вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"20" січня 2026 р. Cправа № 902/283/24(128/3320/25)
Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Технофінанс" (вул. Глобинська, 2, офіс 207/2, м. Дніпро, 49005; код ЄДРПОУ 43868852)
до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 25 325,00 грн
в межах справи № 902/283/24
за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Представники сторін в судове засідання не з'явилися
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..
Ухвалою суду від 07.05.2024 року відкрито провадження у справі. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Белінську Н.О..
В подальшому, ухвалою суду від 28.11.2024 року затверджено план реструктуризації боргів у справі № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 станом на 29.10.2024 року, на умовах визначених у ньому. Припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1
26.09.2025 року до суду від Вінницького районного суду Вінницької області надійшли за підсудністю матеріали справи № 128/3320/25 за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 25 325,00 грн.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/283/24(128/3320/25)) від 26.09.2025 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Ухвалою суду від 01.10.2025 року відкрито провадження у справі №902/283/24(128/3320/25) за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 25 325,00 грн, в межах справи № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на 12.11.2025 року.
Ухвалою суду від 12.11.2025 року (з врахуванням ухвали від 15.01.2026 року про виправлення описки) відкладено розгляд справи № 902/283/24(128/3320/25) за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 25 325,00 грн, в межах справи № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 на 20.01.2026 року о 14:30 год..
На визначену дату - 20.01.2026 року в судове засідання, представники сторін не з'явились.
Натомість, судом встановлено, що 04.12.2025 року до суду від Відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 04.12.2025 року (вх. № 01-34/13096/25) про закриття провадження у справі № 902/283/24(128/3320/25).
Також, судом встановлено, що відзиву на позов по цій справі від Відповідача до суду не надходило.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За змістом ч. 4 ст. 252 ГПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Водночас, суд зважає на те, що ухвала суду від 15.01.2026 року по справі №902/283/24(128/3320/25) була надіслана учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на адреси електронної пошти, а саме : ТОВ "ФК "Технофінанс" - fc.technofinance@gmail.com; представнику ТОВ "ФК "Технофінанс", ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2
Поряд з цим, згідно відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище ухвала суду була доставлена до електронних кабінетів ЄСІТС ТОВ "ФК "Технофінанс" та ОСОБА_1 - 15.01.2026 року.
Враховуючи викладене та положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також беручи до уваги те, що відповідна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження та сторони належним чином повідомлені про розгляд відповідної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.
За змістом позову, позовні вимоги мотивовано тим, що 02 лютого 2024 року між ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) було укладено договір позики "Техно" № 3113509365-010458 (надалі - договір) відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти в сумі 5 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника НОМЕР_2 , зі строком повернення до 21.02.2024 року включно (п. 2.1., п. 2.2. договору).
Згідно п. 2.3. договору, за користування Позикою Позичальник сплачує проценти за користування коштами за фіксованою процентною ставкою: 2.3.1. Розмір процентів за користування коштами складає 1,50% від суми позики, що за календарний рік становить 547,5% річних. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за позикою. Нарахування процентів здійснюється щоденно протягом строку кредитування. День надання Позики не враховується при нарахуванні процентів, день повернення Позики враховується при нарахуванні процентів.
За змістом п. 2.3.2. договору, позика надається на умовах "Програми лояльності". Під "Програмою лояльності" розуміється отримання й використання Позичальником СМС-повідомлень, що містять унікальний набір символів, активація яких надає право на отримання грошових коштів у позику на найбільш вигідних умовах, а саме: зменшення пільгової комісії за використання згідно п. 2.4. Договору на 30% на 20 днів. Правила використання промокодів розміщені на веб-сайті Позикодавця. Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що ознайомлений із зазначеними Правилами використання промокодів. Умови нарахування комісії за використання зі знижкою за промокодом, застосовуються виключно за умови дотримання Позичальником Графіку платежів. Сторони погодили, що у разі прострочення терміну або розміру сплати будь- якого з платежів за цим Договором, або продовження строку кредитування, умови про нарахування комісії за використання зі знижкою скасовуються і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування комісії за використання за базовою ставкою, передбаченою п. 2.4. цього Договору, починаючи з дати отримання Позики. Скасування умови про нарахування комісії за використання зі знижкою, початок нарахування комісії за використання за базовою ставкою на умовах, викладених в цьому Договорі, не є зміною істотних умов цього Договору.
Згідно п. 2.4. договору, Позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору :
Комісія за використання Позики, яка складає 1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Позики в повному обсязі. День надання Позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення Позики враховується при нарахуванні комісії за використання (пп. 2.4.1.).
Одноразову комісію за видачу Позики у розмірі 2,50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики шляхом її утримання Позикодавцем із суми позики (пп. 2.4.2.).
Відповідно до п. 2.5. договору, вартість вказаних у п. 2.4. договору комісій є фіксованою протягом строку кредитування. Комісії підлягають сплаті у строки, визначені Графіком платежів.
Згідно п. 2.6. договору, орієнтовна загальна вартість позики складається із розміру суми позики, тобто суми коштів, яка надана Позичальнику згідно з п. 2.1. цього Договору та загальних сукупних витрат за договором, тобто всіх витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням Позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням суми позики, які сплачуються Позичальником за умовами цього договору, та становить 7 072,50 гривень.
Пунктом 2.7. договору передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за Позикою розраховується Позикодавцем у відповідності до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 11.02.2021 за № 16 та визначається у Графіку платежів цього Договору, що наведений в Додатку 1 та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пп. 2.7.1. договору, денна процентна ставка за позикою розраховується Позикодавцем у процентах, виходячи із загальних витрат Позичальника за договором, а саме: загальні витрати за договором поділено на суму позики поділено на загальний строк кредитування та помножено на 100% та складає за цим договором 2,07%.
Згідно п. 2.8. договору, позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана Позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим договором або чинним законодавством України. Позичальник підписанням договору погоджується з тим, що у випадку порушення строків, визначених Графіком платежів, або виконання грошових зобов'язань не в повному обсязі Позикодавець здійснює відповідне коригування грошових зобов'язань Позичальника та нараховує йому штрафні санкції на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до укладеного договору позики, Відповідач повинен був сплачувати заборгованість за графіком (Додаток № 1 до договору позики).
Однак, Відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти в строк не повернув, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість в розмірі 25 325,00 грн, яка складається з : 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 425,00 грн - борг відсотків за кредитом; 10 000,00 грн - борг пені; 8 900,00 грн - борг послуг.
В свою чергу, ТОВ "ФК "Технофінанс" намагалось врегулювати питання щодо погашення заборгованості в досудовому порядку, шляхом взаємодії за телефоном, проте Відповідач жодного разу за телефонним номером зазначеним в договорі не відповів.
На підставі викладеного, Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Технофінанс" заборгованість в розмірі 25 325,00 грн, яка складається із вказаних вище сум боргів; а також судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та 5000,00 грн - витрати на правову допомогу.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Як вбачається із матеріалів справи № 902/283/24, Позивач - ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" станом на дату розгляду справи № 902/283/24(128/3320/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/283/24 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .
Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).
У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).
Водночас, суд звертає увагу на подану заяву Відповідача б/н від 04.12.2025 року (вх. № 01-34/13096/25) про закриття провадження у справі № 902/283/24(128/3320/25).
Так, у вказаній вище заяві, серед іншого, повідомлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до Господарського суду Вінницької області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, включила до переліку кредиторів первинного кредитора, звернувши увагу на наявність в неї грошових зобов'язань перед кредитором.
За цих обставин, Відповідач просить суд закрити провадження у справі №902/283/24 (128/3320/25) за позовом ТОВ "ФК "Технофінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку із тим, що ТОВ "ФК "Технофінанс" має звернутись до Господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , а не із заявою про стягнення заборгованості.
Суд зважає на те, що норми КУзПБ та ГПК України не передбачають закриття провадження у справі за позовом, який розглядається господарським судом в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи, у випадку, коли Позивач за відповідним позовом не звернувся до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника, після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність останнього, який є Відповідачем за таким позовом.
Натомість, згідно описаних вище правових висновків Верховного Суду, у разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство, справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Відповідача б/н від 04.12.2025 року (вх. № 01-34/13096/25) про закриття провадження у справі № 902/283/24(128/3320/25), оскільки, відповідна заява суперечить зазначеним правовим висновкам Верховного Суду та не грунтується на нормах чинного законодавства.
Водночас, частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 02.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Технофінанс" (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір позики "Техно" № 3113509365-010458, яким, окрім описаних вище пунктів (2.3., 2.3.2., 2.4., 2.4.1., 2.4.2., 2.5 - 2.8.), передбачені, також, зокрема, такі умови :
Цей Договір укладається Сторонами дистанційно у вигляді електронного договору в розумінні Закону України "Про електронну комерцію", шляхом особистого заповнення Позичальником належних відомостей у відповідних розділах Особистого кабінету Позичальника з добровільним внесенням повних, точних та достовірних даних за визначеною Позикодавцем формою формуляра цього Договору позики, що одночасно свідчить про ознайомлення з запропонованими умовами в повному обсязі та є акцептом електронного правочину на визначених Позикодавцем умовах (п. 1.1.).
Договір укладено після належної ідентифікації та верифікації клієнта, які здійснені Позикодавцем в один із способів, визначених у Додатку № 2 до Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ №107 від 28 липня 2020 року (п. 1.2.).
Зі сторони Позивачальника договір підписується електронним цифровим підписом - одноразовим ідентифікатором Позивачальника, який автоматично згенеровано в інформаційно-телекомунікаційній системі Позикодавця у вигляді алфавітно-цифрової послідовності (коду) та/або надіслано Позичальнику шляхом смс-повідомлення на номер телефону, зазначений Позичальником при реєстрації в Особистому кабінеті відповідно до положень ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію".
Підписанням цього Договору аналогом власноручного підпису - електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, Позичальник підтверджує, що усвідомлює наслідки і погоджується з такою формою укладення Договору та з його наслідками.
Зі сторони Позикодавця Договір підписано кваліфікованим електронним підписом директора Позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу, який створено та використано відповідно до вимог Закону України "Про електронні довірчі послуги" (п. 1.4.).
Цей Договір відразу після його укладення, а також Графік платежів та Додаткові угоди до нього, надаються Позичальнику через його Особистий кабінет, зберігаються в електронному вигляді та доступні Клієнту в Особистому кабінеті у будь-який час з можливістю завантаження та друку (п. 1.5.).
Сторони підтверджують, що Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі (п. 1.7.).
Підписуючи Договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору та Правил (п. 1.8.).
Позикодавець надає Позичальнику, а Позичальник приймає в позику грошові кошти в сумі 5000 гривень (п'ять тисяч гривень 00 копійок) на умовах строковості, оплатності та поверненності, шляхом перерахування на банківську картку Позичальника НОМЕР_2 , а Позичальник у встановлений цим Договором строк зобов'язується повернути позику, сплатити проценти та комісії за користування позиченими коштами на визначених цим договором умовах (п. 2.1.).
Строк кредитування (строк Позики) за цим Договором складає 20 (двадцять) календарних днів, позика має бути повернута у термін до 21.02.2024 року включно. У разі невнесення (або недовнесення) суми грошових коштів для виконання грошового зобов'язання до зазначеної дати невнесена (недовнесена), сума грошового зобов'язання вважається простроченою заборгованістю, та до Позичальника застосовується відповідальність за порушення умов цього Договору, визначена розділом 6 Договору (п.2.2.).
Позичальник зобов'язаний своєчасно повернути Позику, сплатити проценти та комісії за користування Позикою в порядку, визначеному цим Договором, у розмірах та у строки, визначені Графіком платежів (п. 3.4.2.).
У випадку прострочення повернення Позики за цим Договором Позичальник зобов'язаний у повному обсязі сплатити проценти за користування коштами, виходячи з фактичного строку користування позикою, комісії та штрафні санкції (п. 3.4.5.).
Нарахування і сплава процентів за цим договором проводиться на залишок заборгованості за позикою і здійснюється за факичну кількість календарних днів користування позикою (п. 4.2.).
Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов'язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил, які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам, текст яких розміщено на Сайті Позикодавця (п. 11.2.).
Крім цього, судом встановлено, що Позивачем також долучені до позову, зокрема, копії таких документів : Додаток 1 до договору позики № 3113509365-010458 від 02 лютого 2024 р. Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 3113509365-010458 (Графік платежів за договором, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) P31U8U); Паспорт споживчого кредиту "Техно" (підписаний ОСОБА_1 смс-кодом vV8kAf).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 6, 7, 8, 11, 12, 13 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.
Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.
Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Згідно п. 11, п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.
Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Забороняється обмежувати споживача в часі для ознайомлення з інформацією, зазначеною у паспорті споживчого кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Приписами ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається із змісту вказаного вище договору позики "Техно" № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року, у розділі 12 "Реквізити та підписи сторін" цього договору зазначено, що зі сторони Позикодавця - ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" договір підписано електронним підписом ( ОСОБА_3 - директор) та засвідчено кваліфікованою електронною печаткою, а зі сторони Позичальника - ОСОБА_1 договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) P31U8U, що узгоджується із наведеними вище нормами законодавства.
Водночас, судом встановлено, що Позивачем були перераховані Відповідачу грошові кошти в сумі 4 875,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4604 від 02.02.2024 року із призначенням платежу : надання позики згідно договору кредитування №3113509365-010458 від 02.02.2024. Без ПДВ.
Разом з цим, як вказано вище, відповідно до п. 2.1. зазначеного договору позики, Позикодавець надає Позичальнику, а Позичальник приймає в позику грошові кошти в сумі 5000 гривень.
При цьому, згідно п. 2.4., пп. 2.4.2. та п. 2.6. цього договору позики, Позичальник сплачує наступні комісії, пов'язані з укладенням, обслуговуванням цього Договору : одноразову комісію за видачу Позики у розмірі 2,50% від суми позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання позики шляхом її утримання Позикодавцем із суми позики.
Отже, одноразова комісія за видачу позики складає 125,00 грн (5000,00 грн * 2,50%).
Тотожна сума 125,00 грн як одноразова комісія за видачу позики вказана також у Паспорті споживчого кредиту "Техно".
Відтак, наявними у справі доказами підтверджується надання Позивачем Відповідачу грошових коштів у позику в загальній сумі 5 000,00 грн згідно договору позики "Техно" №3113509365-010458 від 02.02.2024 року.
Разом з цим, Відповідачем не надано суду доказів щодо спростування чи погашення отриманої від Позивача позики за договором позики "Техно" № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Позивачем правомірно визначено та заявлено до стягнення з Відповідача 5 000,00 грн (4 875,00 грн + 125,00 грн) - заборгованість за тілом кредиту, яка відповідає умовам описаного договору позику, підтверджується наявними у справі доказами, а тому позов у відповідній частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.7.2024 року у справі № 910/10895/22, проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Судом встановлено, що згідно наявного у справі розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року станом на 17.08.2025 року, загальна сума боргу становить 25 325,00 грн, яка складається з: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 425,00 грн - нараховані відсотки за кредитом; 10 000,00 грн - пеня; 8900,00 грн - борг послуг.
Принагідно, суд звертає увагу на те, що вказані вище нарахування в розмірі 1 425,00 грн - борг за відсотками, нарахований за період з 03.02.2024 року по 22.02.2024 року та борг послуг в розмірі 8 900,00 грн, нарахований за період з 03.02.2024 року по 29.07.2024 року, що відповідає описаним вище умовам договору позики "Техно" № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року.
Також, слід зазначити, що згідно пп. 2.4.1. вказаного договору позики, комісія за використання Позики, яка складає 1% від суми позики та нараховується щоденно за супроводження договору, надання цілодобової підтримки Позичальнику з приводу виконання умов Договору, обслуговування заборгованості (за наявності). Нарахування і сплата комісії за використання здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку кількості календарних днів у році. Нарахування повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Позики в повному обсязі. День надання Позики не враховується при нарахуванні комісії за використання, день повернення Позики враховується при нарахуванні комісії за використання.
Отже, заявлений Позивачем до стягнення з Відповідача борг послуг в розмірі 8 900,00 грн за своєю правовою природою є комісією за використання позики, яка нарахована щоденно за період з 03.02.2024 року по 29.07.2024 року в розмірі 1% від суми позики 5000,00 грн, що узгоджується із описами вище умовами договору позики та нормами законодавства.
Також, суд зважає на те, що відсотки в розмірі 1 425,00 грн, нараховані Позивачем згідно вказаного вище розрахунку заборгованості до відкриття провадження у справі №902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (ухвала Господарського суду Вінницької області від 07.05.2024 року у справі № 902/283/24).
Натомість, борг послуг в розмірі 8 900,00 грн, нарахований за період з 03.02.2024 року по 29.07.2024 року, тобто після відкриття провадження у справі № 902/283/24.
Згідно ст. 1 КУзПБ, конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, борг послуг в розмірі 4 700,00 грн нарахований згідно розрахунку заборгованості за період з 03.02.2024 року по 06.05.2024 року є конкурсною кредиторською вимогою, тоді як борг послуг в розмірі 4 200,00 грн, нарахований за період з 07.05.2024 року по 29.07.2024 року є поточною кредиторською вимогою в розумінні ст. 1 КУзПБ.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 45 КУзПБ, до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
Беручи до уваги викладене та те, що наразі провадження у справі № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 перебуває на стадії процедури реструктуризації боргів боржника, а також те, що Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача борг послуг в розмірі 8 900,00 грн у позовному провадженні, суд дійшов висновку про правомірність нарахування Позивачем відповідного боргу послуг.
Таким чином, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості за кредитним договором № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року станом на 17.08.2025 року, дійшов висновку, що визначені у цьому розрахунку суми заборгованості, а саме : 1 425,00 грн - борг відсотків за кредитом та 8 900,00 грн - борг послуг, є правомірними, підтверджені наявними у справі доказами, а тому позов у відповідній частині підлягає задоволенню.
Також, суд звертає увагу на позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 10000,00 грн - пені.
Судом встановлено, що згідно п. 6.3. договору позики № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року, при простроченні виконання умов цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 2% суми Позики за кожен день прострочення з десятого дня прострочення до дня погашення заборгованості в повному обсязі. Нарахування пені здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Разом з цим, суд зважає на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває дотепер.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3113509365-010458 від 02.02.2024 року станом на 17.08.2025 року, Позивачем нараховано 10 000,00 грн - пені за період з 02.03.2024 р. по 09.06.2024 р., тобто у період дії воєнного стану в Україні.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно постанови Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Принагідно, суд зважає на те, що у позовній заяві, Позивач в обґрунтування нарахування пені посилається, зокрема, на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Розділу IV Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції Закону № 3498-IX).
Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" № 3498-IX, внесені зміни, зокрема, до пункту 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", а саме виключено пункт 6-1 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування щодо звільнення споживачів з сплати неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Водночас, згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Розділу IV Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції Закону № 3498-IX від 22.11.2023), у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Слід зазначити, що датою набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" № 3498-IX є 24.12.2023 року.
Отже, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23.01.2024 (24.12.2023 + 30 днів).
Судом встановлено, що договір позики "Техно" № 3113509365-010458, укладено між ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" та ОСОБА_1 02.02.2024 року.
Отже, оскільки, вказаний договір позики укладено після 23.01.2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", суд дійшов висновку, що до ОСОБА_1 не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому, з системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, слідує, що відповідні положення Закону України "Про споживче кредитування" з 23.01.2024 взагалі не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні з 24.01.2024 регулюються виключно ЦК України, а тому щодо пені, нахованої згідно умов вказаного вище договору позики, застосуванню підлягає п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що нарахована Позивачем та заявлена до стягнення з Відповідача сума 10 000,00 грн - борг пені, підлягає списанню кредитодавцем, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги Позивача в загальній сумі 15 325,00 грн, з яких : 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 425,00 грн - борг відсотків за кредитом; 8 900,00 грн - борг послуг.
Поряд з цим, заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача заборгованість у розмірі 15 325,00 грн підтверджується наявними у справі письмовими доказами, які досліджені судом, а також відповідна заборгованість не погашена і не спростована Відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять).
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з мотивів наведених вище.
У питанні щодо розподілу судових витрат у цій справі, суд дійшов таких висновків.
Так, приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки, судом частково задовено позов у цій справі, судові витрати Позивача зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, підлягають покладенню на Відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог згідно приписів ст. 129 ГПК України, а саме у сумі 1 465,87 грн (15 325,00 грн / 25 325,00 грн * 2 422,40 грн).
Стосовно стягнення з Відповідача 5 000,00 грн - витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що Позивачем в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн, долучені до позову, зокрема, копії таких документів : довіреність від 02.07.2024 р., якою ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" уповноважує Кшуташвілі Вікторію Олексіївну, адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3861 від 14 вересня 2018 року виданого Радою Адвокатів Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), представляти інтереси Товариства; договір про надання правової допомоги № 03/01 від 03.01.2024 року, який укладено між ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" (Клієнт) та адвокатом Кшуташвілі Вікторією Олексіївною (Адвокат); Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3861 від 14.09.2018 року, видане Кшуташвілі Вікторії Олексіївній; квитанція до прибуткового касового ордера № 19 від 20.08.2025 року про прийняття від ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" оплати послуг за договором про надання правової допомоги № 03/01 від 03.01.2024 року (складання процесуальних документів та супровід в суді справи за позовом про стягнення заборгованості з Кобернюк А.В.) в сумі 5 000,00 грн; Акт про приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 року, який обопільно підписано та скріплено печатками ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" (Замовник) і адвокатом Кшуташвілі Вікторією Олексіївною.
Водночас, вказаним договором про надання правової допомоги № 03/01 від 03.01.2024 року, передбачені, зокрема, такі умови :
Клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1.).
Оплата послуг Адвоката здійснюється на підставі наданих актів виконаних робіт (п.4.1.).
Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (п. 4.2.).
За надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову або від складності наданої відповідної правової допомоги за позитивний результат у справі для Клієнта. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою, залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі, закриття кримінального провадження, скасування ухвали в кримінальному провадженні (п. 4.4.).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору (п. 5.1.).
Також, із наданого Акту про приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 року вбачається наступне.
Адвокат з 13 серпня 2025 року по 20 серпня 2025 року надав Замовнику юридичні послуги відповідно до договору про надання правової допомоги № 03/01 від 03 січня 2024 року, а Замовник прийняв надані послуги, а саме :
1) аналіз документів з метою подачі позову до суду ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - сума послуги 1 000,00 грн;
2) складання та подача позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором - сума послуги 3 500,00 грн;
3) складання заяви про ухвалення додаткового рішення - сума послуги 500,00 грн (п. 1 Акту).
Вартість послуг за період, вказаний в п. 1 цього Акту, становить 5 000,00 гривень (п'ять тисяч 00 копійок). Всього до сплати - 5 000,00 гривень (п'ять тисяч 00 копійок) (п. 2 Акту).
Жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Замовник до Адвоката немає (п. 3).
Водночас, згідно постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу на те, що матеріали цієї справи не містять обумовленої зазначеним вище Актом про приймання-передачі наданих послуг заяви про ухвалення додаткового рішення.
Отже, як слідує з матеріалів справи, суд, дослідивши та надавши оцінку доданим Позивачем до позову документам на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, дійшов висновку, що зазначена у Акті про приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 р. інформація щодо характеру та обсягу правової допомоги не підтверджує факт надання адвокатом Кшуташвілі В.О. Позивачу професійної правничої допомоги, а саме послуги із складання заяви про ухвалення додаткового рішення на суму 500,00 грн у цій справі.
З огляду на зазначене, стягнення із Відповідача вартості послуги, яка визначена у Акті про приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 р. на суму 500,00 грн за складання заяви про ухвалення додаткового рішення, не узгоджується з критеріями реальності відповідних витрат, так як ці витрати не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені Позивачем (справедлива сатисфакція).
Відтак, беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем до стягнення з Відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн за складання адвокатом Кшуташвілі В.О. заяви про ухвалення додаткового рішення, задоволенню не підлягають, оскільки, такі витрати не підтверджені матеріалами цієї справи.
Натомість, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених Позивачем витрат на професійну правову допомогу пов'язаних із розглядом цієї справи становить 4 500 грн, які обумовлені Актом про приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025 р. (аналіз документів з метою подачі позову до суду - сума послуги 1 000,00 грн, складання та подача позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором - сума послуги 3 500,00 грн), які є співмірними із складністю справи та наданими адвокатом Кшуташвілі В.О. юридичними послугами.
Принагідно, суд зважає на те, що Відповідачем під час розгляду цієї справи не було подано заперечення чи клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги, які заявлені Позивачем до стягнення з ОСОБА_1 ..
Таким чином, суд, дослідивши надані Позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом Кшуташвілі В.О. Позивачу юридичних послуг, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача понесених останнім витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 723,10 грн (15 325,00 грн / 25 325,00 грн * 4 500,00 грн).
Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73-79, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 б/н від 04.12.2025 року (вх. № 01-34/13096/25) про закриття провадження у справі № 902/283/24(128/3320/25).
2. Задоволити позов ТОВ "Фінансова компанія "Технофінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 25 325,00 грн у справі № 902/283/24(128/3320/25), в межах справи № 902/283/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , частково.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Технофінанс" (вул.Глобинська, 2, офіс 207/2, м. Дніпро, 49005; код ЄДРПОУ 43868852) 15 325,00 грн, з яких : 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 425,00 грн - борг відсотків за кредитом; 8 900,00 грн - борг послуг; а також 1 465,87 грн - витрат на сплату судового збору та 2 723,10 грн - витрат на правову допомогу.
4. В решті позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на адреси електронної пошти: ТОВ "ФК "Технофінанс" - fc.technofinance@gmail.com; представнику ТОВ "ФК "Технофінанс", ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 22 січня 2026 р.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.: 1 - до справи.