Справа № 740/5851/25
Провадження № 2/740/260/26
14 січня 2026 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції», товариство), поданим представником - адвокатом Дідухом Євгеном Олександровичем, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з указаним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 89 247,59 грн, а також судового збору у розмірі 2463,18 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Також в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України позивач просив зазначити в рішенні, що орган, який здійснюватиме примусове виконання цього рішення, має нарахувати інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили, до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, відповідно до умов якого сума кредиту складає 15 000,00 грн, строк кредиту - 360 днів (з 04.06.2024 по 30.05.2025), періодичні сплати процентів - кожні 30 днів. 27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача у розмірі 76 272,60 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 772,61 грн - заборгованість за процентами; 7500,00 грн - заборгованість за нарахованими штрафами/неустойками. Станом на дату укладення договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025 строк дії договору № 47095624 від 04.06.2024 не закінчився, а тому в межах строку дії вищевказаного договору у період з 28.02.2025 по 29.05.2025 (91 календарних днів) позивачем, до якого перейшло право вимоги до відповідача, нараховано проценти за стандартною процентною ставкою у сумі 20 474,98635 грн. Нарахування процентів не носить штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту. Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем як новим кредитором на підставі договору факторингу, у загальному розмірі 89 247,59 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 772,61 грн - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором; 20 474,98635 грн - заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 91 календарних днів, яку позивач просив стягнути на свою користь.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 02 грудня 2025 року 10-00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 14 січня 2026 року 09-00 год.
Представник позивача - адвокат Дідух Є. О. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судові засідання жодного разу не з'явився, при цьому належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. До суду повернулися поштові конверти з рекомендованими повідомленнями без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзиву на позов, жодних заяв/клопотань відповідач не подавав до суду.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 04 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано останнім шляхом використання електронного підпису - 97540 (а. с. 74-83).
Відповідно до пп. 1.2, 1.3 п. 1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 15 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором. Строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Згідно з пп. 1.4. п. 1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,50 % у день, знижена процентна ставка - 0,02 % у день.
За змістом п. 2.1, 2.2 кредитного договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки). Суму кредиту товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору.
Товариство перерахувало кредитні кошти на рахунок відповідача через платіжний сервіс iPay.ua, що підтверджується листом від 06.03.2025 за вих. № 1-0603 (а. с. 15).
Згідно з наданим ТОВ «Лінеура Україна» розрахунком станом на 27.02.2025 (на дату відступлення прав вимоги ТОВ «Українські фінансові операції») загальний залишок заборгованості за договором № 4709524 від 04.06.2024 становить 76 272,60 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 772,61 грн - заборгованість за процентами; 7500,00 грн - заборгованість за нарахованими штрафами/неустойками (а. с. 35-38).
27.02.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача (а. с. 39-43).
Згідно з платіжними інструкціями від 27.02.2025 № 5 та № 1028 ТОВ «Українські фінансові операції» сплатило ТОВ «Лінеура України» 2 161 034,10 грн як плату за договором факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025 (а. с. 64-зворот, 65).
Відповідно до витягу з реєстру боржників - додатку № 1 до договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025 ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 76 272,60 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 772,61 грн - заборгованість за процентами; 7500,00 грн - заборгованість за нарахованими штрафами/неустойками (а. с. 32).
Згідно з розрахунком, наданим ТОВ «Українські фінансові операції», за договором № 4709524 про надання споживчого кредиту від 04.06.2024 позивачем нараховано проценти за 91 календарних днів (28.02.2025 - 29.05.2025) у розмірі 20 475,00 грн (а. с. 33, 34).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем, а також отримання останнім суми кредиту.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04.06.2024 у розмірі 89 247,59 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за тілом кредиту; 53 772,61 грн - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором; 20 474,99 грн - заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 91 календарних днів.
Установлено, що умовами договору № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 04.06.2024 передбачено, що стандартна процентна ставка за договором складає 1,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується у межах строку кредиту.
Однак згідно із ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зміни до вказаної статті внесено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 21 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також у п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, до 22 квітня 2024 року кредитодавець міг здійснювати нарахування процентів за процентною ставкою вказаною у договорі - 2,5 %, після 22 квітня 2024 року кредитодавець міг здійснювати нарахування процентів, які не перевищують ставку в розмірі 1,5 %, а після 21 серпня 2024 року - не більше 1% на день.
За змістом ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Оскільки договір № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту укладено з ОСОБА_1 04 червня 2024 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 21 листопада 2023 року, то до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Із наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що для визначення розміру заборгованості за процентами позивачем застосовано ставку 0,02 % (протягом перших 30 днів користування кредитними коштами) та 1,50 % за кожні наступні дні користування кредитними коштами впродовж всього періоду кредитування, що суперечить вимогам вищевказаного Закону.
Так, відповідно до вимог чинного законодавства проценти за користування кредитними коштами за договором № 4709524 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який укладений з відповідачем 04 червня 2024 року, мають нараховуватися таким чином:
- за період з 04 червня 2024 року по 21 серпня 2024 року - за ставкою 0,02 % (протягом перших 30 днів користування кредитними коштами) та в подальшому - 1,5 %, що становить 11 024,51 грн, відповідно до розрахунку, наданого первісним кредитором ТОВ «Лінеура України» (а. с. 34-зворот, 35, 35-зворот);
- за період з 22 серпня 2024 року по 29 травня 2025 року - за ставкою 1,0 %, що становить 42 147,19 грн, відповідно до розрахунку (14 999,99х1/100 х 281 дні).
Відтак, з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами за період строку кредитування з урахуванням їх обмеження максимальним розміром денної процентної ставки, встановленим ч. 5 ст. 8, а також п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у розмірі 53 171,70 грн.
За таких обставин суд вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 68 171,69 грн, з яких: 14 999,99 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 53 171,70 грн - заборгованість за процентами.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позов слід задовольнити частково на суму заборгованості в розмірі 68 171,69 грн.
Щодо нараховування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення в порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Згідно із ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 зазначила, що згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.
Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, зокрема, майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Тобто нарахування процентів чи пені у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 265 ЦПК України, є правом суду, а не обов'язком. Вищенаведені норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні вимоги позивача про продовження нарахування відповідних процентів або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають можливість, а не обов'язок суду, зазначити в рішенні про таке нарахування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 звернула увагу на те, що можливість нарахування пені або процентів до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто, якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж проценти, то не може бути зазначено й про нарахування процентів або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення проценти або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі проценти чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи процентів чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких процентів (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання. Відтак, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Однак позивачем не заявлено вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні правовідносини між сторонами у справі виникли 04 червня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє й по теперішній час, а тому відповідач в силу вимог чинного законодавства звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (76,38 %) у сумі 1850,23 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Так, у ч. 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2019 року в справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).
Позивачем на підтвердження надання правничої допомоги на суму 10 000,00 грн надано такі документи: довіреність на ім'я адвоката Дідуха Є. О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року, заявка № 4709524 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 21 квітня 2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) № 4709524 від 18 вересня 2025 року, акт № 4709524 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором № 01/08/2024-А від 18 вересня 2025 року, рахунок на оплату наданих адвокатом послуг від 18 вересня 2025 року.
Суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн є завищеним з урахуванням категорії справи та наданих адвокатом послуг. Так, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн відповідатимуть критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин цієї справи, що є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також часткового задоволення позову судом. При цьому суд також ураховує фінансовий стан обох сторін, де позивачем є юридична особа, яка займається питаннями фінансового характеру, і на користь якого стягнуто грошові кошти, як заборгованість за договором, а відповідачем - фізична особа, з якої стягнуто заборгованість за кредитним договором у зв'язку з невиконанням умов договору, а також суд ураховує часткове задоволення позову.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 4850,23 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 128, 137, 141, 223, 263 - 265, 268, 272 - 274, 280 - 283 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», поданий представником - адвокатом Дідухом Євгеном Олександровичем, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, м. Київ; ЄДРПОУ 40966896) заборгованість у загальному розмірі 68 171 (шістдесят вісім тисяч сто сімдесят одна) гривень 69 копійок.
У задоволенні позову в іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2, м. Київ; ЄДРПОУ 40966896) судові витрати в загальному розмірі 4850 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) гривень 23 копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко