номер провадження справи 19/197/25
22.01.2026 Справа № 908/3467/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді ОСОБА_1 , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )
про стягнення 8 000,00 грн
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 3819/08-10/25 від 18.11.2025) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 8 000,00 грн.
Позов обґрунтовано приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України та мотивовано безпідставним утриманням відповідачем коштів в розмірі 8000,00 грн, перерахованих позивачем.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025, здійснено автоматичний розподіл судової справи, присвоєно їй єдиний унікальний номер 908/3467/25 та визначено до розгляду судді ОСОБА_1 .
Оскільки, предметом спору у даній справі є зокрема стягнення з відповідача суми в розмірі 8000,00 грн, справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, дана справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 24.11.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » про стягнення 8 000,00 грн прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3467/25, присвоєно справі номер провадження 19/197/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; запропоновано відповідачу подати до суду не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України, одночасно надіслати позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи (з описом вкладення). Суд також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 24.11.2025, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена у позові та відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_2 , повернулась до суду 15.12.2025 з відміткою в довідці пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Згідно з календарним штемпелем відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті адресованому відповідачеві в якому на адресу суду повернулася ухвала про відкриття провадження у даній справі, днем вручення ухвали є 11.12.2025, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 26.12.2025.
Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Крім того, в даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 908/3467/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно положень ч. 2 ст. 178 ГПК України встановлено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3467/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 22.01.2026.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
26 вересня 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач) здійснив усне замовлення товару у Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - Відповідач).
Позивач від менеджера відповідача отримав повідомлення з зазначенням номеру банківського рахунку та суми до сплати для оплати замовленого товару.
Таким чином сторонами у спрощений спосіб укладено договір купівлі-продажу (поставки).
26 вересня 2023 року позивач сплатив на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 8 000,00 грн, зазначивши призначення платежу «Сплата за товари», про що свідчить платіжна інструкція № 126 від 26.09.2023.
Відповідач замовлення позивача на товар не підтвердив та не направив.
Сторонами не укладалось будь-яких письмових договорів та інших документів не підписувалось.
Позивач неодноразово намагався зв'язатися з відповідачем, проте останній перестав виходити на зв'язок та зобов'язання не виконав.
18.08.2025 позивач за місцем реєстрації відповідача - АДРЕСА_3 , лист-вимогу від 08.08.2025 року про повернення безпідставно отриманих коштів.
Відповідач наведений лист-вимогу від не отримав, 22.09.2025 поштове відправлення 6102000090262 повернуто відправнику - позивачу.
Позивач вважає, що позивач безпідставно утримує кошти в розмірі 8000,00 грн, що стало підставою відповідачем для звернення з даним позовом до суду пр. повернення коштів на підставі ст.. 1212,1213 ЦК України.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Матеріали справи містять докази перерахування позивачем відповідачу попередньої оплати за товар в розмірі 8000,00 грн.
Відповідач не передав позивачеві замовлений твар.
В позовній заяві позивач в якості нормативного обґрунтування заявлених позовних вимог помилково посилається на ст. ст. 1212, 1213 ЦК України та зазначає, що сума в розмірі 8000,00 грн підлягає стягненню з відповідача як безпідставно набуте майно.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Господарським судом під час розгляду даної справи досліджено докази, надані позивачем до позовної заяви, встановлено обставини, про які зазначив позивач, та надано правову кваліфікацію спірним правовідносинам.
Так, зі встановлених судом обставин вбачається, що грошова сума, яку просить стягнути позивач з відповідача, є попередньою оплатою, яка сплачена позивачем, на яку відповідач не передав товар у встановлений строк. Відтак, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 693 ЦК України. При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі 917/1739/17, суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відтак, господарський суд відхиляє посилання позивача на ст.ст.1212,1213 ЦК України, оскільки такі норми застосовані позивачем помилково.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його в установлений строк.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідач не дотримався встановлених усним договором умов щодо передачі товару позивачеві в обумовленій кількості, відтак у нього виник обов'язок повернути суму грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за товар, який не переданий відповідачем.
Відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів своєчасної поставки товару на суму отриманої передоплати або повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 8000,00 грн суду не надав.
Враховуючи вище встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 5 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч. 1 ст.1); адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4).
На підтвердження заявленої до стягнення суми 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу, позивачем подано копію Договору про надання правової допомоги від 30.10.2025, укладеного між Адвокатським об'єднанням « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (далі - Адвокатське об'єднання, виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (далі - замовник, Клієнт).
Відповідно до п. 1.1 Договору Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доручає, в Виконавець приймає на себе зобов'язання надати Замовникові юридичні послуги та на умовах, визначених цим Договором, в Замовник зобов'язується вчасно оплатити вартість послуг у розмірі , визначеному Договором та відшкодувати понесені витрати, пов'язані з наданням послуг.
Згідно з п. 1.2 Договору, Виконавець доручає здійснення дій з виконання цього Договору адвокату/адвокатам Адвокатського об'єднання « ІНФОРМАЦІЯ_3 », який/які діятиме/діятимуть на підставі ордеру/ордерів. Юридичні послуги за цим Договором полягають у наданні правової допомоги в тому числі, але не виключно: консультацій, підготовці документів, звернень, скарг, адвокатських запитів, позовів, інших процесуальних документів та представництва інтересів Замовника в судах всіх юрисдикцій та всіх інстанцій (надалі за текстом - суди), в тому числі господарських, адміністративних судах, судах загальної юрисдикції, третейських судах, Міжнародному комерційному арбітражному суді при ІНФОРМАЦІЯ_4 , Верховному Суді, Конституційному суді України, в інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, у зв'язку із захистом інтересів Клієнта у справі про стягнення безпідставно набутих грошових коштів (відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ).
Відповідно до п. 3.1 Договору вартість послуг Виконавця за цим Договором складає 5000,00 грн, ПДВ не передбачено.
Замовник здійснює оплату послуг шляхом перерахування 100% вартості послуг Виконавця, яка вказана в п. 3.1 Договору, Замовник повинен виплатити Виконавцю протягом 5(п'яти) банківських днів від дня виконання Виконавцем рахунку на оплату(п. 3.2 Договору).
Згідно з п. 3.3 Договору, факт надання юридичних послуг, що є предметом цього Договору, підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг. Послуги оплачуються за ті етапи, до виконання який Виконавець вже приступив. Якщо Замовник, на будь-якому етапі, відмовиться від подальшого надання послуг, подальші етапи, до виконання яких Виконавець не приступив, Замовник не оплачує.
Відповідно до п. 5.1 Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань Сторонами.
Згідно з Актом приймання-передачі наданих послуг № №1 від 15.12.2025 за Договором про надання правової допомоги від 30 жовтня 2025, гонорар (винагорода) Адвокатського об'єднання за надання правничої допомоги, перелік якої наведений у даному Акті складає 5 000,00 грн.
У матеріалах справи наявні копія ордеру серії АЕ № 1445633, виданого 18.11.2025 адвокатом Адвокатського об'єднання « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_3 на надання правничої (правової) допомоги ФОП ОСОБА_2 , копія договору б/н від 30.10.2025, копія Акту №1 від 15.12.2025.
Відповідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
За вказаних обставин та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару відповідає критерію розумності та співмірності.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, вимога ФОП ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в розмірі 2422,40 грн, враховуючи, що позов заявлено в електронній формі через підсистему «Електронний суд» та приписи ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Також суд констатує, що відповідно до приписів ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, зазначена сума судового збору повертається за відповідним клопотанням платнику.
Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 605,6 грн підлягає поверненню позивачу в установленому Законом порядку.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 коп.) попередньої оплати, 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.,) витрат по сплаті судового збору, 5000,00 грн (п'ять тисячі гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 22.01.2026.
Суддя ОСОБА_1
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.