Справа № 347/1431/25
Провадження № 33/4808/77/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Васильєв
16 січня 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук Б.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Краснікова Т.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Краснікова Т.В. на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору,-
Судом першої інстанції встановлено, що 08.07.2025 року о 21:50 год. в м. Косів по вул. Черемшини, 67 водій керував ТЗ Мерседес Спрінтер н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у встановленому законодавством порядку, чим порушив п.2.5 ПДР - відмова особи, яка керує ТЗ від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських засобів.
Не погодившись із судовим рішенням, захисник адвокат Красніков Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував усіх в сукупності заперечень ОСОБА_1 та його захисника і дійшов необґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Зазначає, що на відеозаписі з назвою WatsApp, який записаний на відео реєстратор поліцейського автомобіля, зафіксовано автомобіль червоного кольору, який повертає ліворуч, водночас не видно номерних знаків автомобіля, марки та моделі авто, які б дали можливість ідентифікувати даний ТЗ, а також обличчя особи, яка виходила з нього. Зважаючи на те, що на іншому відео з бодікамери 8, долученому до матеріалів справи, ОСОБА_1 вказує, що не керує автомобілем, а стоїть біля нього на території власного домоволодіння, ідентифікувати автомобіль та його особу, як тотожні автомобілю та особі, яка зображена на попередньому відео, вважається неможливим.
Вказує, що з аналізу відеозаписів, які містяться в матеріалах справи, неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Захисник звертає увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення не зафіксовано усі пристрої, за допомогою яких велася відео фіксація, а саме відео реєстратор поліцейського автомобіля, а тому інформація, отримана з даного джерела, є неспроможною.
Зазначає, що як слідує з долучених до матеріалів справи відеозаписів, ОСОБА_1 заперечував, що він вживав алкогольні напої, а також не розумів наслідків відмови від проходження огляду та самої процедури огляду, а тому відмовився. Згодом ОСОБА_1 висловився, що він бажає пройти огляд, однак в той момент працівники поліції йому відмовили, оскільки складали відповідні адміністративні матеріали.
Стверджує, що ОСОБА_1 не відмовлявся від отримання копії протоколу, він промовчав, що було розцінено працівниками поліції як відмова від отримання копії.
На думку захисника, відеозаписи не містять доказів виявлення ознак сп'яніння у ОСОБА_1 . Після пропозиції пройти огляд, працівник поліції повідомив останнього, що у нього є запах алкоголю з порожнини рота, однак у направленні на огляд та протоколі зазначені й інші ознаки сп'яніння, які не були названі працівником поліції.
Крім того, зазначає, що розбіжності в даті та часі запису на бодікамеру, а також дати і часу зазначених в протоколі, впливають на те, що даний відеозапис не є автентичним, а тому не може бути належним та допустимим доказом. Дане підтверджується і тим, що працівником поліції сержантом ОСОБА_2 було додано до матеріалів справи «засвідчу вальний напис» в якому останній також вказував на розбіжність в часі.
Також вказує, що у протоколі не конкретизовано місце фіксації правопорушення, зазначено тільки вулицю Черемшини та м. Косів.
Захисник ОСОБА_3 вказує, що до матеріалів справи не долучено відеозапис із бодікамери іншого працівника поліції. Клопотання про витребування та долучення даного відеозапису було проігноровано судом та Управлінням патрульної поліції в Івано-Франківській області. Однак, як стверджує ОСОБА_1 події та обставини, які відбувалися поза відеозаписом з бодікамери першого поліцейського, спростовують його вину у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення.
Адвокат Красніков Т.В. також звертає увагу, на розбіжності між часом складення направлення на огляд та самим відеозаписом. Крім того, дане направлення не містить підпису ОСОБА_1 про його отримання.
В судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Красніков Т.В. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Красніков Т.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №385646 від 08.07.2025 року, вбачається, що 08.07.2025 року о 21 год. 50 хв. в м. Косів вул. Черемшини, 67, водій керував ТЗ Мерседес Спринтер д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився у встановленому законодавством порядку, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області сержантом поліції Будзом М.О., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. ОСОБА_1 від підпису відмовився, що підтверджено відеозаписом, долученим до матеріалів справи.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що останній від пояснень відмовився.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Косівська ЦРЛ», складене 08.07.2025 року о 21.55 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови.
У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота; поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови. Огляд не проводився, у зв'язку із відмовою ОСОБА_1 . Від підпису про ознайомлення із актом ОСОБА_1 також відмовився. (а.с. 4)
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп'яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп'яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов'язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Разом з тим, акту огляду на стан сп'яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп'яніння.
Так, акт огляду на стан сп'яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп'яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов'язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп'яніння водія транспортного засобу , який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції.
Відповідно до рапорту поліцейського СРПП Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській сержанта поліції Будза М., вбачається що 08.07.2025 року о 21.50 год під час патрулювання Косівського району спільно із старшим капітаном поліції Миронюк І.Я. в м. Косів вул. Черемшини, було зупинено транспортний засіб марки Мерседес Спрінтер д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , жит. АДРЕСА_1 за порушення ПДР, а саме технічна не справність автомобіля (не працював задній габаритний вогонь та стоп сигнал). Під час спілкування з вище вказаним водієм в останнього було виявлено ознаки алкогольного сп?яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, поведінка яка не відповідає обстановці та порушення мови. Після чого даному водієві було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп?яніння на місці зупинки, та в медичному закладі на що останній у встановленому законом порядку відмовився. Коли водій ОСОБА_4 зрозумів, що стосовно нього буде складено адміністративні матеріали сів за кормо та різко направився до будинку по АДРЕСА_1 , де в подальшому було складено адміністративні матеріали та ознайомлено із правами відповідно до статей 63 Конституції України та 268 КУпАП України. В подальшому на водія ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та адміністративну постанову за ч. 1 ст. 121 КУпАП України. Дана подія зафіксована на нагрудну бодікамеру поліцейського 8. (а.с. 8).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій.
Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції разом із копією постанови про притягнення до адміністративної відповідальності повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи долучено: інформацію щодо транспортного засобу марки Мерседес д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 5), копія постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5176089 щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 121 КУпАП (а.с. 6).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, до матеріалів справи долучено засвідчувальний запис, складений поліцейським СРПП Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській капралом поліції Будзом М., з якого вбачається, що в протоколі про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №385646 від 08.07.2025 року, передбаченого за ч.1 ст.130 КУпАП, відносно гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 жителя м. Косів, Косівського району, Івано-Франківської області, при складанні протоколу вчиненого правопорушення, у зв'язку із технічною несправністю бодікамери №8 поліцейського, на диску відео розпочинається «о 12:00 год, 2014/01/05», правильну дату та час, слід вважати «08.07.2025 о 21:50 год.»
Апеляційний суд вважає, що вищевказана неправильність на відеозапису не свідчить про необхідність визнання вищевказаного доказу недопустимим, оскільки є очевидною і зафіксовані на відеозапису події у сукупності з іншими доказами по справі дають підстави прийти до обґрунтованого переконання про те, що вони стосуються саме висунутого обвинувачення.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення та надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 9).
Так, відеозаписом з нагрудних бодікамер працівників поліції зафіксовано як працівники поліції спілкуються з водієм ОСОБА_1 , відрекомендовуються водію, повідомляють, що його зупинено у зв'язку із тим, що у нього не працює підсвітка державного номерного знаку і також лівий габарит та стоп сигнал. Працівник поліції запитує чи вживав водій алкогольні напої, водій повідомляє, що не вживав. Відеозаписом зафіксовано, як водій підходить до службового автомобіля та залишає там гроші, після чого працівник поліції повідомляє, що за такі дії передбачена кримінальна відповідальність та повертає гроші. Після чого, водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер на місці зупинки. Водій відмовився. На питання працівника поліції, чому той відмовляється, водій розпочинає телефонувати невідомій особі. Відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції сідає до службового автомобіля та перевіряє особу водія. Водій повідомляє, що їхав в магазин по хліб, працівник поліції повідомляє, що це добре, однак заборонено керувати транспортним засобом ,якщо перед тим водій вживав алкогольні напої. Після цього водій повідомив, що він не керував ТЗ, оскільки той просто стоїть і він не перебуває за кермом. Працівник поліції повторно повідомив, що водія було зупинено у зв'язку із технічними несправностями ТЗ, під час спілкування вбачаються ознаки, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, а тому водію пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в медичному закладі. Водій повідомив, що він не готовий пройти огляд на стан сп'яніння ані на місці зупинки транспортного засобу , ані в медичному закладі. Після чого водію роз'яснили, що за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння складається протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Водій повідомив, що він не керував ТЗ, а його ТЗ стояв на території його домоволодіння. Згодом працівники поліції повторно намагаються встановити особу водія, який сідає до свого транспортного засобу та намагається втекти з місця події від працівників поліції. Працівники поліції на службовому транспортному засобі наздоганяють водія ОСОБА_1 та повідомляють, що стосовно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП та постанову за ч.1 ст. 121 КУпАП, роз'яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Далі працівник поліції направився до службового ТЗ для складання адміністративних матеріалів.
Відеозаписом із реєстратора службового ТЗ, вбачається, рух транспортного засобу марки Мерседес червоного кольору, у якого не працював задній габаритний вогонь в темну пору доби та згодом його зупинку на вимогу працівників поліції.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти в установленому законом порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння та повністю доводить винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд досліджуючи у сукупності усі докази, у тому числі відеозаписи, долучені до матеріалів справи, дійшов до висновку, що даний відеозапис за своїм оформленням відповідає встановленій формі і невірно вказаний час та дата запису не впливають на визнання цього доказу належним та допустимим доказом.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги працівника поліції щодо виконання вимог п.2.5 ПДР України.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова водія транспортного засобу виконувати вимоги п. 2.5 ПДР України полягає у бездіяльності та невиконанні певних заходів, які забезпечують проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. Відмова від виконання вимог п.2.5 ПДР України можлива у вигляді прямої незгоди виконувати вимоги працівника поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку або у формі, що носить прихований, завуальований характер, коли водій транспортного засобу хоча відкрито і не відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння, проте своєю поведінкою унеможливлює проведення такого огляду.
Зокрема, зі змісту відеозапису вбачається, водій ОСОБА_1 неодноразово відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння та з метою ухилення від проходження огляду пропонував працівникам поліції грошові кошти та намагався втекти з місця події.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта з приводу того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Краснікова Т.В. залишити без задоволення.
Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв