вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
21 січня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1321/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Сисина С.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні (без виклику сторін) справу
за позовом Рахівської міської ради, код ЄДРПОУ - 04053878, місцезнаходження - 90600, Закарпатська область, Рахівський район, місто Рахів, вулиця Миру, будинок 34,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬ НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, 9,
про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
Рахівська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 21.11.2025 (зареєстрованою за вх.№02.3.1-05/1430/25 від 24.11.2025) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач) 62165 грн, з яких суму основного боргу 47500,00 грн за договорами закупівлі товару та пеня в розмірі 14665,00 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025.
Процесуальні дії у справі.
Згідно з ухвалою від 28.11.2025 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно з відповідей №28557383 та №28557424 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридичні особи Рахівська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» мають зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
З довідок про доставку електронного листа, які отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст. 176 ГПК Відкриття провадження у справі (спрощене провадження) (без призначенням дати)» від 28.11.2025 у справі №907/1321/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано позивачу та відповідачу в їх Електронні кабінети. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 28.11.2025 о 14:24, та о 14:32.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 24.10.2024 між Рахівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» було укладено договір про закупівлю товару №181. За умовами вказаного договору відповідач зобов'язався поставити дизельне паливо шляхом надання довірчих документів у вигляді скретч-карток, які дають право на отримання палива на АЗС мережі відповідача.
На виконання умов договору позивач 29.10.2024 згідно з платіжною інструкцією №614 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 47500,00 грн. У свою чергу, відповідач передав позивачу скретч-картки на заправку дизельним паливом на АЗС мережі «Авіас».
Позивач вказує на те, що після отримання скретч-карток виникла фактична неможливість отоварення придбаних паливних талонів. Працівниками міської ради неодноразово здійснювалися спроби заправити транспортні засоби на АЗС «Авіас», проте кожного разу було встановлено відсутність палива у відповідній мережі. За результатами усних звернень до представників мережі було отримано інформацію про відсутність палива в межах Закарпатської області та припинення роботи частини АЗС. Офіційних роз'яснень відповідач не надав, на дзвінки відповідати припинив, питання заміни талонів або повернення коштів не вирішив.
Позивач наголошує, що надання скретч-карток без реальної можливості отримання за ними товару не може вважатися належним виконанням договірних зобов'язань щодо поставки товару. Оскільки відповідач фактично не передав паливо, позивач на підставі положень ч. 2 ст. 693 ЦК України вимагає повернення сплаченої суми авансу в розмірі 47500,00 грн.
Крім того, за несвоєчасне постачання товару позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.11.2024 по 14.11.2025, що становить 14665,00 грн. Досудове врегулювання спору результатів не дало, направлена 12.03.2025 претензія залишена відповідачем без задоволення.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість та штрафні санкції в загальному розмірі 62165 грн.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов'язань за договором не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч.9 ст.165, ч. 2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
24.10.2024 між Рахівською міською радою в особі виконувача повноважень міського голови, секретаря ради та виконавчого комітету Молнара Євгена Євгеновича (у договорі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» в особі менеджера зі збуту Кліннікової Поліни Борисівни (у договорі - постачальник) було укладено договір про закупівлю товару №181 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов?язується передати (поставити) у зумовлений даним договором строк у власність покупця товар - дизельне паливо (євро 5) (талон/скретч-картка) за ДК021:2015:09130000-9 Нафта і дистилянти, а покупець зобов?язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з п. 1.3. договору, постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, с новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не е предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов?язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Відповідно до п. 1.4. договору, постачальник підтверджує, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить нормам чинного законодавства України та відповідає його вимогам (зокрема, щодо отримання всіх необхідних дозволів та погоджень), а також підтверджує те, що укладання та виконання ним цього договору не суперечить положенням його установчих документів.
Згідно з п. 2.1. договору, загальна сума за цим договором визначається відповідно до специфікації та становить: 47500.00 грн, в тому числі ПДВ в сумі 7916,67 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору, оплата вартості поставленого товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту передачі йому у власність товару на підставі рахунку та підписаної сторонами видаткової накладної.
Згідно з п. 3.3. договору, покупець здійснює оплату за поставлений товар у національній валюті України (гривні) в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 4.2. договору, термін поставки товару - до 01.11.2024.
Згідно з п. 4.3. договору, поставка товару здійснюється постачальником протягом 5 (п?яти) робочих днів з моменту подання покупцем заявки на поставку товару.
Відповідно до п. 4.4. договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент його передачі згідно з видатковою накладною.
Згідно з п. 4.5. договору, приймання товару проводиться за кількістю та якістю згідно з товаросупроводжувальними документами.
Відповідно до п. 8.1.1. договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати (за наявності бюджетного фінансування) за поставлений товар.
Згідно з п. 8.1.2. договору, покупець зобов'язаний приймати поставлений товар відповідно до видаткової накладної.
Відповідно до п. 8.2.1. договору, достроково розірвати договір в односторонньому порядку, у тому числі у випадку невиконання постачальником своїх зобов?язань, письмово повідомивши його за 10 (десять) календарних днів до дати припинення договору.
Згідно з п. 8.2.2. договору, покупець має право контролювати поставки товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 8.2.6. договору, покупець має право на відшкодування збитків та сплату неустойки (штрафу, пені, тощо) у випадках невиконання та/або не належного виконання постачальною своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 8.3.1. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Відповідно до п. 8.3.2. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом 5 цього договору.
Згідно з п. 8.4.1. договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.
Відповідно до п. 9.1. договору, у випадках, не передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Згідно з п. 9.2. договору, за несвоєчасне постачання товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такого прострочення.
Відповідно до п. 9.3. договору, сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань.
Згідно з п. 12.1. договору, у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов?язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій, які оформлюються протоколами.
Відповідно до п. 12.2., 12.3 договору, усі спори між сторонами, по яких не була досягнута згода, вирішуються відповідно до чинного законодавства України в судовому порядку. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.
На виконання умов договору позивачем 29.10.2024 згідно з платіжною інструкцією №614 (внутрішній номер 378241081) перераховано постачальнику грошові кошти в сумі 47500,00 гривень, після чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» передало покупцю скретч-картки на заправку дизельним паливом на вказану суму на АЗС мережі «Авіас» (копії яких долучені до позовної заяви).
У зв'язку з неможливістю отримати дизельне паливо згідно отриманих скретч-карток, Рахівською міською радою на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» була скерована претензія №60-3/424, в якій позивач пропонував товариству внести зміни до договору про закупівлю товару №181 від 24.10.2024 в частині взяття відповідачем зобов'язань щодо прийняття товару - дизельне паливо (Євро 5) (талон/скреч-картка) та повернення коштів в сумі 47500,00 грн в порядку та на умовах визначених додатковою угодою. Незважаючи на направлення позивачем письмової претензії з вимогою врегулювати спірну ситуацію, товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» не надало на неї жодної відповіді та не вчинило будь-яких дій, спрямованих на добровільне виконання зобов'язання.
Такі обставини є підставою заявлення до стягнення з відповідача 47500 грн основного боргу.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, загальна сума пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» за період з 01.11.2024 по 14.11.2025, становить 14665,00 грн. Зазначена сума нарахована позивачем за порушення строків постачання товару та базується на подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла у відповідні проміжки часу. Даний розрахунок відображає тривалість прострочення виконання зобов'язання з боку відповідача та визначає розмір відповідальності за неналежне виконання умов договору №181 від 24.10.2024.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України, які були чинні на час виникнення спірних правових відносин.
Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пункт 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, передбачає, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Отже, за змістом умов договору та пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами вбачається, що довірчий документ талон, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.
Такі ж висновки щодо правової природи довірчого документа талону вбачаються із пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 №281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496. Згідно з означеною нормою талон це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Оскільки умовами договору про закупівлю товару №181 від 24.10.2024 передбачено поставку Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» Рахівській міській раді 1000 літрів дизельного палива (Євро 5) на загальну суму 47500,00 гривень, зокрема за першою вимогою покупця на АЗС постачальника згідно переданих талонів, то матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату вартості товару згідно умов договору, перерахувавши відповідачу відповідно до платіжної інструкції №614 від 29.10.2024 - 47500,00 гривень.
Твердження позивача про не поставку (невідпуск) відповідачем 1000 літрів дизельного палива, за які Рахівська міська рада сплатила кошти Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» на виконання умов договору про закупівлю товару №181 від 24.10.2024 відповідно до платіжної інструкції №614 від 29.10.2024 - 47500,00 гривень, підтверджено долученими до позовної заяви копіями талонів у кількості 100 штука номіналом по 10 л (у загальному 1000 літрів дизельного палива).
Після отримання матеріалів позовної заяви та ухвали суду від 28.11.2025 про відкриття провадження, відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов'язань за договором, не надав відзив на позовну заяву, тобто не спростував доводів позовної заяви про не поставку Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» Рахівській міській раді згідно умов договору 1000 літрів дизельного палива на суму 47500,00 гривень.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, провадження № 12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.
Разом з тим, товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» не надало суду жодних належних документів, які б підтверджували фактичну передачу товару позивачу на виконання умов договору №181 від 24.10.2024. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач реально поставив дизельне паливо або забезпечив позивачу можливість фактично отримати пальне за виданими талонами. Оскільки відповідач не надав підтверджень виконання своїх обов'язків, суд вважає факт порушення умов договору доведеним.
Таким чином, внаслідок здійснення позивачем попередньої оплати за товар та у зв'язку з наступним невиконанням відповідачем обов'язку з поставки палива у встановлений договором строк, у товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» виникло грошове зобов'язання перед позивачем. Факт перерахування грошових коштів та розмір заборгованості у сумі 47500,00 грн належним чином підтверджуються платіжною інструкцією №614 від 29.10.2024. Окрім того, наявність у позивача невикористаних талонів у загальній кількості 100 одиниць номіналом по 10 літрів кожна свідчить про неможливість отримання передбаченого договором дизельного палива в обсязі 1000 літрів на загальну сума 47500,00 грн.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 47500,00 гривень попередньої оплати за договором про закупівлю товару №181 від 24.10.2024.
Щодо стягнення пені
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 14665,00 грн, нараховану за період з 01.11.2024 по 14.11.2025 від суми основного боргу 47500,00 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договорів сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 9.2. договору, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язань за кожен день прострочення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони згідно умов пункту 7.2 договору передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, за який оплачено позивачем як попередня оплата не виконав, у тому числі після отримання направлених Рахівською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» претензії №06-3/424 від 12.03.2025. Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 14665,00 грн, нараховану за період з 01.11.2024 по 14.11.2025 від суми основного боргу 47500,00 грн (вартості непоставленого товару, який оплачено покупцем як попередня оплата).
Щодо нарахування пені у розмірі 14665,00 грн за період з 01.11.2024 по 14.11.2025, суд зазначає, що згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Аналіз умов договору №181 свідчить про відсутність у ньому положень щодо подовження встановленого законом граничного строку нарахування пені. Умови договору, як підстава для нарахування санкцій за весь період прострочення не приймається судом, оскільки вказаний договір не містить чітко визначеного іншого строку, ніж той, що передбачений законом.
Таким чином, законним та обґрунтованим є нарахування пені лише за період з 01.11.2024 по 01.05.2025 включно. Вимоги позивача про стягнення пені за межами шестимісячного строку, а саме за період з 02.05.2025 по 14.11.2025, є такими, що заявлені всупереч імперативним вимогам цивільного та господарського законодавства, а тому задоволенню не підлягають. З огляду на викладене, суд здійснює власний перерахунок пені в межах шестимісячного строку та задовольняє позов у цій частині частково.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок пені від суми основного боргу 47500 грн за період з 01.11.2024 по 01.05.2025 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такого прострочення (згідно п. 9.2 договору), суд дійшов висновку про задоволення частково позовних вимог щодо стягнення пені, а саме: стягнення пені у розмірі 6736,93 грн за період передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Щодо обґрунтованості рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13, 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Згідно платіжної інструкції №838 від 11.11.2025 при подачі позову про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару позивачем сплачено судовий збір у сумі 3028,00 гривень.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вбачає підстави покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, 9) на користь Рахівської міської ради (код ЄДРПОУ - 04053878, місцезнаходження - 90600, Закарпатська область, Рахівський район, місто Рахів, вулиця Миру, будинок 34) 54236,93 грн (п'ятдесят чотири тисячі двісті тридцять шість гривень 93 копійки), з яких: 47500,00 грн (сорок сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) - попередня оплата за договором про закупівлю товару №181 від 24.10.2024 та 6736,93 грн (шість тисяч сімсот тридцять шість гривень 93 копійок) - пеня, нарахована за невиконання умов договору, а також стягнути 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Суддя С.В. Сисин