Справа № 487/7310/25
Номер провадження 2/573/41/26
21 січня 2026 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді Черкашиної М.С.,
з участю секретаря судового засідання Півньової О.М.,
розглянув у спрощеному позовному провадженні в місті Білопіллі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
14 листопада 2025 року до Білопільського районного суду Сумської області за підсудністю із Лебединського районного суду Сумської області надійшов зазначений позов, мотивований тим, що 31 травня 2021 року відповідач уклав з ТОВ «МІЛОАН» договір про надання споживчого кредиту №4715409, на підставі якого отримав кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 8000 грн. 13 вересня 2021 року на підставі договору відступлення права вимоги №07Т ТОВ «МІЛОАН», відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату право грошової вимоги до відповідача. Останній, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків належним чином не виконує, внаслідок чого у нього виник борг в сумі 34716 грн. У добровільному порядку ОСОБА_1 не вчиняє дій, спрямованих на погашення заборгованості. Тому позивач звернувся з даним позовом до суду і просить стягнути з відповідача борг по кредиту та сплачений ним судовий збір та витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у вказаній вище справі та призначено до судового розгляду на 23 грудня 2025 року.
У зв'язку з відрахуванням судді Терещенко О. І. зі штату Білопільського районного суду, дана цивільна справа 18 грудня 2025 року була передана на повторний автоматизований розподіл, яким головуючим суддею визначено суддю Черкашину М.С.
У судове засідання представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не з'явився, представник Романенко М.Е. при зверненні до суду з позовом заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує, а також у подальшому звернувся з аналогічною заявою (а. с. 6 зв, 69 зв.).
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з'явився. За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання останній відсутній, інформації щодо своєї адреси суду не надав, а тому відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка вручена йому належним чином ( а. с. 83).
Враховуючи, що належним чином сповіщений відповідач у судове засідання не з'явився без повідомлення причин, відзив на позов не подав, а також, що позивач проти заочного вирішення справи не заперечує, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.
Повно, об'єктивно та всебічно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 31 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав кредит від ТОВ «МІЛОАН» у розмірі 8000 грн строком на 30 днів до 30 червня 2021 року. Детальні терміни повернення кредиту, визначені в графіку платежів до паспорту споживчого кредиту №4715409. Процентна ставка за користування коштами кредиту становить 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування ним, що становить 2100 грн. Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування ним. Комісія за надання кредиту складає 616 грн, яка нараховується за ставкою 7,7% від суми кредиту одноразово. Загальні витрати за кредитом без врахування суми кредиту становлять 2716 грн. у грошовому виразі та 3,237% річних у процентному значенні. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 10716 грн. Договір №4715409 про надання споживчого кредиту від 31 травня 2021 року відповідач підписав електронним цифровим підписом, а також анкету-заяву від 31 травня 2021 року, паспорт споживчого кредиту та графік платежів до паспорту споживчого кредиту №4715409 (а. с. 4, 16-21).
31 травня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» платіжним дорученням №47607358 від 31 травня 2021 року перерахувало ОСОБА_1 кошти в сумі 8000 грн згідно кредитного договору №4715409 (а. с. 33).
13 вересня 2021 року між ТОВ «ТОВ ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» укладено Договір факторингу №07Т, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» передає ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги та приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимог (а. с. 22-24).
Відповідно до витягу з Додатку до договору факторингу №07Т від 13 вересня 2021 року за кредитним договором №4715409 від 31 травня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» набуло право вимоги до відповідача в розмірі 34716 грн, з яких: 8000 грн - сума заборгованості за тілом; 26100 грн - сума заборгованості за відсотками та 616 грн - сума заборгованості за комісією (а. с. 13).
25 липня 2025 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення кредитної заборгованості за вказаним вище кредитним договором (а. с. 34).
Згідно з вимогами ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В ч. 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Положеннями ст. 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
За приписами ч. 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
В ч.ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з вимогами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.
Згідно з вимогами ст. 6, ч. 1ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч. 1ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За приписами ч. 1 ст. 642ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Проте, відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тобто, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Отже, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №4715409 від 31 травня 2021 року, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .
Відповідач не сплачує заборгованість по кредитному договору ні первісному, ні новому кредитору. Враховуючи викладене, із ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №4715409 від 31 травня 2021 року у розмірі 34100 грн, з яких: 8000 грн - сума заборгованості за тілом; 26100 грн - сума заборгованості за відсотками.
Щодо стягнення заборгованості за комісією у сумі 616 грн суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1.5.1 кредитного договору №4715409 від 31 травня 2021 року передбачена комісія за надання кредиту: 616 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 7,7% від суми кредиту (а. с. 16).
Проте, у вказаному договорі не зазначено та позивачем не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням кредиту, який надається відповідачу та за які товариством встановлена комісія.
Отже положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача комісії у розмірі 616 грн за надання кредитних коштів.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., а тому стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає судовий збір у сумі 2379,52 грн, розрахований пропорційно до задоволених вимог стягувача.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Так, представник позивача просить стягнути витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч, 1, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначена правова позиція викладена зокрема в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.
З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути пропорційно задоволеним вимогам 4344,12 грн понесених і документально підтверджених судових витрат, які складаються з судового збору (2379 грн 52 коп.) та витрат, пов'язаних з розглядом справи (1964,60 грн)
На підставі викладеного, керуючись статтями 141, 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (м. Київ, вул. Авіоконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №4715409 від 31 травня 2021 року в сумі 34100 (тридцять чотири тисячі сто) гривень та 4344 (чотири тисячі триста сорок чотири) гривні 12 копійок судових витрат.
У задоволенні інших позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 відмовити.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачкою до Білопільського районного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Суддя