Справа № 752/25332/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1348/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
14 січня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 72023000500000062 від 31.08.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023 року.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023, яке 13.11.2025, старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17.10.2025, справа №752/25332/25, вилучено за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на мобільний телефон Iphone Air model A3516 s|n J9KMR7W5G2, ноутбук model A1466 s/n: CO2NM7MPG085, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24.11.2025 року у справі №752/25332/25, якою накладено арешт на майно, яке вилучене 13.11.2025 року, в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17.10.2025 та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023 року.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що 13.11.2025 року, старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 17.10.2025 року по справі №752/25332/25, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 у ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон Iphone Air model A3516 s|n НОМЕР_1 , ноутбук model A1466 s/n: CO2NM7MPG085.
Проте, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17.10.2025 року у справі №752/25332/25 старшому детективу ТУ БЕБ у м. Києві надано дозвіл лише на копіювання інформації з мобільних телефонів; комп'ютерної техніки, електронних та магнітних носіїв інформації та вилучення їх лише у випадку неможливості встановити чи скопіювати таку інформацію через необхідність подолання систем логічного захисту або якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем. Таким чином, дозволу на вилучення телефону та ноутбуку ухвалою слідчого судді надано не було.
Також зауважує, що ухвалою слідчого судді, якою вирішувалось питання про надання дозволу на обшук було відмовлено слідчому у наданні дозволу на вилучення мобільних телефонів та комп'ютерної техніки.
В обґрунтування ухвали суд зазначив, що «... відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України слідчий суддя вважає достатнім надання дозволу на копіювання інформації з мобільних телефонів; комп'ютерної техніки; електронних та магнітних носіїв інформації та вилучення їх лише у випадку неможливості встановити чи скопіювати таку інформацію через необхідність подолання систем логічного захисту або якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем».
Проте не дивлячись на вказане, у відсутність будь-яких підстав, слідчим було прийнято протиправне рішення про вилучення мобільного телефону.
Разом з тим слід зауважити, що слідчому було надано вільний доступ до мобільних телефонів та комп'ютерної техніки, за відсутності можливості подолання системи логічного захисту.
Проте без жодного обґрунтування та у відсутність інформації на мобільних телефонах та комп'ютерній техніці щодо наявності доказів щодо обставин кримінального правопорушення, слідчим було прийняте безпідставне рішення про вилучення майна у власника.
Таким чином, під час застосування слідчої дії - обшуку, не було досягнуто результатів, направлених на встановлення обставин ймовірно скоєного кримінального правопорушення та відшукання доказів, відповідно вилучене майно є тимчасово вилученим та підлягає поверненню його законному власнику.
13.11.2025 року вищевказані виявлені та вилучені речі визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження, про що винесено відповідну постанову.
Після обшуку, прокурор звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
Для обґрунтування тверджень щодо необґрунтованості накладеного арешту та з метою доведення наявності підстав для повного скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24.11.2025 року по справі № 752/25332/25 (Провадження №1-кс/752/9714/25), апелянт звертає увагу суду на те, що прокурором до клопотання про накладення арешту на майно долучено копії документів, що мали б підтверджувати доводи, викладені у клопотанні, проте з 13 аркушу клопотання по 30 включно, їх навіть неможливо належно ідентифікувати (прочитати).
При цьому, визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною умовою для накладення на нього арешту, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.
Також, зазначає, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню, а тому наявність постанови детектива про визнання майна речовим доказом не може бути беззаперечною підставою для накладення арешту на майно у разі відсутності розумних підозр вважати його доказом злочину.
Представник власника майна стверджує, що для накладення арешту у кримінальному провадженні слідчим повинна бути доведена наявність обґрунтованої підозри, чого вимагає ч. 3 ст. 132 КПК України. Також у рішенні ЄСПЛ «Камензінда проти Швейцарії» суд дійшов висновку, що для проведення обшуку обов'язковим критерієм є наявність обґрунтованої підозри щодо знаходження предметів саме у приміщенні, в якому проводиться обшук. Тобто слідчий повинен довести зв'язок вчиненого кримінального правопорушення та знаходження майна, яке необхідно вилучити.
Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру
Власник майна не перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого та не є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а відповідно застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту не може бути застосовано.
Також апелянт зазначає, що матеріали кримінальної справи не містять доказів, що вилучені речі були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, були об'єктом кримінально протиправних дій, або здобуті кримінально протиправним шляхом.
При зверненні з клопотанням про арешт майна прокурором не було надано жодного доказу, що вказував би на зв'язок між особами, у яких було вилучено майно, та обставинами вчиненого кримінального правопорушення.
Відтак висновки прокурора щодо наявності підстав для накладення арешту на майно не ґрунтуються на вимогах закону.
З урахуванням викладеного, адвокат вказує, що матеріали клопотання не містять обставин, яке відношення вилучене майно має до розслідування вчинених кримінальних правопорушень, та, відповідно, органом досудового розслідування не доведено необхідності у накладенні арешту на майно, а тому відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, це мало бути підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора.
Також зазначає, що прокурором при зверненні до суду з клопотанням про арешт майна було порушено вимоги про територіальну підсудність.
Територіальна підслідність визначається за місцем знаходження відповідного органу, який є юридичною особою, та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.
Досудове розслідування здійснюється підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві.
Наказом ТУ БЕБ у м. Києві №24 від 01.04.2024 року «Про внесення змін до наказу територіального управління БЕБ у м. Києві від 13.11.2023 №76 «Про визначення місця знаходження структурного підрозділу»» визначено місцезнаходження відділу детективів із розслідування кримінальних проваджень у бюджетній сфері та міжнародної технічної допомоги підрозділу детективів ТУ БЕБ у м. Києві за адресою: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Казимира Малевича, 84.
Постановою прокурора про визначення підслідності від 11.04.2025 підслідність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 72023000500000062 від 31.08.2023 визначено за Підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві, під юрисдикцією якого знаходиться місце його вчинення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, підсудність кримінального провадження визначається саме за підрозділом детективів органів Бюро економічної безпеки України, а не за його відділом.
Враховуючи, що ТУ БЕБ України знаходиться за адресою 03150, Україна, місто Київ, вулиця Німецька, будинок 1/32 - Печерський район, клопотання про накладення арешту підлягає розгляду слідчими суддями Печерського районного суду міста Києва в межах територіальної юрисдикції підрозділу детективів органів Бюро економічної безпеки України.
Обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, прокурор не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Прокурор в клопотанні не надав будь якої оцінки щодо правової підстави для арешту майна, не зазначив та належним чином не обґрунтував, яким чином грошові кошти мають відношення до кримінального провадження, які саме сліди вчинення кримінального правопорушення могли залишитись на них та чи можна взагалі їх використовувати як речовий доказ у кримінальному провадженні. Вартість майна яке належить арештувати повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у відповідності до положень ст. 170 КПК України. Проте, матеріали клопотання таких даних не містять.
Тобто, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно постановлена без належного об'єктивного з'ясування обставин кримінального провадження.
Відтак, висновки слідчого судді щодо наявності підстав для накладення арешту на майно вищезазначених осіб не ґрунтуються на вимогах закону.
З урахуванням викладеного, а саме того, що матеріали клопотання не містять обставин, яке відношення це майно має до розслідування вчинених кримінальних правопорушень, у даному провадженні органом досудового розслідування не доведено необхідності у накладенні арешту на майно, а тому відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України це мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак не було зроблено слідчим суддею.
Проте в порушення вимог закону слідчим суддею не було надано належної оцінки доказам представника власника майна, а взято до уваги лише доводи прокурора.
В судове засідання не з'явився власник майна, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення прокурора ОСОБА_8 , дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72023000500000062 від 31.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Інвестагро», код ЄДРПОУ 32166939, зокрема в особі ОСОБА_11 , за попередньою змовою з невстановленими особами, у період часу з березня 2023 року по теперішній час, впровадили протиправний механізм привласнення сільськогосподарської продукції, на підконтрольних земельних ділянках, шляхом заниження показників врожайності, вивезення врожаю з полів на територію підконтрольних елеваторів, таким чином вчиняючи привласнення, розтрату та заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинених в особливо великих розмірах.
Так, 03.02.2023 відповідно до Постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у справі №991/6606/22 стягнуто в дохід держави, зокрема 100% частки в статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТАГРО» (код ЄДРПОУ 32166939).
Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від 24.02.2023 №168-р, визначено Фонд державного майна України уповноваженим органом управління активами, стягнутими в дохід держави згідно з рішенням Вищого антикорупційного суду від 23.01.2023 у справі №991/6606/22 та постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.02.2023 у справі №991/6606/22.
30.03.2023 наказом Фонду державного майна України від 29.03.2023 №599 «Про вирішення кадрових питань товариства з обмеженої відповідальністю «Інвестагро» на посаду директора призначено ОСОБА_11 .
Відповідно до пункту 6 зазначеного наказу директор ТОВ «Інвестагро» має, зокрема прийняти справи з управління господарською діяльністю Товариства, матеріальні цінності, установчі документи та печатку Товариства, про що скласти відповідний акт та письмово повідомити Фонд державного майна.
Встановлено, що у ТОВ «Інвестагро» в користуванні на підставі укладених договорів оренди перебуває близько 1475 га землі, з яких на 120 га засіяних пшеницею зібрано урожай у кількості 517 т (90т на складському зберіганні, решту реалізовано), коефіцієнт урожайності в ході збору склав 23,3 ц/га при мінімальному показнику по Дніпропетровській області у розмірі 35-45 ц/га, що може свідчити про умисне заниження показників врожайності службовими особами Товариства.
Наявна інформація свідчить про те, що весь урожай, який наразі збирається на орендованих ТОВ «Інвестагро» земельних ділянках, законтрактовано на початку року встановленими зернотрейдерами.
Керівництвом Товариства та іншими невстановленими особами впроваджується протиправний механізм, метою якого є вивезення врожаю з полів на територію підконтрольних елеваторів, уникаючи при цьому його транспортування для зберігання на території ТОВ «Інвестагро».
За отриманою інформацією, протягом вересня-грудня 2023 з орендованих ТОВ «Інвестагро» земельних ділянок загальною площею 1325,8527 га, розміщених у Дніпропетровській області, зібрано соняшник, при цьому службовими особами Товариства штучно занижено показники зібраного врожаю, частину якого реалізовано невстановленим особам, чим заподіяно майнові збитки бюджету в особливо-великих розмірах.
Крім цього, 14.09.2023 на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва за участю спеціаліста проведено огляд земельних ділянок, які перебувають у користуванні ТОВ «Інвестагро», за результатами якого проведено визначення біологічної урожайності культури - соняшника. Крім цього, в ході досудового розслідування, від ТОВ «Інвестагро» отримано копію журналу вагаря за 2023 рік, у якому останні вели облік урожайності за 2023 рік, при порівнянні з яким, встановлена суттєва розбіжність у показниках врожайності полів.
В ході досудового розслідування встановлено, що до зазначеної протиправної діяльності мають відношення наступні особи, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , який будучи директором ТОВ «МЕТА-АГРО» (ЄДРПОУ 40516460) протягом 2023-2024 років вступивши у змову з ОСОБА_11 здійснював закупівлю зернової продукції - соняшника за «формою 2» тобто виключно за готівкові кошти, що спричинило збитки державному бюджету.
13.11.2025 року старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 17.10.2025 справа №752/25332/25, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон Iphone Air model A3516 s|n НОМЕР_2 , ноутбук model A1466 s|n: CО2NM7MPG085.
13.11.2025 року вилучене майно, під час проведення обшуку, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, який самостійно або в сукупності з іншими доказами має суттєве значення для документування протиправної діяльності та встановлення істини по даному кримінальному провадженню.
17.11.2025 року прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023, яке 13.11.2025 вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання прокурор мотивував тим, що наразі, в ході досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вилучене майно, у зв?язку з тим, що є вагомі підстави вважати, що вищевказане майно самостійно або в сукупності з іншими доказами має суттєве значення для документування протиправної діяльності осіб та встановлення істини по даному кримінальному провадженню.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023 року.
Накладено арешт на майно у кримінальному провадженні №72023000500000062 від 31.08.2023, яке 13.11.2025 року старшим детективом Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у м. Києві ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17.10.2025, справа №752/25332/25, вилучено за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: на мобільний телефон Iphone Air model A3516 s|n J9KMR7W5G2, ноутбук model A1466 s/n: CO2NM7MPG085, з метою забезпечення збереження речових доказів.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що зазначене в клопотанні майно, а саме мобільний телефон Iphone Air model A3516 s|n J9KMR7W5G2, ноутбук model A1466 s/n: CO2NM7MPG085, підпадають під ознаки речових доказів, оскільки воно містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що постанова від 13.11.2025 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна, а саме мобільного телефону Iphone Air model A3516 s|n: НОМЕР_1 та ноутбука model A1466 s/n: CO2NM7MPG085 ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно містить інформацію, яка має значення для встановлення фактів чи обставин, що з'ясовуються під час кримінального провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Посилання апелянта на відсутність в долученій до клопотання про арешт майна ухвалі про дозвіл на проведення обшуку дозволу на вилучення електронних носіїв інформації не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з вилучених носіїв інформації, а не вилучати їх, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вилучене майно могло містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4