Справа №645/66/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/508/26 Суддя: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.111, ч.2 ст.28 ч.2 ст.111, ч.2 ст.436-2 КК України
13 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , 1971 року народження, на 60 днів, тобто до 31 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі обвинувачена просить ухвалу суду скасувати, змінити їй запобіжний захід на домашній арешт або інший, більш м'який запобіжний захід.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що прокурором не доведено існування передбачених ч.1 ст. 177 КПК України ризиків.
Ризик переховування від суду, зокрема втечі до рф, спростовується впровадженням воєнного стану в Україні та встановленням порядку перетину Державного кордону України.
Ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого спростовується тим, що свідки в цьому кримінальному провадженні вже допитані, а інший обвинувачений є її чоловіком, на якого вона не чинить тиску та який знаходиться під вартою.
Наголошує, що:
-раніше не судима, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, має дитину 2007 року народження, мала постійне місце роботи;
-прокурором не доведено неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів;
-знаходячись в умовах СІЗО, не має змоги в повному обсязі захищати себе та користуватись послугами приватних адвокатів;
-має хронічні захворювання - гіпертонію, а також перенесла мікроінсульт та мікроінфаркт, під час перебування в умовах слідчого ізолятора стан її здоров'я погіршився через не надання потрібної медичної допомоги та відсутність необхідних їй медичних препаратів;
-тримається в СІЗО з порушенням правил внутрішнього розпорядку та санітарних норм, а також зазначає, що під час повітряної тривоги її не переводять до бомбосховища, що несе небезпеку її життю.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні обвинувачена підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор та захисник, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явились, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надали.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.436-2 КК України, за яке може бути призначено покарання до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої, та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.28 ч.2 ст.111 КК України, за як може бути призначено покарання до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення та передбаченого покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчинених в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації, а саме: в державній зраді, тобто в умисному вчиненні громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, переході на бік ворога та наданні іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України; в державні зраді, вчиненій за попередньою змовою групою осіб; а також в поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії російської федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також до належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання обвинуваченої на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Посилання обвинуваченої на те, що вона раніше не судима, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, має дитину 2007 року народження, мала постійне місце роботи, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання нею своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Доводи обвинуваченої про наявність у неї хронічних захворювань, погіршення стану її здоров'я через не надання потрібної медичної допомоги та відсутність необхідних їй медичних препаратів, колегія суддів сприймає критично, оскільки не надано даних на підтвердження неможливості обвинуваченої у зв'язку із захворюванням знаходитись під вартою, а також відсутність відомостей про неможливість надання останній належного лікування в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики, встановленні під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Крім того, належить взяти до уваги, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою. Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
Щодо посилання обвинуваченої на тримання в СІЗО з порушенням правил внутрішнього розпорядку та санітарних норм, а також не переведення її в бомбосховище під час повітряної тривоги, то таких даних на підтвердження матеріали справи не містять, отже не може бути підставою для обрання щодо ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, а може бути лише підставою для звернення до керівництва ДУ «Харківський слідчий ізолятор» щодо вжиття заходів для запобігання таким випадкам.
Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченої про відсутність змоги, знаходячись в умовах СІЗО, в повному обсязі захищати себе та користуватись послугами приватних адвокатів, то обвинувачена не позбавлена можливості користуватись засобами іp-телефонії та інтернет зв'язку, а звернення із запитом про надання правничої допомоги, в тому числі і безкоштовної, є невід'ємним правом у кримінальному процесі.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів, ніж тримання під вартою без визначення розміру застави, не зможе забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_6 її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Немишлянського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: