21 січня 2026 року
м. Київ
справа № 340/1291/25
провадження № К/990/24614/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Соколова В. М.
розглянув у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, постановленої у складі головуючого судді Казанчук Г. П., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Ясенової Т. І., суддів: Суховарова А. В., Головко О. В.
І. Обставини справи
1. У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кіровоградської обласної прокуратури про стягнення з Кіровоградської обласної прокуратури 368727,58 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення адміністративного суду у справі № 340/106/24 від 08 лютого 2024 року на користь позивача.
2. Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з цим позовом та необхідністю надання належних та допустимих обґрунтувань на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
3. На виконання вказаної ухвали суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, дослідивши зміст якої суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не навів жодних обставин наявності істотних перешкод та труднощів, які б були підтверджені належними доказами та свідчили про неможливість своєчасного звернення до суду.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду зі спливом майже трьох місяців, з дня поновлення його на посаді, а тому пропустив строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
4. Таким чином, Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, позовну заяву повернув позивачеві відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, з підстав, визначених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. На обґрунтування касаційної скарги автор вказує, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року його поновлено на посаді. Натомість керівник Кіровоградської області видав наказ № 308к лише 24 жовтня 2024 року про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді з 16 грудня 2023 року.
Стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду базуються на хибних судженнях щодо застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України, а не статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року до правовідносин.
При цьому автор касаційної скарги наголошує, що суд першої інстанції, з позицією якого погодився і апеляційний суд, дійшов суперечливих висновків, які зводяться до того, що застосовуючи приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, суд першої інстанції зазначив, що Верховний Суд вже висловлював правову позицію у справах № № 420/10861/21, 280/6009/23 та констатував, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати приписи частини другої статті 233 КЗпП України, а не статтю 122 КАС України.
При цьому суд першої інстанції вказав, що на момент звернення позивача до суду, а саме - 25 лютого 2025 року з позовом про стягнення середнього заробітку за невиконання судового рішення, тримісячний строк на звернення до суду, установленого статтею 233 КЗпП України, сплив.
7. Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених абзацом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) та прийнята за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постанова суду апеляційної інстанції, підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права.
8. Представник Кіровоградської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. Нормативне врегулювання
9. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
10. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
11. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
12. Принцип обов'язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 КАС України, відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
13. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
14. Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
15. За змістом частин першої та восьмої статті 235 КЗпП України, у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
16. Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби також закріплене в пункті 3 частини першої статті 371 КАС України.
17. За умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
18. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
20. Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
ІV. Оцінка Верховного Суду
21. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу затримки виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, а касаційна скарга стосується питання строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку, передбаченого статтею 236 КЗпП України.
22. Ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що наказом керівника Кіровоградської області від 24 жовтня 2024 року № 308к ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді з 16 грудня 2023 року. При цьому 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у розмірі 22080,00 грн. (а.с. 13).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що перебіг строку звернення до суду розпочався саме з цієї дати та закінчився 30 грудня 2024 року. Однак позовна заява подана засобами поштового зв'язку 25 лютого 2025 року, а тому позов подано поза межами місячного терміну звернення до суду, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
23. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
24. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
25. Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
26. Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
27. Визначаючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в аспекті застосування статті 233 КЗпП України, якою визначені різні строки звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати та про захист трудових прав, не пов'язаних із оплатою праці, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. За цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій, має безумовне право на отримання заробітної плати.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України (до внесення до неї змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX), можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.
28. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду не надавала безпосередньої оцінки природі середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, адже вказана справа стосувалася, передусім, розмежування середнього заробітку, передбаченого статтею 235 КЗпП України (за вимушений прогул), та статтею 117 КЗпП України (за нездійснення розрахунку при звільненні) для цілей застосування статті 233 КЗпП України.
29. Водночас висновки, викладені у вказаній постанові, свідчать про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв'язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі.
30. Аналогічний підхід неодноразово підтриманий Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 380/6129/20, від 03 травня 2023 року у справі № 280/4125/23, від 11 липня 2023 року у справі № 440/5726/22, від 10 серпня 2023 року у справі № 380/19504/21, від 01 лютого 2024 року у справі № 580/4249/20.
31. Висновок про те, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є спором про заробітну плату був викладений також у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 27 травня 2021 року у справі № 460/52/20, від 30 червня 2021 року у справі № 640/7825/19, від 01 лютого 2024 року у справі № 580/4249/20, щодо застосування статей 233, 236 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що середній заробіток за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі не є заробітною платою, у зв'язку з чим позови з вимогами про його стягнення можуть бути заявлені у місячний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є помилковими.
32. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
33. У постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25 липня 2023 року. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26 жовтня 2023 року. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02 листопада 2023 року о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.
34. Верховний Суд також неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови від 08.09.2020 у справі № 810/2837/18, від 21.02.2023 у справі № 380/10648/21).
V. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
35. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
36. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
37. Ураховуючи те, що вказані порушення норм процесуального права під час розгляду справи допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, тому справа належить направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
VІ. Судові витрати
38. З огляду на результат касаційного розгляду у силу частини шостої статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі № 340/1291/25 скасувати, а справу направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
В. М. Соколов