Справа № 347/1951/24
Провадження № 22-ц/4808/76/26
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Барков В. М.
21 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2025 року, в складі судді Кіцули Ю. С., ухвалене в м. Косів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 13 жовтня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі - ТзОВ «Діджи Фінанс») звернувся до суду із позовом,в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 53 949 грн та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 03 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» (надалі - ТзОВ «Слон Кредит») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 743389. Кредитний договір підписано власноручним підписом позичальника, що підтверджує те, що остання була ознайомлена з умовами публічної пропозиції на укладення вищевказаного договору.
Проте, всупереч умовам договору незважаючи на повідомлення, відповідач не виконувала умови договору належним чином, не повністю сплачувала платежі у зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість.
У подальшому між ТзОВ «Слон Кредит» та ТзОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого до ТзОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за вищевказаним кредитним договором.
Посилаючись на вказані обставини ТзОВ «Діджи Фінанс» просило задовольнити позов.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором № 743389 про надання споживчого кредиту від 03 листопада 2021 року у загальному розмірі 53 949 грн., а також 2 422,40 грн сплаченого судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що кредитний договір укладено не було, оскільки сума обумовлена договором у розмірі 31 250 грн відповідачці повністю перерахована не була.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки самим умовам договору, зокрема відсотковій ставці, яка є очевидно несправедливою та не відповідає середньоринковим відсотковим ставкам.
Також зазначає, що долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом підтвердження наявності або відсутності заборгованості, оскільки таким може бути рішення суду, що набрало законної сили або документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм чинного законодавства
У відзиві на апеляційну скаргу представникТзОВ «Діджи Фінанс» зазначає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані сторонами докази та встановивши всі обставини справи, перевіривши наявність, виникнення та факт порушення саме відповідачем майнових прав позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.11.2021 року за посередництвом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» відповідачка ОСОБА_1 власноруч підписала Договір № 743389 про надання споживчого кредиту (а.с. 35-37), Додаток № 1 до Договору - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а.с. 40), Заяву-Анкету (а.с. 38) та Паспорт споживчого кредиту (а.с. 39).
Таким чином між ТзОВ «Слон Кердит» та відповідачкою ОСОБА_1 у паперовій формі було укладено Договір № 743389 про надання споживчого кредиту п. 2.1 якого передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання): у розмірі 25 000 грн. на користь споживача, та у розмірі 6 250 грн. на користь товариства з метою виконання зобов?язань з оплати процентів за перший день користування кредитом відповідно до п. 3.5 Договору (а.с. 35-37).
З копії Паспорта споживчого кредиту та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача встановлено періодичність та суми платежів на погашення суми кредиту, нараховані проценти та загальна вартість кредиту. Так, на погашення кредиту споживач зобов?язався здійснити 36 платежів у розмірі за перший місяць у сумі 6250 грн., а наступні 35 місяців по 2 420 грн. щомісячно. Таким чином, загальна вартість кредиту станом на 03.11.2024 року (дата останнього платежу) становила 86 612,61 грн., з яких: 31 250 грн. сума кредиту та 55 362,61 грн. - проценти за користування кредитом (зворотній бік а.с. 40).
Згідно копії платіжного доручення № 11152 від 03.11.2021 року, ТОВ «Слон Кредит» за посередництвом АТ «ПУМБ» перерахував грошові кошти у сумі 25 000 грн. згідно кредитного договору № 743389 від 03.11.2021 року на ім?я ОСОБА_1 (3708401723) (а.с. 45).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості наданої ТОВ «Слон Кредит», загальна заборгованість за кредитним договором № 743389 від 03.11.2021 року становить 53 949 грн., а саме: за кредитом - 29 651,31 грн., по відсотках - 24 297,69 грн. (а.с. 46).
Згідно копії Договору факторингу № 2808-23 від 28.08.2023 року ТОВ «Слон Кредит» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників згідно Реєстру прав вимоги (а.с. 19-30), в тому числі і за кредитним договором № 743389 від 03.11.2021 року, що підтверджується копією Витягу з Додатку до Договору факторингу № 2808-23 від 28.08.2023 року щодо боржника ОСОБА_1 , заборгованість за яким складає 53 949 грн. (а.с. 13).
Відповідно до копії Досудової вимоги № 3708401723-АВ від 15.11.2023 року, представником ТОВ «Діджи Фінанс» адвокатом Міньковською А.В. напралялася досудова вимога відповідачу ОСОБА_1 з пропозицією досудового врегулювання спору і погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 53 949 грн (а.с. 34).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Щодо доводу апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору у зв'язку з частковою виплатою суми кредитних коштів у розмірі 25 000 грн з 31 250 грн передбачених договором, то такий на увагу суду не заслуговує, з огляду на таке.
Як вбачається з п. 1. 3. кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 31 250 грн.
Пунктом 2.1. вищевказаного договору встановлено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування:
- у розмірі 25 000 грн на користь Споживача за реквізитами: НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ», код банку 334851, призначення платежу: « НОМЕР_2 , кредитний договір № 743389 від 03.11.2021, ОСОБА_1 (3708401723)» або за реквізитами поточного рахунку Споживача та/або за реквізитами платіжної картки, дані яких (-го,-ої) Споживач надав Товариству в будь-який спосіб ;
- у розмірі 6 250 грн на користь Товариства з метою виконання зобов'язань з оплати Процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п. 3.5. Договору.
Пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що сума кредиту (його частина) перераховується (утримується) Товариством протягом трьох днів з моменту укладення цього Договору. У випадку, якщо Товариство здійснює перерахунок коштів не у день укладення Договору, а у наступні календарні дні, Графік платежів не підлягає коригуванню, строк кредиту в днях зменшується, а кінцевий термін повернення залишається незмінним.
Згідно п. 3.5. договору сплата Процентів за перший день користування кредитом, здійснюється Споживачем в день отримання кредиту. З метою оплати Процентів за перший день користування кредитом, Споживач доручає Товаристу утримувати суму зазначених процентів з суми кредиту, що підлягає наданню Споживачу (а.с. 35).
Отже, аналізуючи вищенаведені умови договору кредитодавець мав перерахувати позичальнику суму кредиту у розмірі 25 000 грн, що і було здійснено останнім, решту коштів із загальної суми кредиту (31 250 грн), що становить 6 250 грн було надано ОСОБА_1 з метою оплати процентів за перший день користування кредитом. У відповідності до п. 3.5. Договору споживач - ОСОБА_1 доручила Товаристу утримувати суму зазначених процентів з суми кредиту, що було надано останній.
Відтак, ТзОВ «Слон кредит» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме переказало кошти на платіжну картку клієнта, що підтверджується платіжним дорученням № 11152 від 03 листопада 2021 року, відповідно до якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта (а.с. 45), а тому підстав вважати договір про надання споживчого кредиту неукладеним у колегії суддів немає.
Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки умовам договору, зокрема відсотковій ставці, яка є очевидно несправедливою та не відповідає середньоринковим відсотковим ставкам, то колегія суддів зазначає наступне.
У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов'язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.
Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов'язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстації щодо стягнення нарахованих процентів за користування кредитом
Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідачка, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, вона мала право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 4.3. договору), однак таким правом не скористалася.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Як вбачається з умов укладеного кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку позичальника. Таким чином, перерахування коштів на платіжну картку відповідачки за укладеним нею кредитним договором було здійснено операторами онлайн-послуг платіжної інфраструктури, які не здійснюють операцій з готівковими грошима, а у випадку переказу коштів у безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються.
Відтак, доводи апеляційної скарги з посиланням на відсутність «первинних бухгалтерських документів», які б свідчили про отримання відповідачкою кредитних коштів, також до уваги прийматися не можуть.
Крім того, матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути з відповідача понесені під час розгляду справи витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн у суді апеляційної інстанції.
При визначенні витрат на правову допомогу, варто врахувати, що у відповідності до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Тому за результатами розгляду справи між сторонами підлягають розподілу розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення цих витрат.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
На підтвердження понесених витрат представником позивача до відзиву на апеляційну скаргу додано договір про надання правової допомоги № 42649746 від 11 грудня 2023 року, укладений між Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М. Є.
Також додано додаткову угоду № 003708401723 від 11 грудня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 11 грудня 2023 року, детальний опис робіт від 05 грудня 2025 року та акт від 05 грудня 2025 року, з яких вбачається надання правничої (правової) допомоги АБ «Анастасії Міньковської» у розмірі 4 000 грн. ТОВ «Діджи Фінанс» у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , до якої входить аналіз чинного законодавства, правовий аналіз обставин справи, складання відзиву на апеляційну скаргу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.
З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє значної складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, розмір витрат на правову допомогу є завищеним.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Діджи Фінанс» 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 січня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта