15 січня 2026 року м. Харків Справа № 922/2088/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Гетьман Р.А. , суддя Слободін М.М.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" (вх.№2434 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Калантай М.В., повне рішення складено 27.10.2025) у справі №922/2088/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс", м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайджин Текнолоджиз", м.Харків, про стягнення 377 779,71 грн,
В червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайджин Текнолоджиз" 377 779,71 грн, з яких: 284 285,00 грн основного боргу, 82 09,21 грн пені, 85 285,50 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2088/25 у задоволенні позову ТОВ "Інтер Транс Логістикс" до ТОВ "Хайджин Текнолоджиз" про стягнення 377 779,71 грн відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що наявні у CMR відомості не підтверджують факт виконання позивачем своїх договірних зобов'язань. Так, одержувачем за CMR №638252, №1810042025-1, №457353, №132613 є компанія ECO TECHNOLOGIES LLC, а не відповідач, із зазначенням адреси, яка не збігається з адресою відповідача. Умови договору №21/02-2025ХТ від 21.02.2025 та договорів-замовлень не містять жодних посилань на те, що вантаж мав бути отриманий компанією ECO TECHNOLOGIES LLC. Докази того, що саме за замовленням відповідача вантаж доставлявся вищевказаній компанії позивач суду не надав. Ще одна із наданих позивачем CMR №б/н не дає можливості визначити одержувача, оскільки відповідний текст неможливо прочитати. Також суд наголосив, що у графі 24 всіх наданих позивачем CMR "Вантаж одержано" відсутня будь-яка інформація про дату одержання вантажу, а також відсутні підпис та печатка одержувача вантажу. Фактично вказана графа в цих CMR взагалі не заповнена. Передбачені договорами-замовленнями "Умови оплати" встановлюють, що оплата наданих послуг здійснюється "після вивантаження на протязі 7 календарних днів по оригіналам документів". Отже виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати за договором та договорами-замовленнями безпосередньо пов'язане з фактом отримання таких документів від позивача. Проте позивач в межах даної справи у встановленому ГПК України порядку не надав суду доказів передачі документів відповідачу ані у вищевказаному порядку, ані будь-яким іншим способом, у тому числі засобами поштового зв'язку. Фактично до позову додано письмову вимогу позивача вих№21/05-2025 від 21.05.2025, яка направлялася відповідачу засобами поштового зв'язку, однак до якої додавався лише акт звірки взаєморозрахунків. Ані рахунки на оплату, ані акти наданих послуг, ані міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) разом з цією вимогою відповідачу не направлялися. Суд також зазначив, що відповідно до п. 2.1.6 договору акт виконаних послуг є доказом виконання доручення лише після його підписання сторонами. Згідно з п. 4.6 договору за фактом надання послуг Експедитор надає (надсилає) на електронну адресу Замовнику електронну версію двостороннього акту наданих послуг. Замовник протягом 2-х (двох) днів з дня отримання акту зобов'язаний направити Експедитору підписаний акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг. При неотриманні Експедитором оформленого (підписаного) Замовником акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 2-х (двох) днів з дати відправлення актів Експедитором на електронну адресу Замовника, послуги вважаються прийнятими Замовником без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі. Однак, як зазначено судом, всупереч вищевказаним умовам договору, надані позивачем акти надання послуг підписані лише ним самим, а докази їх направлення відповідачу для підписання суду не надано. За таких обставин, наявні в матеріалах справи рахунки на оплату та акти надання послуг також не визнано належними доказами виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати спірної заборгованості, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт надання послуг за договором №21/02-2025ХТ від 21.02.2025 та договорами-замовленнями від 03.04.2025 № 030425-1, від 10.04.2025 №100425-1, від 11.04.2025 № 110425-1, від 16.04.2025 № 16.0425-1, від 25.04.2025 № 250425-1 та виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення їх оплати, а тому підстави для стягнення з відповідача 284 285,00 грн основного боргу відсутні.
Щодо іншої частини позовних вимог про стягнення 8209,21 грн пені та 85285,50 грн штрафу суд зазначив, що вказані нарахування відповідно до вимог статей 549, 611 ЦК України здійснюються лише у випадку порушення стороною договірного зобов'язання. Однак, оскільки у даному випадку наявність такого порушення позивачем не доведена, вказані вимоги не можуть бути задоволені судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2088/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хайджин Текнолоджиз" про стягнення 377 779,71 грн та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- відсутність, неправильність чи втрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення. Тобто, навіть за наявності недоліків в оформленні CMR - договір перевезення є чинним, а факт його виконання оцінюється не за формальними реквізитами, а за сукупністю доказів;
- згідно зі ст.9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, його умов та прийняття вантажу перевізником. Таким чином, саме наявність CMR підтверджує факт прийняття вантажу перевізником до транспортування, а не навпаки;
- Конвенція встановлює презумпцію належного виконання перевезення та отримання вантажу, якщо інше не доведено. Так, відповідно до статей 13, 19, 20, 30 Конвенції якщо вантаж був доставлений та одержувач не заявив перевізнику заперечень (претензій) щодо втрати, пошкодження або недопоставки вантажу в момент прийняття або протягом встановленого строку, це є первинним доказом того, що вантаж був отриманий у стані, зазначеному в CMR; лише у випадку, коли вантаж не був доставлений протягом встановлених Конвенцією строків, може вважатися, що мала місце його втрата, однак таких обставин відповідач не доводив;
- суд безпідставно ототожнив замовника послуги міжнародного перевезення із одержувачем вантажу. Відповідно до ст.1 Конвенції та правової природи договору перевезення, замовник перевезення не зобов'язаний бути кінцевим одержувачем вантажу, і саме він визначає особу одержувача, вказану в CMR. Той факт, що в CMR зазначено іншу компанію-одержувача, не свідчить про відсутність відносин між позивачем та відповідачем. Суд не врахував, що відповідач, як замовник, мав право спрямувати вантаж своєму контрагенту ECO TECHNOLOGIES LLC. Директором ТОВ "Хайджин Текнолоджиз" та ECO TECHNOLOGIES LLC є одна і та ж особа - Кравченко Г.О, а юридичні адреси збігаються. Тому перевезення на адресу ECO TECHNOLOGIES LLC фактично було здійснено в інтересах відповідача, який є стороною договору №21/02-2025 ХТ;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку зазначивши, що CMR б/н не дає можливості встановити одержувача через нерозбірливість окремого фрагмента тексту, оскільки Конвенція CMR не містить вимоги про недійсність вантажної накладної через часткову нерозбірливість тексту. Суд не витребував оригінал документу та не скористався правом витребування належної копії;
- послуги фактично були надані та прийняті, що підтверджується актами, а тому формальні розбіжності у документах, не є підставою для ухилення від виконання грошових зобов'язань, якщо роботи (послуги) фактично виконані та прийняті.
19.12.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14648), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт направлення відповідачу оригіналів документів, на підставі яких має здійснюватися оплата, факт отримання відповідачем цих документів, а також дата такого отримання за кожним договором-замовленням, з настанням якого у відповідача виникає зобов'язання з оплати та з якого починається відлік строку на виконання цього зобов'язання. Акти надання послуг не підтверджують надання послуг, оскільки вони не містять підпису відповідача, адже ці документи не були ним отримані. Надані рахунки містять тільки підпис позивача. Товарно-транспортні накладні CMR містять численні недоліки. Одержувачем за CMR №638252, №1810042025-1, №457353, №132613 є компанія ECO TECHNOLOGIES LLC, а не відповідач, із зазначенням адреси, яка не збігається з адресою відповідача.
23.12.2025 до суду від позивача надійшли пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу (вх.№14788).
12.01.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення заяви без розгляду (вх.№484), в яких останній просить залишити без розгляду письмові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу у справі №922/2088/25, подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" 23.12.2025, посилаючись на те, що подання відповіді на відзив (письмових пояснень щодо відзиву) при перегляді справи в апеляційному провадженні не передбачено, і суд апеляційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав позивачу дозволу на подання додаткових пояснень, не встановлював строку для їх подання, а також строку для відповідача на подання власних пояснень у відповідь.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав клопотання про залишення пояснень (відповіді на відзив) позивача без розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні проти клопотання відповідача заперечував.
Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про залишення пояснень (відповіді на відзив) позивача без розгляду, зазначає наступне.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 було відкрито провадження у даній справі та встановлено: відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.12.2025, з доказами його надсилання апелянту; учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо до 24.12.2025.
Відповідно до частин 1, 2 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.
Порядок, строки, механізм подання цих заяв по суті справи чітко регламентується ГПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Колегія суддів зазначає, що подання відповіді на відзив (письмових пояснень щодо відзиву) при перегляді справи в апеляційному провадженні нормами ГПК України не передбачено. Під час судового розгляду судом апеляційної інстанції не визнавалося необхідним подання додаткових пояснень щодо окремих питань, в зв'язку з чим колегія суддів задовольняє клопотання відповідача про залишення без розгляду пояснень позивача щодо відзиву на апеляційну скаргу (вх.№14788 від 23.12.2025).
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 лютого 2025 року між ТОВ "Інтер Транс Логістикс", експедитором, та ТОВ "Хайджин Текнолоджиз", замовником, укладено договір №21/02-2025ХТ на перевезення вантажу, предметом якого є надання експедитором замовнику послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів замовника, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами послуг.
Згідно з п.1.2 договору послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг та/або додаткової угоди до договору (надалі "Заявка"), в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови. Заявка, направлена/передана з використанням засобів електронного зв'язку прирівнюється до оригіналу. Замовлення (заявка) є невід'ємною частиною даного договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в договорі.
Відповідно до п.2.1.6 договору експедитор має право отримувати від замовника доручення, заявку на надання транспортно експедиторських послуг, документи та іншу інформацію, необхідну для виконання своїх обов'язків за договором. У разі ненадання замовником вищевказаних документів та іншої необхідної інформації, експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором до надання документів та інформації в повному обсязі. При цьому всі витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу, простоєм транспортного засобу і тому подібні відшкодовуються за рахунок замовника. Доручення вважається виконаним після підписання сторонами акту виконаних робіт.
У п.3.2.6 договору передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити рахунки експедитора у строк, передбачений п.4.4. договору.
Згідно з п.4.1 договору оплата за цим договором здійснюється замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні.
У випадку погодження сторонами вартості послуг експедитора у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, оплата наданих послуг здійснюється згідно курсу валюти НБУ на момент виставлення рахунку (п.4.2 договору).
Сторони погодили в п.4.4 договору, що клієнт оплачує рахунки експедитора шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок експедитора, якщо інше не передбачено заявкою. У випадку несплати рахунку замовником протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту його виставлення, експедитор залишає за собою право виставлення нового рахунку відповідно до курсу, діючого на день виставлення нового рахунку. Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу замовника, вказану в розділі 9.11 цього договору та/або заявці.
Відповідно до п.4.6 договору за фактом надання послуг експедитор надає (надсилає) на електронну адресу замовнику електронну версію двостороннього акту наданих послуг. Замовник протягом 2-х (двох) днів з дня отримання акту зобов'язаний направити експедитору підписаний акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг. При неотриманні експедитором оформленого (підписаного) замовником акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 2-х (двох) днів з дати відправлення актів експедитором на електронну адресу замовника, послуги вважаються прийнятими замовником без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі.
За умовами п.9.2 договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань до моменту їх повного виконання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менш ніж за 30 днів до дати розірвання договору. При цьому сторони домовилися, що інший порядок розірвання цього договору є неприпустимим.
До обміну оригіналами документів, сторони визнають дійсність і юридичну силу документів отриманих засобами електронного зв'язку (п.9.6 договору).
За змістом п.9.7 договору підписуючи цей договір сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронні документи та призначений для цього кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП). Сторони визнають будь-які документи, складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням КЕП засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Відповідно до п.9.8 договору сторони домовились про право створювати, оформлювати та підписувати додаткові угоди та інші додатки до цього договору, заявки, рахунки, акти виконаних робіт (наданих послуг), акти звірки взаємних розрахунків за цим договором, надалі - документи, шляхом накладення кваліфікованого електронного цифрового підпису, надалі - кваліфікований ЕЦП, в порядку, передбаченому чинним законодавством про електронний документообіг та електронний цифровий підпис. У разі використання сторонами різних систем електронного документообігу або ЕЦП різних Центрів сертифікації ключів (ЦСК) - зазначені системи або ЕЦП повинні мати можливість взаємної роботи та верифікації ключів один з одним.
Згідно з п.9.9 договору при цьому сторони погоджуються, що: кваліфікований ЕЦП прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки сторони, а самі документи, створені та підписані сторонами шляхом накладення кваліфікованого ЕЦП, прирівнюються до оригіналів таких документів в паперовому вигляді та можуть використовуватись для здійснення, відображення та обліку операцій за цим договором нарівні з паперовим носієм таких документів щодо наявності яких є окрема письмова домовленість сторін; документи повинні містити всі обов'язкові та/або істотні умови та реквізити відповідно до вимог чинного законодавства України, або ті умови та реквізити; оформлення та підписання документів здійснюється в строки, передбачені умовами цього договору; документи, створені та підписані кваліфікованим ЕЦП, мають рівну юридичну силу з паперовими примірниками таких документів, можуть бути використані як докази під час розв'язання суперечок за цим договором та в судах; оформлення та підписання документів в паперовому вигляді здійснюється на вимогу однієї з сторін договору.
У п.9.10 договору передбачено, що у випадку обміну документами за допомогою програмного забезпечення кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, обраного стороною визначення дати відправлення та отримання документів сторонами визначається згідно відповідним порядком (регламентом, правилами) роботи такого програмного забезпечення.
Сторони дійшли згоди про можливість здійснення листування (в т.ч. обміну документами, підписаними за допомогою кваліфікованого ЕЦП, передання сканованих копій документів тощо) за допомогою електронної пошти. Таке листування здійснюється за адресами електронної пошти, які сторони визнають офіційними (п.9.11 договору).
В період дії договору між сторонами було укладено низку договорів-замовлень на перевезення вантажу, а саме:
1) Договір-замовлення на перевезення вантажу №030425-1 від 03.04.2025, яким передбачено: маршрут перевезення: Бухарест - Харків; дата завантаження: 03.04.2025; вантаж: гранули в біг-бегах; вага (брутто) - 23 320 кг; спосіб завантаження: збоку, з'ємні стойки; адреса завантаження: Бухарест; нормативний час завантаження вантажу - 6 год; Замитнення: Бухарест, Розмитнення: Рені (Одеська область); місце розвантаження: Харків; дата розвантаження: 07.04.2025; умови оплати: безготівковий переказ після вивантаження протягом семи календарних днів по оригіналам документів; погоджена вартість: 75 000,00 грн без ПДВ; простой: більше 48 годин - завантаження - 100 евро доба, розвантаження - 50,00 евро доба; номери транспортного засобу: тягач марка RENAULT державний номер НОМЕР_1 , причіп марка TURBOS HOET державний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 .
Позивачем на підтвердження виконання даного перевезення до позовної заяви надано:
- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №638252;
- рахунок на оплату №209 від 04.04.2025, яким передбачено оплату послуг перевезення на суму 75000,00 грн за замовленням №030425-1 від 03.04.2025;
- акт надання послуг №209 від 07.04.2025 на суму 75000,00 грн, який підписано лише з боку позивача.
2) Договір-замовлення на перевезення вантажу № 100425-1 від 10.04.2025, яким передбачено: маршрут перевезення: Бухарест - Одеса; дата завантаження: 10.04.2025; вантаж: гранули в біг-бегах; вага (брутто) - 23760 кг; спосіб завантаження: збоку, з'ємні стойки; адреса завантаження: Бухарест; нормативний час завантаження вантажу - 6 год; Замитнення: Бухарест, Розмитнення: Рені (Одеська область); місце розвантаження: Одеса; дата розвантаження: 12-14.04.2025; умови оплати: безготівковий переказ після вивантаження протягом семи календарних днів по оригіналам документів; погоджена вартість: 43000,00 грн без ПДВ; простой: більше 48 годин - завантаження - 100 евро доба, розвантаження - 50,00 евро доба; номери транспортного засобу: тягач марка MAN державний номер НОМЕР_3 , причіп марка KRONE державний номер НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 .
Позивачем на підтвердження виконання даного перевезення до позовної заяви надано:
- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №1810042025-1;
- рахунок на оплату №217 від 12.04.2025, яким передбачено оплату послуг перевезення на суму 46285,00 грн за замовленням №100425-1 від 10.04.2025;
- акт надання послуг №217 від 14.04.2025 на суму 46285,00 грн, який підписано лише з боку позивача.
3) Договір-замовлення на перевезення вантажу №110425-1 від 11.04.2025, яким передбачено маршрут перевезення: Бухарест - Новомосковськ; дата завантаження: 11.04.2025; вантаж: гранули в біг-бегах; вага (брутто) - 23700 кг; спосіб завантаження: збоку, з'ємні стойки; адреса завантаження: Бухарест; нормативний час завантаження вантажу - 6 год; Замитнення: Бухарест, Розмитнення: Рені (Одеська область); місце розвантаження: Новомосковськ; дата розвантаження: 16-17.04.2025; умови оплати: безготівковий переказ після вивантаження протягом семи календарних днів по оригіналам документів; погоджена вартість: 75000,00 грн без ПДВ; простой: більше 48 годин - завантаження - 100 евро доба, розвантаження - 50,00 евро доба; номери транспортного засобу: тягач марка MAN державний номер НОМЕР_5 , причіп марка KRONE державний номер НОМЕР_6 , водій ОСОБА_3 .
Позивачем на підтвердження виконання даного перевезення до позовної заяви надано:
- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №457353;
- рахунок на оплату №218 від 15.04.2025, яким передбачено оплату послуг перевезення на суму 75000,00 грн за замовленням №110425-1 від 11.04.2025;
- акт надання послуг №218 від 18.04.2025 на суму 75000,00 грн, який підписано лише з боку позивача.
4) Договір-замовлення на перевезення вантажу №160425-1 від 16.04.2025, яким передбачено: маршрут перевезення: Бухарест - Одеса; дата завантаження: 16.04.2025; вантаж: гранули в біг-бегах; вага (брутто) - 23500 кг; спосіб завантаження: збоку, з'ємні стойки; адреса завантаження: Бухарест; нормативний час завантаження вантажу - 6 год; Замитнення: Бухарест, Розмитнення: Рені (Одеська область); місце розвантаження: Одеса; дата розвантаження: 18.04.2025; умови оплати: безготівковий переказ після вивантаження протягом семи календарних днів по оригіналам документів; погоджена вартість: 46000,00 грн без ПДВ; простой: більше 48 годин - завантаження - 100 евро доба, розвантаження - 50,00 евро доба; номери транспортного засобу: тягач марка VOLVO державний номер НОМЕР_7 , причіп марка SCHMITZ державний номер НОМЕР_8 , водій ОСОБА_4 .
Позивачем на підтвердження виконання даного перевезення до позовної заяви надано:
- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR б/н;
- рахунок на оплату №226 від 18.04.2025, яким передбачено оплату послуг перевезення на суму 46000,00грн. за замовленням №160425-1 від 16.04.2025;
- акт надання послуг №226 від 22.04.2025 на суму 46000,00 грн, який підписано лише з боку позивача.
5) Договір-замовлення на перевезення вантажу № 250425-1 від 25.04.2025, яким передбачено маршрут перевезення: Бухарест - Ільниця (Закарпатська область); дата завантаження: 25.04.2025; вантаж: гранули в біг-бегах; вага (брутто) - 22620 кг; спосіб завантаження: збоку, з'ємні стойки; адреса завантаження: Бухарест; нормативний час завантаження вантажу - 6 год; Замитнення: Бухарест, Розмитнення: Мукачево (Закарпатська область); місце розвантаження: Ільниця (Закарпатська область); дата розвантаження: 28.04.2025; умови оплати: безготівковий переказ після вивантаження протягом семи календарних днів по оригіналам документів; погоджена вартість: 42000,00 грн без ПДВ; простой: більше 48 годин - завантаження - 100 евро доба, розвантаження - 50,00 евро доба; номери транспортного засобу: тягач марка VOLVO державний номер НОМЕР_9 , причіп марка SCHMITZ державний номер НОМЕР_10 , водій ОСОБА_5 .
Позивачем на підтвердження виконання даного перевезення до позовної заяви надано:
- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №132613;
- рахунок на оплату №233 від 25.04.2025, яким передбачено оплату послуг перевезення на суму 42000,00 грн за замовленням №250425-1 від 25.04.2025;
- акт надання послуг №233 від 28.04.2025 на суму 42000,00 грн, який підписано лише з боку позивача.
Позивач зазначає, що ним на адресу відповідача були направлені рахунки на оплату послуг на загальну суму 284 285,00 грн, які не були оплачені відповідачем.
21.05.2025 ТОВ "Інтер Транс Логістикс" на адресу ТОВ "Хайджин Текнолоджиз" направлено вимогу №21/05-2025 від 21.05.2025, в якій позивач вимагав протягом семи днів з дня отримання зазначеної вимоги виконати грошові зобов'язання за договором №21/02-2025ХТ від 21.02.2025, сплативши ТОВ "Інтер Транс Логістикс" суму боргу у розмірі 328 285,00 грн.
Позивач посилається на те, що в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо здійснення організації перевезення вантажів за вищевказаним договором та договорами-замовленнями, проте відповідач від виконання обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг ухилився, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 377 779,71 грн, що складається з: 284 285,00 грн основного боргу, 8 209,21 грн пені, 85 285,50 грн штрафу.
Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Згідно із частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ч.1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором транспортного експедирування.
Згідно з ч.1 ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).
Відповідно до ст.930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.
Отже, перевезення вантажу здійснюється за письмовим договором перевезення (транспортного експедирування), його укладення підтверджується складенням транспортної накладної, а особливості укладення та виконання таких договорів встановлені законом.
Відповідно до ст.931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність».
Відповідно до частин 1-3, 11-13 ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Істотними умовами договору транспортного експедирування, серед іншого, є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
На підставі ч.1 ст.11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відсутність, неправильність чи втрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення. Тобто, навіть за наявності недоліків в оформленні CMR - договір перевезення є чинним, а факт його виконання оцінюється не за формальними реквізитами, а за сукупністю доказів.
Відповідно до ч.1 ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (надалі Конвенція) ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди (ст.3 Конвенції).
У відповідності до ст.4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно зі ст.9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку належним доказом виконання перевезень за замовленнями відповідача щодо здійснення міжнародних вантажних перевезень можуть бути відповідні міжнародні товарно-транспортні накладні.
Позивачем до позовної заяви надано міжнародні товарно-транспортні накладні CMR №638252, №1810042025-1, №457353, №132613, №б/н.
Дослідивши ці CMR, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наявні у них відомості не підтверджують факт виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, з огляду на те, що у графі 24 "Вантаж одержано" всіх наданих позивачем CMR відсутня будь-яка інформація про дату одержання вантажу, а також відсутні підпис та печатка одержувача вантажу. Фактично вказана графа в цих CMR взагалі не заповнена.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ч.1 ст.77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, надані позивачем CMR не можуть бути визнані належними доказами надання послуг з організації перевезення вантажу згідно з умовами договору №21/02-2025ХТ від 21.02.2025 та договорів-замовлень.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що саме наявність CMR підтверджує факт прийняття вантажу перевізником до транспортування з підстав наведених вище.
Стосовно посилання позивача на те, що Конвенція встановлює презумпцію належного виконання перевезення та отримання вантажу, якщо інше не доведено, колегія суддів зазначає наступне.
У ст.13 Конвенції визначено, що після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу чи якщо вантаж не прибув після закінчення терміну, передбаченого в статті 19, одержувач може від свого імені пред'явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення. Одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.
Відповідно до ст.15 Конвенції якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної.
Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.
Якщо перешкода для здачі вантажу виникає після того, як одержувач, відповідно до наданого йому пунктом 3 статті 12 права, дав наказ доставити вантаж іншій особі, то пункти 1 і 2 цієї статті застосовуються так, якби одержувач був би відправником, а така інша особа - одержувачем.
Згідно зі ст.19 Конвенції вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.
За змістом ч.1 ст.20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Відповідно до ч.1 ст.30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.
Разом з цим, як вже зазначалось, у даній справі відсутні докази саме доставлення позивачем вантажу одержувачу, а не його втрата, як помилково вважає позивач.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта про те, що суд безпідставно ототожнив замовника послуги міжнародного перевезення із одержувачем вантажу; той факт, що в CMR зазначено іншу компанію-одержувача, не свідчить про відсутність відносин між позивачем та відповідачем, з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту CMR №638252, №1810042025-1, №457353, №132613 одержувачем за даними CMR є компанія ECO TECHNOLOGIES LLC.
Умови договору №21/02-2025ХТ від 21.02.2025 та договорів-замовлень не містять жодних посилань на те, що вантаж мав бути отриманий компанією ECO TECHNOLOGIES LLC.
Докази того, що саме за замовленням відповідача вантаж доставлявся вищевказаній компанії позивач суду не надав.
Щодо посилання апелянта на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що CMR б/н не дає можливості встановити одержувача через нерозбірливість окремого фрагмента тексту, оскільки Конвенція CMR не містить вимоги про недійсність вантажної накладної через часткову нерозбірливість тексту, а суд не витребував оригінал документу та не скористався правом витребування належної копії, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивачем на підтвердження виконання договору-замовлення на перевезення вантажу №160425-1 від 16.04.2025 надано міжнародну товарно-транспортну накладну CMR б/н, яка не дає можливості визначити зміст CMR, а саме: відправника, одержувача, місце розвантаження тощо, оскільки відповідний текст неможливо прочитати. В той же час в наданій копії документа в графі 24 CMR "Вантаж одержано" відсутня будь-яка інформація про дату одержання вантажу, а також відсутні підпис та печатка одержувача вантажу, тобто вказана графа взагалі не заповнена.
Відповідно до частин першої та третьої ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2025 у cправі № 904/5114/24).
Водночас за положеннями частини 2 статті 9 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, визначених процесуальним законом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів зазначає, що наявна у матеріалах справи копія міжнародної товарно-транспортної накладної CMR б/н до договору-замовлення на перевезення вантажу №160425-1 від 16.04.2025 не може бути в даному випадку належним доказом поставки у розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не підтверджує факт доставки та прийняття відповідачем вантажу.
Згідно з ч.4 ст.74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За таких обставин колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд не витребував оригінал документу та не скористався правом витребування належної копії.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження апелянта про те, що послуги фактично були надані та прийняті, що підтверджується актами, а тому формальні розбіжності у документах не є підставою для ухилення від виконання грошових зобов'язань, якщо роботи (послуги) фактично виконані та прийняті, з огляду на наступне.
У п.2.1.6 договору передбачено, що доручення вважається виконаним після підписання сторонами акту виконаних робіт.
Відповідно до п.4.1 договору оплата за цим договором здійснюється замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою.
Відповідно до п.4.6 договору за фактом надання послуг експедитор надає (надсилає) на електронну адресу замовнику електронну версію двостороннього акту наданих послуг. Замовник протягом 2-х (двох) днів з дня отримання акту зобов'язаний направити експедитору підписаний акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг. При неотриманні експедитором оформленого (підписаного) замовником акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 2-х (двох) днів з дати відправлення актів експедитором на електронну адресу замовника, послуги вважаються прийнятими замовником без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі.
Позивачем, окрім міжнародних товарно-транспортних накладних до матеріалів справи надано акти надання послуг №209 від 04.04.2025, №217 від 12.04.2025, №218 від 15.04.2025, №226 від 18.04.2025, №233 від 25.04.2025.
Однак, всупереч вищевказаним умовам договору, надані позивачем акти надання послуг підписані лише ним самим, а докази їх направлення відповідачу для підписання суду не надано.
За таких обставин, як правильно зазначено судом першої інстанції, наявні в матеріалах справи акти надання послуг не можуть бути визнані належними доказами виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати спірної заборгованості.
Суд зазначає, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності (1) реального виконання робіт за договором у разі (2) неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності, з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Таких висновків також дотрималася і об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2025 у cправі № 910/13093/23.
На підставі викладеного, судова колегія зазначає, що позивачем не доведено жодними доказами, наявними в матеріалах справи (ані міжнародно товарно-транспортними накладними (CMR), ані іншими документами) факт реального надання ним послуг відповідачу за договором №21/02-2025ХТ від 21.02.2025.
Передбачені договорами-замовленнями "Умови оплати" також передбачають, що оплата наданих послуг здійснюється "після вивантаження на протязі 7 календарних днів по оригіналам документів".
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати за договором та договорами-замовленнями безпосередньо пов'язане з фактом отримання таких документів від позивача.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази передачі вказаних документів відповідачу.
Фактично до позову додано письмову вимогу позивача вих№21/05-2025 від 21.05.2025, яка направлялася відповідачу засобами поштового зв'язку (на підтвердження чого до матеріалів справи надано опис вкладення, фіскальний чек Укрпошти від 21.05.2025 та накладну №2200000151005), до якої додавався лише акт звірки взаєморозрахунків. Ані рахунки на оплату, ані акти наданих послуг, ані міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) разом з цією вимогою відповідачу не направлялися.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.11.2025 у справі №904/5114/24, від 08.07.2025 у справі № 917/504/23, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем з урахуванням поданих доказів з вірогідністю не доведено факти надання послуг за договором №21/02-2025ХТ від 21.02.2025 та договорами-замовленнями від 03.04.2025 № 030425-1, від 10.04.2025 №100425-1, від 11.04.2025 № 110425-1, від 16.04.2025 № 16.0425-1, від 25.04.2025 № 250425-1 та виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення їх оплати, а тому підстави для стягнення з відповідача 284 285,00 грн основного боргу відсутні.
Щодо іншої частини позовних вимог про стягнення 8 209,21 грн пені та 85 285,50 грн штрафу, то вказані нарахування відповідно до вимог статей 549, 611 ЦК України здійснюються лише у випадку порушення стороною договірного зобов'язання, яке позивачем у даній справі не доведено, в зв'язку з чим місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Згідно з ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).
Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Суду у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001, заява № 49684/99).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2088/25 без змін як такого, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Транс Логістикс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.10.2025 у справі №922/2088/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 22.01.2026.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя М.М. Слободін