номер провадження справи 3/201/25
22.01.2026 Справа №908/3489/25
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПРАКТИК» (79021, Львівська обл., місто Львів, вул. Кульпарківська, будинок 93а; ідентифікаційний код юридичної особи 23119040)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Залізнична, будинок 2, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 01056273)
про стягнення коштів,
без повідомлення (виклику) представників сторін
РУХ СПРАВИ.
24.11.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПРАКТИК» (скорочене найменування - ТОВ «ВК «ПРАКТИК») до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (скорочене найменування - ПРАТ «ЗЕРЗ»), про стягнення кощтів за договором 105 705,08 грн, з яких: 21 015,40 грн 3% річних, 84 689,68 грн інфляційних втрат.
Судові витрати у справі зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 справу №908/3489/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 26.11.2025 відкрито провадження у справі №908/3489/25; присвоєно справі номер провадження 3/201/24; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
11.12.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у позові відмовити повністю. При цьому посилається на відсутність письмової заявки на постачання товарів з боку відповідача, через що, за умовами договору (п. 4.2), товар оплаті не підлягає. Також відповідач вказує на те, що позивачем помилково здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, так як розрахунки позивача охоплюють, як період до 20.11.2025 (при розрахунку річних), так і до вересня 2025 року (при розрахунку інфляційних втрат), проте як оплата товару здійснена, як зазначає сам позивач у позові, - 19.08.2025.
У відзиві відповідач просить суд здійснювати розгляд справи з повідомленням сторін. Також у відзиві ставить питання до відповідача: чи отримував позивач від відповідача письмову заявку на постачання Товару за Договором поставки №220208-4 від 08.02.2022? Якщо позивач отримав від відповідача письмову заявку на постачання Товару за Договором поставки №220208-4 від 08.02.2022 то повідомити: коли була отримана позивачем така заявка на постачання Товару за Договором поставки №220208-4 від 08.02.2022 та який її зміст (номер та дата заявки, об'єми замовленого Товару)? посади осіб та їх прізвища, які підписали від імені відповідача заявку на постачання Товару за Договором поставки №220208-4 від 08.02.2022?
15.12.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, щодо неправильності здійсненого розрахунку, а саме періоду нарахувань інфляційних втрат та трьох процентів річних, у зв'язку із чим заявляє про зменшення позовних вимог, просить стягнути 103 352,00 грн, з яких: три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн.
Ухвалою суду від 24.12.2025 прийнято зменшення позовних вимог згідно з заявою позивача (вх.№25196/08-08/25 від 15.12.2025), у зв'язку з чим предметом розгляду справи є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 103 352,00 грн, з яких: три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн; відмовлено у клопотанні відповідача (вх.№24994/08-08/25 від 11.12.2025) про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; відмовлено у клопотанні відповідача (вх.№2577/08-08/25 від 22.12.2025) про зобов'язання позивача надати відповіді на запитання.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару згідно із договором поставки №220208-4 від 08.02.2022.
Оплата поставленого товару відповідачем здійснена лише 19.08.2025, тобто з порушенням строків оплати, визначених умовами договору - п. 4.2.
Посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач вимагає стягнути з відповідача 103 352,00 грн, з яких: три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
11.12.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у позові відмовити повністю. При цьому посилається на відсутність письмової заявки на постачання товарів з боку відповідача, через що, за умовами договору (п. 4.2), товар оплаті не підлягає. Також відповідач вказує на те, що позивачем помилково здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, так як розрахунки позивача охоплюють, як період до 20.11.2025 (при розрахунку річних), так і до вересня 2025 року (при розрахунку інфляційних втрат), проте як оплата товару здійснена, як зазначає сам позивач у позові, - 19.08.2025.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ ПОЗИВАЧА (стислий виклад).
15.12.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, щодо неправильності здійсненого розрахунку, а саме періоду нарахувань інфляційних втрат та трьох процентів річних, у зв'язку із чим заявляє про зменшення позовних вимог, просить стягнути 103 352,00 грн, з яких: три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн, інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення в порядку статті 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних в розмірі 19 506,19 грн та інфляційних втрат в розмірі 83 845,81 грн, які нараховані позивачем за порушення відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару у встановлений договором строк.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити наявність/відсутність повної/часткової оплати заборгованості, правомірності нарахування процентів річних та інфляційних втрат.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
08.02.2022 між ТОВ «ВК «ПРАКТИК» (постачальник, позивач у справі) та ПРАТ «ЗЕРЗ» (Замовник, відповідач у справі) укладено договір поставки №220208-4 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) позивач зобов'язувався у 2022 році поставити (передати у власність Замовникові) товари, зазначені в Специфікаціях - додатках до цього Договору, а Відповідач - прийняти і оплатити такі товари на умовах Договору.
Найменування, номенклатура, асортимент, марка, кількість товарів: відповідно до Специфікації(ій) - додатку(ків) до цього Договору (п.1.2 Договору).
Згідно з п. 4.2 Договору Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дати підписання Сторонами видаткової накладної та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів. При цьому, Замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації постачальником відповідної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі ЄРПН), а у разі, якщо після постачання товару здійснюється будь-яке збільшення суми компенсації його вартості, замовник здійснює оплату поставленого товару тільки після реєстрації постачальником відповідного розрахункового коригування до податкової накладної в ЄРПН. Уразі, якщо до закінчення строку оплати поставленого товару, який зазначений у першому реченні п. 4.2 цього Договору , постачальник не здійснив реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН, строк оплати поставленого товару за цим Договором продовжується до дати реєстрації постачальником накладної та/або розрахунку коригування до неї в ЄРПН. Товар поставлений без письмової заявки з0амовника оплаті за цим Договором не підлягає.
Відповідно до п. 10.1 Договору Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до специфікації (Додаток №1 до Договору) сторонами визначено зокрема, найменування товару, кількість.
Матеріали справи свідчать, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 197 442,00 грн, про що свідчить видаткова накладна, а саме: видаткова накладна № РН-020803 від 08 лютого 2022 року.
Видаткова накладна скріплена підписами та печатками з боку Постачальника і Замовника.
Позивачем на виконання умов п. 4.2 Договору зареєстровано податкову накладну №8 від 08 лютого 2022 року, що підтверджується квитанцією №9037032855 від 21.02.2022 про реєстрацію ПН №8.
Також Позивач виставив відповідачу на оплату рахунок-фактуру №СФ-020803 від 08 лютого 2022 року.
Тож, факт поставки Позивачем Відповідачеві товару на суму 197 442,00 грн доведений видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття Відповідачем товару без жодних зауважень та претензій.
Отже взяті на себе зобов'язання Позивач виконав у повному обсязі.
На підставі виставленого рахунку-фактури №СФ-020803 від 08 лютого 2022 року Відповідач 19.08.2025 перерахував на розрахунковий рахунок Постачальника грошові кошти в розмірі 197 442,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку Позивача (а.с.20).
За прострочення грошового зобов'язання з оплати товару Позивачем нараховані та заявлені до стягнення з Відповідача три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн та інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як встановлено судом, 08.02.2022 Позивач поставив Відповідачеві товар на суму 197 442,00 грн.
За умовами Договору (п.4.2) Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дати підписання Сторонами видаткової накладної та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів.
Отже, граничний строк оплати товару, виходячи з умов Договору, 04.05.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
До матеріалів справи Позивачем долучена банківська виписка по рахунку ТОВ «ВК «ПРАКТИК», згідно якої 19.08.2025 Відповідач перерахував на розрахунковий рахунок Постачальника грошові кошти в розмірі 197 442,00 грн.
З огляду на наведене, суд висновує, що Відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 197 442,00 грн за період з 05.05.2022 до 18.08.2025.
Позивач погодився із контррозрахунком Відповідача, доданим до відзиву на позов, та зменшив позовні вимоги, в результаті чого просить стягнути три проценти річних в розмірі 19 506,19 грн та інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн.
У відзиві Відповідачем розрахунок здійснено за період з 05.05.2022 до 19.08.2025.
Суд враховує що відповідно до пункту 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Ураховуючи, що сторонами підтверджено факт сплати Відповідачем на користь Позивача грошових коштів у розмірі 197 442,00 грн 19.08.2025, суд вважає, що граничною датою нарахування 3% річних є 18.08.2025, а тому наведений відповідачем контррозрахунок 3% річних, з яким погодився Позивач, є неправильним.
Відповідно до розрахунку суду, здійсненого в юридичній інформаційно-пошуковій системі «Законодавство» за період 05.05.2022-18.08.2025 на суму грошового зобов'язання 197 442,00 грн, три проценти річних становлять 19 489,96 грн, тобто менше, ніж заявлено Позивачем.
Судом перевірено в юридичній інформаційно-пошуковій системі «Законодавство» наведений у відзиві Відповідачем розрахунок інфляційних втрат, з яким погодився Позивач, нарахованих на суму грошового зобов'язання Відповідача в розмірі 197 442,00 грн за період з травня 2022 року до серпня 2025 року у розмірі 83 845,81 грн, та встановлено, що він є арифметично правильним.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором поставки 220208-4 від 08.02.2022 (а.с.9-13), видатковою накладною № РН-020803 від 08 лютого 2022 року (а.с.14), рахунком-фактурою № СФ-020803 від 08 лютого 2022 року (а.с. 16), ТТН №РН-020803 від 08.02.2022 року (а.с.15), податковою накладною № 8 від 08 лютого 2022 року (а.с.17), квитанцією №9037032855 від 21.02.2022 про реєстрацію ПН № 8 (а.с.18), актом звірки (а.с.19), банківською випискою (а.с.20).
Обставини, на які посилається відповідач, доводяться розрахунком (а.с.47-49).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Відповідач не спростував доводи позивача, доводи позивача підтверджуються матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам відповідача оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин поставки товару та наявності у відповідача обов'язку цей товар оплатити, а тому не впливають на результат прийнятого рішення.
Ураховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково, з урахуванням здійсненого судом перерахунку трьох процентів річних, а саме в розмірі 19 489,96 грн трьох процентів річних за період 05.05.2022-18.08.2025 та 83 845,81 грн інфляційних втрат за період травень 2022 року-серпень 2025 року. У частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 16,23 грн слід відмовити як заявлених необґрунтовано.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись положеннями Цивільного кодексу України, ст.ст.73,74,123,129,232,233,236-241,326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Залізнична, будинок 2, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПРАКТИК» (79021, Львівська обл., місто Львів, вул. Кульпарківська, будинок 93а; ідентифікаційний код юридичної особи 23119040) три проценти річних в розмірі 19 489,96 грн (дев'ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять гривень 96 коп.), інфляційні втрати в розмірі 83 845,81 грн (вісімдесят три тисячі вісімсот сорок п'ять гривень 81 коп.). Видати наказ.
В іншій частині позову про стягнення 16,23 грн трьох процентів річних відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Залізнична, будинок 2, 69095; ідентифікаційний код юридичної особи 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ПРАКТИК» (79021, Львівська обл., місто Львів, вул. Кульпарківська, будинок 93а; ідентифікаційний код юридичної особи 23119040) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,02 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 02 коп.). Видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 22.01.2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.І. Педорич