше, ніж заявлено позивачем.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 231,236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 28627 грн 44 коп. заборгованості за відсутності предмету спору.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний АЕРОПОРТ КИЇВ" (просп. Повітряних Сил, буд. 79, м. Київ, 03151; код ЄДРПОУ 37053765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" (вул. Солом'янська, 11, м. Київ, 03110; код ЄДРПОУ 24812228) інфляційні втрати в розмірі 7201 грн 02 коп., 3% річних - 2359 грн 36 коп. та витрати зі сплати судового збору 2 418 грн 34 коп.
4. В іншій частині вимог - в позові відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення складено та підписано: 22.01.2026.
Суддя А.І. Привалов