Справа № 456/5767/25
Провадження № 2/456/331/2026
20 січня 2026 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Дверій Ю.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природного газу,
Стислий виклад позицій сторін.
Позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 6340,94 грн та судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що національний оператор ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії даного Товариства з 1 вересня 2023 року почав розподіляти газ у Львівській області, а дію попереднього ліцензіата АТ «Львівгаз» було припинено. Вказує, що взаємовідносини між ним як оператором ГРМ та побутовими споживачами з розподілу природного газу регулюються Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498, та іншими нормативно-правовими актами.
Вказує, що відповідач є споживачем послуг з розподілу природного газу, які надає позивач. Товариством надаються послуги з розподілу природного газу по абонентському рахунку відповідача після початку здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України». Зазначає, що споживання природного газу підтверджується зміною показників обсягу природного газу та показників лічильника, що відображено в долученому до позовної заяви розрахунку суми заборгованості за послуги з розподілу природного газу. При цьому, звертає увагу на те, що у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт, а також згідно з пунктом 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем побутові споживачі для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
За таких обставин вважає, що відповідач зобов'язаний сплачувати вартість послуг, пов'язаних із розподілом природного газу, які надає ТОВ «Газорозподільні мережу України». Станом на 1 вересня 2023 року у відповідача за його адресою газопостачання не припинялося, послуги з розподілу природного газу надавалися відповідно до Типового договору розподілу природного газу, тобто, на момент отримання ТОВ «Газорозподільні мережі України» ліцензії на розподіл природного газу вказаний споживач був приєднаний до газорозподільної системи та користувався послугами з розподілу природного газу і не відмовлявся від отримання послуги з розподілу природного газу.
Відповідно до вимог чинного законодавства та положень типового договору відповідач зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг з розподілу природного газу. Водночас відповідачем порушено виконання зобов'язання щодо належного виконання умов договору, у зв'язку з чим станом на 31 серпня 2025 року існує заборгованість за послуги з розподілу природного газу в сумі 6340,94 грн . У зв'язку з несплатою боргу позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та просить стягнути вказану заборгованість у судовому порядку з відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 , скориставшись правом на подання відзиву, позов заперечив. Зазначив, шо у викладених матеріалах не вказано жодних конкретних мотивів, щоб вимагати від нього сплати неіснуючого боргу. Натомість, позивачем до позовної заяви не долучено жодного документу, що підтверджує законність ведення підприємницької діяльності з постачання та розподілу природного газу, наявності ліцензії на проведення постачання та розподілу природного газу. Не зазначено, який саме природний газ постачає та розподіляє позивач, які саме потужності використовує для постачання та розподілу природного газу та де вони розміщені. Не представлено жодного документу про наявність у власності жодного погонного метра газових мереж, жодного договору оренди газопроводів на ввіреній території Львівської області. Не надано оціночної вартості цих мереж для розрахунку орендної плати за використання державних газопроводів та громадських мереж, не вказана сума вже проплаченої державі орендної плати. Зовсім не згадується у позовній заяві про незаконне використання газових мереж, які заходяться у власності територіальних громад міст, сіл та селищ області та які не має права використовувати Львівське відділення ТОВ «Газотранспортні мережі України». В позовній заяві в повній мірі розписані тільки його обов?язки та вимоги до нього, що не дозволяють йому зробити крок ні вліво, ні вправо. Такі правила Типового договору розподілу природного газу, скурпульозно опрацьовані олігархічними структурами можновладців, основна мета яких незаконного збагачення та отримання додаткових коштів з громадян України, навіть у час війни з російським агресором.
Представник позивача зазначає, що ліцензію на розподіл природного газу Львівська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» одержала 01.09.2023. Проте його будинок був приєднаний до газотранспортної мережі ще у 1990 році. Виготовлення технічної документації та проведення всіх робіт щодо підключення до газової мережі до цілої та суміжної вулиць він з його сусідами займались колективно. В цей час забезпечення газом населення здійснювалось Міністерством нафти і газу. Відповідні структури, використовуючи потужні газо-компресорні станції прокачували природний газ по транспортній мережі до споживачів. Тобто, держава, поставляючи газ до споживачів, продавала газ населенню, у вартість якого входила доставка. Не було ніяких проблем. Люди були задоволені і держава отримувала своє. Проблеми почались з проведенням приватизації облгазів олігархічними структурами та утворенням НКРЕКП. Скупивши облгази, власники при підтримці влади, обсіли газотранспортну мережу і почали вводити свої порядки. Для одержання незаконних прибутків ввели оплату за розподіл природного газу, який поставлявся по газотранспортній мережі до споживачів, і фактично ніякого розподілу не потребував. Ніяких трудових, фінансових та матеріальних затрат по доставці та розподілу природного газу нові власники не понесли. Новоутворене НКРЕКП зобов?язане було з Міністерством Нафти і Газу провести оцінку державної газотранспортної мережі і передати в оренду новоутворених АТ «Облгаз» (у нашому випадку АТ «Львівгаз») для сплати орендної плати в бюджет. Договори передачі в оренду були оформлені, але розрахунки оціночної вартості мереж та плати за оренду зникли, і в результаті держава не одержала жодної гривні за використання газотранспортних мереж. Тільки Львівська область не дорахувалась 20,0 млн. грн у рік, а всі сплачені установлені тарифи КРЕКП були виведені на Кіпр, минуючи державні казначейства.
До утворення НКРЕКП та приватизації облгазів договір на постачання та розподіл газу укладався тільки з юридичними та приватними підприємствами, які у своїй діяльності використовували газ у значній кількості. В даний час олігархічні структури з метою узаконення своїх вимог для одержання незаконних прибутків повністю змінюють законодавство про ринок природного газу та про постачання та розподіл природного газу, який визнає непідписаний договір на розподіл природного газу споживачем укладеним на підставі подання споживачами показників споживання газу для проведення оплати за нього.
Передача законослухняними громадянами показників лічильника використання газу не є фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) та не є твердженням того, що Львівська філія ТОВ « Газорозподільні мережі України» проводить його розподіл, а лише є фіксатором кількості використання газу споживачем.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому наведено спростування доводів відповідача, зокрема, щодо Типового договору.
Відповідачем ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь на відзив, мотиви якого зводяться до мотивів відзиву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Процесуальні рішення, постановлені по справі.
21 жовтня 2025 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» подали позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природного газу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 17/
23.10.2025 відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву /а.с. 20-31/.
На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідача 06 листопада 2025 року з виконавчого комітету Стрийської міської ради отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 35/.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10.11.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.11.2025. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 36/.
24.11.2025 представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву /а.с. 41-43/.
Ухвалою суду від 24.11.2025 судове засідання відкладено на 17.12.2025 у зв'язку з неявкою сторін. Задоволено клопотання представника позивача та постановлено проводити судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 44/.
03.12.2025 відповідач ОСОБА_1 подав заперечення на відповідь на відзив /а.с. 47-54/.
Ухвалою суду від 17.12.2025 судове засідання відкладено на 15.01.2026 за клопотанням відповідача /а.с. 58/.
Розгляд справи по суті відбувся 15.01.2026 за участі представника позивача ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» адвоката Піти Я.І. та відповідача ОСОБА_1 . По закінченні судових дебатів 20.01.2026 визначено як дату оголошення судового рішення.
Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.
Представник позивача ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» адвокат Піта Я.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги позивача заперечив, у задоволенні таких просив відмовити з підстав, наведених у відзиві та запереченні.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю № 3.23 від 03 листопада 2025 року виконавчого комітету Стрийської міської ради та відображено самим відповідачем в поданих суду документах /а.с. 35/.
Позивач ТОВ «Газорозподільні мережі України» стверджує, що за вказаною вище адресою ним надаються відповідачу послуги з розподілу природного газу (абонентський рахунок № НОМЕР_1 ), заперечень щодо вказаної обставини відповідачем суду не подано. Більше того, в поданому відзиві відповідач визнав факт отримання послуг щодо газопостачання, проте уточнив, що такі послуги надаються в будинок АДРЕСА_2 . Вказав, що не заперечує щодо отримання ним послуг за надання природного газу, однак оплату за надання послуг з розподілу природного газу жодного разу не проводив, тому що вважає її незаконною. Згадана послуга ним не замовлялася, тобто відсутнє його волевиявлення відповідно до ст. 203 УПК України, а договір щодо розподілу природного газу ним не укладався.
При цьому, судом встановлено, що Львівською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» оприлюднено на офіційному сайті типовий договір розподілу природного газу та заяву-приєднання до умов розподілу природного газу (для побутового споживача), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» № 2498 від 30 вересня 2015 року (https://lv.grmu.com.ua/важлива-інформація/) /а.с. 13-16/.
Згідно з пунктом 1.3 типового договору цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Так, відповідно до розрахунку заборгованості абоненту (споживачу) ОСОБА_1 , присвоєно номер рахунку № НОМЕР_1 та за період з 1 вересня 2023 року по 31 серпня 2025 року включно йому надавалися Львівською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» послуги з розподілу природного разу у зв'язку зі споживанням такого, однак оплати вартості послуг відповідач не здійснював, у зв'язку з чим станом на 31 серпня 2025 року заборгував суму в розмірі 6340,94 грн /а.с. 7/.
Наведене додатково підтверджується також довідкою про подання показників газового лічильника по о/р НОМЕР_1 з програми «Gasolina», згідно з якою за вказаним особовим рахунком побутового споживача ОСОБА_1 передаються показники споживання природного газу за допомогою мобільного застосунку, особистого кабінету споживача. Зафіксовано покази та об'єми споживання: 30.01.2025 - 2082,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 101,02 м.куб.; 28.02.2025 - 2811,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 729,00 м.куб.; 31.03.2025 - 3290,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 479,00 м.куб.; 30.04.2025 - 3549,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 259,00 м.куб.; 31.05.2025 - 3754,00 м.куб., об?єм спожитого природного газу становить 205,00 м.куб.; 30.06.2025 - 3810,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 56,00 м.куб.; 31.07.2025 - 3885,00 м.куб., об?єм спожитого газу тновить 75,00 м.куб.; 31.08.2025 - 3942,00 м.куб., об?єм спожитого газу становить 57,00 м.куб. Зазначені в довідці покази та об'єми споживання співпадають з показами та об'ємами споживання станом на ті ж періоди, вказаними в розрахунку заборгованості абонента /а.с. 7 на звороті/.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України.
При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, відповідно до визначень, викладених у пунктах 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
При цьому, згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону до комунальних послуг віднесено в тому числі послуги з розподілу природного газу.
Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 даної статті Кодексу). Також відповідно до ч. 3 такої цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву споживача прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 даної статті Закону обов'язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
При цьому, згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Аналогічний обов'язок споживача закріплено в ст. 68, 162 ЖК України, згідно з якими наймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. При цьому, згідно зі ст. 156 Кодексу члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири). Також відповідно до ст. 160 такого повнолітні члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Відтак споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги незалежно від того, чи є він власником житлового приміщення, в якому такі надаються.
Окрім того, відповідно до п. 6.1 вказаного вище типового договору оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 6.4).
Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ (пункт 6.6).
При цьому, відповідно до підпункту 1 пункту 7.4 споживач зобов'язується, зокрема, здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
А згідно з пунктом 8.1 типового договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.
Також згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498.
При цьому, згідно з абзацом 2 пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Згідно з пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
При цьому, відповідно до пункту 6 глави 6 розділу VI періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць.
Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу з моменту його укладання (пункт 7).
При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду України, яка висловлена під час розгляду справи № 6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15 та підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов'язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов'язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.
Заперечення відповідача, зводяться до відсутності між ним та позивачем договірних відносин. Проте, такі на думку суду є безпідставними з огляду на таке.
Судом встановлено, що надання послуг позивачем відповідачу здійснюється на підставі Типового договору.
Львівською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» оприлюднено на офіційному сайті типовий договір розподілу природного газу та заяву-приєднання до умов розподілу природного газу (для побутового споживача), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30 вересня 2015 року (https://lv.grmu.com.ua/важлива-інформація/) /а.с. 13-16/.
Згідно з пунктом 1.3 типового договору цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Законодавством України чітко врегульовано питання щодо укладення публічних договорів, і відсутність підписаного примірника договору не означає відсутності договірних правовідносин щодо надання послуги розподілу природного газу.
Згідно з п. 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Вказаний Типовий договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України.
Зокрема, статтею 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, відповідач як сторона договору розподілу природного газу, що постійно передає покази споживання природного газу, приєднався до умов такого договору, і є споживачем.
Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що починаючи з вересня 2023 року відповідач неодноразово подавав показники споживання природного газу, котре відображено в розрахунку заборгованості, що відповідно до вказаної вище норми Кодексу газорозподільних систем підтверджує факт його приєднання до умов договору. Крім того, факт використання природного газу відповідач не заперечує, тобто визнає, що ним такий використовується, що також підтверджує приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу.
Судом встановлено, що відповідач отримував надані послуги розподілу природного газу, проте своїх обов'язків щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконував та не сплачував їх. При цьому, відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31 серпня 2025 року становить 6340,94 грн, доказів оплати вказаних послуг за спірний період відповідачем суду не надано.
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення заборгованості.
Відтак, оскільки у справі, яка розглядається, ніщо не свідчить про те, що проведений позивачем розрахунок є невірним, а також ніщо не свідчить про ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано, суд бере до уваги розрахунок як належний та допустимий доказ позовної вимоги.
Всупереч вищенаведеному, відповідачем не подано жодного доказу на спростування розрахунку, поданого позивачем, та неналежного виконання зобов'язань за договором.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором про надання послуг з розподілу природного газу зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 6340,94 грн.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» підлягають до задоволення в повному обсязі з урахуванням встановлених судом обставин.
Щодо судових витрат.
Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», (79039, м. Львів, вул. Золота, 42; код ЄДРПОУ 45204941, р/р НОМЕР_3 ) 6340,94 грн (шість тисяч триста сорок грн 94 коп.) заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу та 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.01.2026.
Суддя Л.В.Гула