ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
21.01.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1112/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Тисменицької міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура"
про стягнення заборгованості в сумі 469 897,38 грн, з них: 411 239,20 грн - безпідставно збережених коштів, 47 300,63 грн - інфляційних втрат, 11 357,55 грн - 3% річних
представники сторін в судове засідання не з'явились
установив: Тисменицька міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 469 897,38 грн, з них: 411 239,20 грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, 47 300,63 грн - інфляційних втрат та 11 357,55 грн - 3% річних за період з 03.03.2023 по 30.04.2025.
Позовні вимоги обгрунтовані використанням відповідачем, як власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002, частини такої земельної ділянки площею 1840,3 га без належного оформлення речових прав та без сплати Тисменицькій міській раді орендної плати за користування цією земельною ділянкою.
В судове засідання позивач повноважного представника не забезпечив. Про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується Довідкою від 22.12.2025 про доставку електронного листа (ухвали від 17.12.2025) в його електронний кабінет. Представник позивача 21.01.26 подав суду клопотання вх. №1058/26, в якому просить розгляд справи проводити у відсутності позивача.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується Довідкою від 22.12.2025 про доставку електронного листа (ухвали від 17.12.2025) в його електронний кабінет. Правом на подання відзиву не скористався, будь-яких інших клопотань по справі суду не подав.
Відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини у справі, вказують на те, що Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20.09.2024 № 395748980, №395749074, 395748427, №395749649 підтверджується, що 06.11.2020 на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області №16/92 від 14.01.2011 зареєстровано право власності ТОВ АПФ "Іскра (на даний момент найменування юридичної особи - ТОВ "Аґрокультура") на нерухоме майно, а саме:
- автопарк за адресою: вул. Лісова, 23, с. Старі Кривотули, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 1114 кв.м, реєстраційний номер об'єкта 600746626258;
- адмінбудинок за адресою: 2625885500:03:006:0002 площею 505,8 кв.м, реєстраційний номер об'єкта 600870426258;
- пекарня за аресою: вул. Лісова, 26, с. Старі Кривотули, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 214,6 кв.м, реєстраційний номер об'єкта 600929526258;
- сторожова охорони за адресою: вул. Лісова, 27, с. Старі Кривотули, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 5,9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта 600989626258.
Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2625885500:03:006:0002 площею 5,9029 га, яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.09.2024 №397056875 є власністю Старокривотульської сільської ради, правонаступником якої є Тисменицька міська рада.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ - 0002700122024 від 31.10.2024 цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 2625885500:03:006:0002 - “11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком».
Відповідно до Акта обстеження земельної ділянки, складеного комісією Тисменицької міської ради 26.03.2025, площа земельної ділянки з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002, зайнята під нерухомим майном ТОВ "Аґрокультура", становить 3,6018 га.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №18-9-0 10-5533/0/2-24 від 25.10.2024, витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9950086302024 від 07.10.2024 та №НВ-995604110225 від 27.03.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2625885500:03:006:0002 станом на 2023 рік складає 6929704,04 грн, на 2024 рік - 7 283118,95 грн та на 2025 рік - 8 153807,6 грн.
Рішенням Тисменицької міської ради від 06.07.2022 №01/01-71 встановлено ставку орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки, а рішенням від 14.12.2023 №01/01-219 - у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
Позивач звернувся до відповідача з претензійним листом №208 від 01.04.2025 про сплату безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 411239,20 грн за період з 01.01.2023 по 31.03.2025 .
Відповідач на претензію не відреагував , коштів не сплатив , як і не скористався процесуальним правом на надання заяв по суті спору чи доказів в спростування позовних вимог.
Предметом позову у справі є стягнення 469 897,38 грн, з них: 411 239,20 грн - безпідставно збережених коштів, 47 300,63 грн - інфляційних втрат, 11 357,55 грн - 3% річних.
Статтею 14 Конституції України врегульовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Приписами ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
У відповідності до ст. 122,123,124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч.1 ст. 141 цього Кодексу).
Із належних доказів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що відповідач є власником об'єкту нерухомого майна, а саме будівлі та споруди загальною площею 1840,3 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності площею 5,9029 га з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002, що знаходяться по вул. Лісова 23, 24, 26, 27, с. Старі Кривотули, Тисменицький район, Івано-Франківська область та частково займає площу цієї земельної ділянки в розмірі 3,6018 га.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №915/1775/23, від 11.06.2024 у справі № 904/2143/23.
В спірному випадку відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Відповідно до ст.21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Згідно з п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Відповідно до ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Згідно з 286.2. ст. 285 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Відповідно до п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Судом встановлено, що відповідач з 06.11.2020 є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002, яка перебуває у комунальній власності, а тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою у формі орендної плати.
З врахуванням положень п. 287.3 ст.287 Податкового кодексу України таке зобов'язання повинно було виконуватись відповідачем щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем поточного місяця.
Оскільки договір оренди земельної ділянки між сторонами укладений не був відповідач за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав щомісячно сплачувати за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з ч. 1 ст. 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних положень ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст.1166 ЦК України).
Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Згідно з частинами 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
За встановлених судом обставин, земельна ділянка площею 5, 9029 га, кадастровий номер 2625885500:03:006:0002, що знаходиться по вул. вул. Лісова, с. Старі Кривотули, Тисменицький район, Івано-Франківська область сформована як об'єкт цивільних прав 26.08.2020.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (п.2 ч.1 ст.13 цього Закону).
Нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051(далі - Порядок № 1051).
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Отже, обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Подібним за правовим змістом висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71).
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель", для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.
Відповідно до відомостей, зазначених у витягах із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2023 рік складає 6929704,04 грн, на 2024 рік - 7 283118,95 грн та на 2025 рік - 8 153807,6 грн.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2023 по 31.03.2025 складає 411 239,20 грн.
Розрахунок суми безпідставно збережених коштів перевірено судом та встановлено його відповідність вимогам законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 11 357,55 грн. за період з 03.03.2023 по 30.04.2025 та інфляційні втрати у сумі 47 300,63 грн за період з березня 2023 року по квітень 2025 року.
Суд, здійснивши перевірку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, прийшов до висновку про обгрунтованість та арифметично вірне їх нарахування.
Відповідно до статей 73,74,81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідач доводів позивача не спростував, доказів сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2625885500:03:006:0002 за спірний період суду не надав.
З аналізу наведеного позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: - складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); - часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); - обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; - ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Оскільки з ч.1, п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, то відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі (ч. 2 ст.169 Господарського процесуального кодексу України).
02.01.2026 позивач подав суду заяву за вх. №54/26 про відшкодування витрат на правничу допомогу з доказами їх понесення, у якій просить відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана позивачем до суду у строк визначений приписами ч.8 ст. 129 ГПК України.
В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: копію Договору про надання правничої допомоги №Ю-15/05/25/2 від 04.09.2025; - копію ордеру серія АТ №1112442 від 05.09.2025; - копію Акту надання послуг від 22.12.2025, - - копію платіжної інструкції №22/12/2025 від 24.12.2025 на суму 20 000,00 грн.
Так, 04.09.2025 між Тисменицькою міською радою (по договору клієнт/по справі - позивач) та Адвокатом Устінським Андрієм Вікторовичем (по договору - Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги №Ю-15/05/25/2 (далі - Договір).
Відповідно до підпункту 1.2.3. п. 1.1. Договору предметом договору є надання адвокатом клієнту правничу допомогу щодо представництва прав та законних інтересів клієнта в суді першої інстанції, а також інших органах державної влади та місцевого самоврядування щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокультура» безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 5,9029 га, кадастровий номер 2625885500:03:006:0002.
Згідно з п.3.1.3 Договору клієнт зобов'язався за надання правничої допомоги здійснити оплату у відповідності до умов розділу 4 Договору.
Відповідно до п.4.2. та 4.3. Договору сторони погодили, що вартість послуги за надання правничої допомоги адвокатом у суді першої інстанції складає фіксований гонорар в розмірі 20 000,00 грн, який сплачується протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання Акту наданих послуг.
22.12.2025 сторонами підписано Акт надання послуг. Акт не містить деталізованого опису наданих послуг. Розмір наданих послуг складає 20 000,00 грн.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
За договором про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару в цьому контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 в cправі № 921/628/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Розглядаючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу суд досліджує та оцінює додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/716/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
За практикою Верховного Суду (пункти 4.12-4.14 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19) під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу не слід прив'язувати до ціни позову. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України та підтверджуються актами приймання виконаних робіт як при мінімальній так і при максимальній сумі позову.
З урахуванням поданого суду Акту приймання-передачі послуг від 22.12.2025 за Договором про надання професійної правничої допомоги №Ю-15/05/25/2 від 04.09.2025 між позивачем та адвокатом погоджено перелік наданих адвокатських послуг по справі: - підготовка та подання позову до суду; - підготовка та подання додаткових пояснень по справі.
Оцінюючи розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги суд взяв до уваги те, що позов є спором незначної складності, є однотипним спором у інших справах, не потребує значного часу для його вивчення та складання позовної заяви, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Представник позивача в судових засіданнях участі не брав.
Згідно з частинами 1-2статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про непропорційність (неспівмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката заявлених позивачем до стягнення.
Суд зазначає, що загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частинах 4 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема з урахуванням результату вирішення спору.
За результатом вирішення спору позовні вимоги задоволені.
З аналізу наведеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 9000,00 грн. В іншій сумі витрат на правничу допомогу слід відмовити.
Судовий збір, з урахуванням приписів ст.129 ГПК України та результату вирішення спору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 129, 165,178, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
позов Тисменицької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура" про стягнення заборгованості в сумі 469 897,38 грн, з них: 411 239,20 грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, 47 300,63 грн - інфляційних втрат та 11 357,55 грн - 3% річних за період з 03.03.2023 по 30.04.2025 - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура" (вул. Лісова, 24, с. Старі Кривотули, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77474, код 03753220) на користь Тисменицької міської ради (вул. Галицька,17, м. Тисмениця, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77401, код 04356165) 469 897,38 грн, з них: 411 239,20 грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, 47 300,63 грн - інфляційних втрат та 11 357,55 грн - 3% річних за період з 03.03.2023 по 30.04.2025 та 5 638,77 грн судового збору та 9 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 22.01.2026.
Суддя С. М. Кобецька