Справа № 760/34559/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1506/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
14 січня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року про відмову в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 11, 12, ч. 2 ст. 115 КК України, у кримінальному провадженні №22024101110000310 від 08.04.2024 року,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області підполковника юстиції ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обрано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 08 лютого 2026 року включно, зобов'язавши останнього не залишати квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки на весь строк дії запобіжного заходу:
- прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора, суду;
- не відлучатись з населеного пункту, в якому останній проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України або в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого злочину, його тяжкість, фактичні обставини провадження, тяжкість покарання вказують на неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого заходу ніж той, який зазначений у клопотанні слідчого, оскільки інші запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та слугувати меті застосування запобіжних заходів, а саме забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Від захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК відсутні, оскільки ОСОБА_7 є вдівцем, на його забезпеченні перебуває донька 13 років та його мати, яка є особою з інвалідністю, він має дві вищі освіти, стале місце роботи, відсутність судимостей.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу, думку підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024101110000310 від 08.04.2024 за підозрою ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 15 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
11.12.2025 об 17.55 години ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
11.12.2025 органом досудового розслідування за погодженням із прокурором, в порядку ст. 278 КПК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про те, що він підозрюється у закінченому замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, коли особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
11.12.2025 старший слідчий в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області підполковник юстиції ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 , подав до Солом'янського районного суду м. Києва клопотання про застосування щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
12.12.2025 ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 08.02.2026 включно, зобов'язавши останнього не залишати квартиру АДРЕСА_1 .
В порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки на весь строк дії запобіжного заходу:
- прибувати за першим викликом до слідчого, прокурора, суду;
- не відлучатись з населеного пункту, в якому останній проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України або в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Слідчий суддя виходив з того, що прокурор не довів суду виняткових обставин, які б виправдовували обмеження права підозрюваного на свободу та свідчили б про недостатність застосування відносно нього більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційної інстанції.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно частин 1-4 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до встановленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Європейський суд з прав людини під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
На переконання колегії суддів, вказані вимоги слідчим суддею належним чином дотримані.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки ним сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.
Сукупність матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти та інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що фактів та інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, в клопотанні та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість на даному етапі досудового розслідування повідомленої йому підозри.
Разом з тим, дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та можливість застосування щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, слідчим суддею правильно встановлено, що органом досудового розслідування не доведено, що у кримінальному провадженні існують ризики непроцесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 такого ступеня вірогідності, запобігти яким здатен лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки як під час розгляду судом першої інстанції клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і під час апеляційного розгляду, стороною обвинувачення не доведено обставин, які дають підстави для висновків, що інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, та які б виправдовували обмеження права підозрюваного на свободу.
Враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладанням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дослідив всі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, в повній мірі врахував вимоги статті 194 КПК України та, за відсутністю доведених обставин щодо неможливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, обґрунтовано застосував щодо нього більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт.
Доводи, на які посилається прокурор в обґрунтування апеляційної скарги з доповненнями, враховані слідчим суддею при прийнятті рішення про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, який, на думку колегії суддів, співмірний з тяжкістю кримінального правопорушення та його наслідками, особою підозрюваного, та підстав вважати його занадто м'яким, колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги прокурора висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_12
Судді:
ОСОБА_13 ____________