Справа № 369/9184/24 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/1320/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
19 січня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ЗАРАЗ-5» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,
У травні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «ЗАРАЗ-5»(далі - ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5») звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 70 916,24 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5»на підставі відповідної ліценції, виданої розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 424 від 09 липня 2021 року. Свої зобов'язання по оплаті спожитих комунальних послуг відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим за період з листопада 2021 року по березень 2024 року утворилась заборгованість за послуги теплопостачання, розмір якої складає 70 916,24 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» заборгованість з оплати за постачання теплової енергії у розмірі 70 916,24 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є постачальником теплової енергії до будинку, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, проте у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач сплачував позивачу кошти за постачання теплової енергії у спірний період. Оскільки є доведеним факт того, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем комунальних послуг відповідно до умов індивідуального договору приєднання та вимог закону, наявні підстави для стягнення з нього заявленої суми заборгованості, розмір якої підтверджується наданими позивачем доказами.
В апеляційній скарзі відповідач в особі представника - адвоката Мневця О.М. просить скасувати вказане судове рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими,неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рахунки на оплату, надані позивачем, не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження факту і обсягу наданих послуг з постачання теплової енергії. Відсутність документів, що підтверджують показання комерційного вузла обліку теплової енергії за спірний період, позбавляє зазначені рахунки доказової сили. Позивач не довів належними доказами обсяг теплоносія, поданого у спірний період до житлового будинку, зокрема і відповідачу, що є обов'язковою умовою для задоволення вимог про стягнення вартості наданих комунальних послуг.
Вважає, що наявні у справі звіти про використання теплової енергії, що були підставою для проведення позивачем відповідних нарахувань, також не є належними та допустимими доказами в розумінні норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, оскільки ТОВ «Техно-Універсал» та ФОП ОСОБА_2 не є ані постачальниками теплової енергії, ані керуючою компанією з обслуговування житлового фонду багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також судом першої інстанції залишено поза увагою, що нежитлове приміщення відповідача має окрему вхідну групу, оснащене індивідуальним засобом обліку теплової енергії, а покази загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії, на підставі яких проведено розрахунки заборгованості, не враховують обсяги теплової енергії приміщення відповідача, оскільки ними фіксується обсяг теплової енергії, який постачається до житлових приміщень (квартир 1-125; 126-249), що відображено у звітах ТОВ «Техно-Універсал» та ФОП ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника за довіреністю - Коваля В.Р. вказує, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення НОМЕР_1 загальною площею 188,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, співвласником зазначеного багатоквартирного будинку.
ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» на підставі ліценції на право провадження господарської діяльності з виробництва, постачання і транспортування теплової енергії, виданої розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 424 від 09 липня 2021 року, здійснює теплопостачання за вказаною адресою.
Відповідність тарифів, на підставі яких позивачем нараховувалась сума плати за послуги з постачання теплової енергії, вимогам чинного законодавства підтверджується рішеннями Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 688 від 21 жовтня 2021 року, № 361 від 29 вересня 2022 року та № 601 від 20 жовтня 2023 року.
Наявність у відповідача заборгованості по оплаті поставленої теплової енергії та її розмір підтверджується рахунками на оплату послуг з постачання теплової енергії, які відповідають вимогам частини третьої статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до пункту 5 індивідуального договору приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії по будинку АДРЕСА_2 (далі - договір), який був опублікований на сайті ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» 01 жовтня 2021 року, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку; та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
Згідно із пунктом 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року № 315 (далі - Методика розподілу).
Факт споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні, яке належить відповідачу, підтверджується інформацією зі звітів про використання теплової енергії по будинку по АДРЕСА_1 з грудня 2022 року по березень 2024 року, рахунками на оплату послуг з постачання теплової енергії, а також помісячним розрахунком сум до оплати за спожиті послуги з постачання теплової енергії, що міститься в додаткових поясненнях ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5».
За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Правовідносини між сторонами у спірний період були врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (далі - Правила № 830).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідач у справі в розумінні положень Закону № 2189-VIII є споживачем комунальних послуг, а відтак зобов'язаний сплачувати послуги з постачання теплової енергії, які надаються ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5».
Так, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідачу надавалися комунальні послуги, які він був зобов'язаний оплачувати, як власник нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Факт надання ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» послуг з постачання теплової енергії до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежитлове приміщення ОСОБА_1 , підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем, який не надав суду доказів на підтвердження того, що у спірний період зазначені комунальні послуги надавалися іншим виконавцем, а не позивачем.
При цьому нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про теплопостачання» не передбачено, що виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. Відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що його нежитлове приміщення обладнане розподільчим приладом обліку (індивідуальним лічильником), має окрему вхідну групу, яка не пов'язана з обліком теплової енергії, що подається до житлових приміщень (квартир) багатоквартирного будинку, а обсяг спожитої у приміщенні енергії за період з листопада 2021 року по березень 2024 року згідно з розподільчим приладом обліку становить 0,0 гігакалорій (далі - Гкал), що визнається позивачем.
Відповідно до пунктів 4 - 6 частини першої статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом; вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності); вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, нежитлове приміщення НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,обладнане вузлом розподільного обліку теплової енергії.
Проте матеріали справи не містять доказів і позивачем не визнавались в ході розгляду справи обставини наявності у приміщенні відповідача окремої вхідної групи щодо теплопостачання.
Більш того, наявність окремої вхідної групи жодним чином не впливає на розрахунок, який проводиться для визначення мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії, з огляду на таке.
Як передбачено у пункті 19 Правил № 830, комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Якщо будівлю (будинок) оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку послуги відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюються за сумою показань всіх вузлів комерційного обліку послуги у будівлі (будинку). За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги.
Відповідно до пункту 24 Правил № 830 розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Згідно із пунктами 5, 6 частини другої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства; обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наказом від 22 листопада 2018 року за № 315 затвердило Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика розподілу).
Судом встановлено, що система опалення приміщення відповідача має підключення до внутрішньобудинкової системи опалення, тому для обліку теплової енергії у такому приміщенні застосовуються положення Методики розподілу.
У відповідності до пункту 3 розділу I цієї Методики розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Відповідно до Методики розподілу для всіх споживачів будинку спочатку визначаються та розподіляються обсяги спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (згідно пункту 2 розділу ІІІ Методики) (далі - МЗК) та функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (пункт 2 розділу V Методики).
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358 внесено зміни до Методики розподілу, згідно яких змінено механізм визначення обсягу теплової енергії на загально-будинкові потреби (далі - ЗБП) (пункт 8 розділу IV Методики).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Методики № 315 для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, донараховується обсяг теплової енергії, якщо фактичне споживання теплової енергії у такому приміщенні менше мінімальної частки середнього питомого споживання, яка визначається відповідно до пунктів 1-3 розділу VI цієї Методики.
За пунктом 1 розділу VI Методики розподілу для споживачів, приміщення яких оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії. Мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. Якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, визначений за показаннями приладів розподільного обліку теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою середнього питомого споживання, такому приміщенню донараховується обсяг спожитої теплової енергії.
Відповідно до цього ж пункту Методики розподілу середнє питоме споживання теплової енергії розраховується як сумарний обсяг теплової енергії, витраченої на опалення всіх опалюваних приміщень будівлі, віднесений до сумарної загальної/опалюваної площі/об'єму цих приміщень (у тому числі приміщень, не оснащених приладами обліку, за винятком приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення), з урахуванням положень пункту 11 розділу I цієї Методики.
Згідно з положеннями пункту 2 розділу VI Методики розподілу у кожному розрахунковому періоді протягом опалювального періоду перевіряється дотримання вимоги щодо мінімального споживання теплової енергії в опалюваних приміщеннях, оснащених приладами розподільного обліку теплової енергії. При перевірці спожитий опалюваним приміщенням обсяг теплової енергії на опалення, визначений за показаннями приладу (приладів) розподільного обліку теплової енергії та віднесений до загальної/опалюваної площі/об'єму цього приміщення, порівнюється з мінімальною часткою середнього питомого споживання теплової енергії. У разі недотримання цієї вимоги опалюваному приміщенню донараховується обсяг теплової енергії за відповідними формулами.
Таким чином, споживачу у житловому будинку з власним розподільчим приладом обліку опалення нараховується ЗБП, а також Гкал, спожиті згідно власного приладу обліку або у разі, якщо Гкал по приладу менші, ніж мінімальна частка питомого споживання (50 %), споживачу донараховується мінімальна частка.
Відповідно до матеріалів справи загальна сума нарахувань за послугу з постачання теплової енергії у нежитловому приміщенні відповідача становила менше мінімальної частки питомого споживання, що і стало підставою для нарахування відповідачем спірних обсягів теплової енергії в порядку наведених вище положень Методики розподілу та умов публічного індивідуального договору приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії.
З метою забезпечення повноти та всебічного розгляду справи позивачем у поданих до суду першої інстанції додаткових поясненнях наведено розрахунок середнього питомого споживання теплової енергії в частині будинку АДРЕСА_1 , яку обліковує вузол комерційного обліку № 12485 (у тому числі приміщення НОМЕР_1), проведений на підставі пункту 1 розділу VI Методики розподілу із роз'ясненням порядку щомісячних нарахувань за період із листопада 2021 року по березень 2024 року (а.с. 100-107).
При цьому, як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 не спростував правомірність застосованого ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» методу нарахувань за послугу з постачання теплової енергії у спірний період.
За таких обставин необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що наявність окремої вхідної групи безпосередньо впливає на донарахування мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії, у тому числі з урахуванням того, що підключення приміщення відповідача до внутрішньобудинкової системи опалення обумовлює нарахування йому обсягів теплової енергії в порядку, встановленому наведеними вище нормами законодавства.
Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи наявні звіти ТОВ «Техно-Універсал» та ФОП ОСОБА_2 , з якими позивачем були укладені договори про надання послуг з технічного обслуговування засобів вимірювальної техніки, зокрема й щомісячного зняття показників лічильників, про використання теплової енергії з грудня 2022 року по березень 2023 року та з листопада 2023 року по березень 2024 року, тобто за увесь період, за який у відповідача утворилася заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії. З цих звітів можна прослідкувати щомісячну динаміку споживання теплової енергії частиною будинку АДРЕСА_1 , що обліковувалася вузлом комерційного обліку № 12485 (а.с. 114-122).
Отже, посилання апеляційної скарги на те, що наявні у справі звіти про використання теплової енергії, які були підставою для проведення позивачем відповідних щомісячних нарахувань, є неналежними та недопустимими доказами голослівні. Обставини постачання теплової енергії до багатоквартирного будинку були в достатній мірі доведені позивачем, у тому числі шляхом подання вищевказаних звітів про використання теплової енергії, в яких наявні показники, що дають змогу встановити спожитий обсяг теплової енергії частиною будинку, який використовується для розрахунку мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні, що належить на праві власності відповідачу.
Крім того, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції представник відповідача не заявляв про недостовірність чи неналежність письмових доказів у вигляді звітів щомісячного використання теплової енергії по будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення НОМЕР_1 загальною площею 188,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і за вказаною адресою надавалися послуги з постачання теплової енергії їх виконавцем - ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5», в тому числі й відповідачу як співвласнику багатоквартирного будинку, проте оплата цих послуг не була забезпечена ним у встановлений строк та у розмірі спожитої комунальної послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги у розмірі 70 916,24 грн.
В контексті доводів апеляційної скарги слід також зазначити, що у даному випадку ТОВ «УК «ЗАРАЗ-5» не оспорювався факт нульових показників вузлу розподільного обліку теплової енергії у нежитловому приміщенні ОСОБА_1 , так як сума плати за спожиті послуги з постачання теплової енергії була визначена позивачем за мінімальною часткою середнього питомого споживання теплової енергії нежитловим приміщенням, яка в кожному місяці становила більше ніж розмір споживання відповідачем. Відтак, в суду першої інстанції була відсутня потреба у призначенні в справі експертизи за клопотанням представника відповідача.
Інші твердження апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачем діючого законодавства та незгоди із фактичними обставинами справи, які були встановлені під час розгляду справи, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, які відповідно до вимог статті 376 ЦПК України могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення, колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2025 рокуу даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат відповідача, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
С.О. Журба
Д.О. Таргоній