ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/14299/25
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Акціонерного товариства «Антонов»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 422 708,57 грн.,
Акціонерне товариство «Антонов» (далі - АТ «Антонов») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «Енергоатом») про стягнення 422 708,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення інфляційні в розмірі 308 722,51 грн. та 3% в розмірі 113 986,06 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
09.12.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «Енергоатом» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на неправомірність нарахування 3 % річних та інфляційних на стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23 пеню, 3 % річних, інфляційні та судовий збір.
15.12.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «Антонов» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, зазначив висновки Верховного Суду з аналогічних спорів стверджуючи про правомірність заявлених у даній справі позовних вимог, позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
18.12.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «Енергоатом» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач навів приклади висновків Верховного Суду з аналогічних спорів стверджуючи про неправомірність заявлених у даній справі позовних вимог.
18.12.2025 до Господарського суду міста Києва від АТ «Енергоатом» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому відповідач просив зупинити провадження у справі №910/14299/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/4734/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
24.12.2025 АТ «Антонов» подано письмові пояснення, в яких позивача підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши клопотання АТ «Енергоатом» про зупинення провадження у справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
В даному випадку, відповідач стверджує про розгляд Великою Палатою Верховного Суду справи №922/4734/24 у подібних правовідносинах, проте судом встановлено, що ухвалою від 18.12.2025 у справі №922/4734/24 Велика Палата Верховного Суду повернула вказану справу Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, у зв'язку з чим підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, з відповідача на користь позивача було стягнуто пеню у розмірі 11 201 524,13 грн., 1 331 848,39 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1 723 094,13 грн. та 381 869,86 грн. судового збору.
Відповідачем повністю сплачені позивачу стягнуті за вказаним рішенням суми, що підтверджується платіжними інструкціями №590647 від 19.09.2024 на суму 1 331 848,39 грн., №1360 від 30.09.2024 на суму 1 723 094,13 грн., №1361 від 30.09.2024 на суму 381 869,86 грн. та №1362 від 30.09.2024 на суму 11 201 524,13 грн.
В той же час, за твердженням позивача, зобов'язання із сплати пені у розмірі 11 201 524,13 грн., 1 331 848,39 грн. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 1 723 094,13 грн. та 381 869,86 грн. судового збору виникло у відповідача на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, саме з дня набрання ним законної сили, а відтак такі суми сплачені АТ «Енергоатом» з прострочення і є підстави для нарахування 3% річних та інфляційних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 зробила висновки про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Тобто, як ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, так і згада вище ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначають, що ключовим у виникненні зобов'язання із сплати пені, 3% річних та інфляційних є саме момент прострочення виконання грошового зобов'язання, а не набрання рішення суду законної сили.
Із змісту рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23 вбачається, що грошове зобов'язання за договором про авіаційні перевезення №6665UА/29-146-08-23-00322 від 19.01.2023 було виконано з простроченням, у зв'язку з чим АТ «Антонов» були нараховані стягнуті за таким рішенням пеня, 3% річних та інфляційні.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23 вказує на охоронний характер правовідносин, що виникли між сторонами на підставі договору про авіаційні перевезення №6665UА/29-146-08-23-00322 від 19.01.2023, яким надано захист цим судовим рішенням. При цьому стягнуті пеня, 3% річних та інфляційні не є новими зобов'язаннями, які виникли на підставі такого рішення, воно не змінило обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання за договором, а підтвердило їх наявність, зокрема з моменти здійснення прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, та надало можливість примусового виконання зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних на суму судового збору, то Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17.
Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є збільшенням розміру основного зобов'язання, а не додатковим (акцесорним) зобов'язанням. У свою чергу зобов'язання зі сплати 3% річних від простроченої суми є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Стаття 123 Господарського процесуального кодексу України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Отже, зазначені норми права встановлюють, що судовий збір - це обов'язковий платіж до Державного бюджету України, який сплачується громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними) та фізичними особами - підприємцями за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
Враховуючи правову природу судового збору, суд відзначає, що стягнення судового збору за рішенням суду не є тотожним стягненню заборгованості, яка виникла на підставі цивільно-правових угод, а тому підстави для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, з огляду на частину другу статті 1 Цивільного кодексу України, у цьому випадку відсутні.
Таким чином, заявлені у даній справі 3% річних та інфляційні, які нараховані на суми пені, 3% річних, інфляційних та судового збору, що стягнуті рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/9795/23, є безпідставними та необґрунтованими, а відтак у задоволенні позову АТ «Антонов» слід відмовити повністю.
Щодо посилання сторін у даній справі на висновки Верховного Суду суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №130/1001/17, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20).
Отже, вирішуючи даний спір по суті, суд виходив саме із зазначеної логіки побудови та врахував, що Велика Палата Верховного Суду вирішила питання правої природи грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору, стягнення за яким відбулося за рішенням суду, зокрема у постановах від 10.09.2025 у справі №369/13444/20 та від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №922/4734/24).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «Антонов» відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий