Справа № 564/205/26
19 січня 2026 року
м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.
розглянувши матеріали, що надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, РНОКПП: НОМЕР_1 , військовий квиток НОМЕР_2 виданий 16.11.2009 ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце служби: військова частина НОМЕР_3 , командир 7 навчальної роти - старший викладач 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 , майор, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,
за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
30 грудня 2025 року, у АДРЕСА_2 , офіцером групи виявлення, припинення злочинів та інших правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 , складено відносно ОСОБА_1 Протокол ЛВР №1119 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Згідно протоколу, складом адміністративного правопорушення є те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №142 від 22.05.2023, капітан ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду командира 7 навчальної роти - старшого викладача 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 проведено службову перевірку, у зв'язку з великою кількістю фактів самовільного залишення військової частини (вчинення дій, що підпадають під) ознаки ст.ст.407-408 Кримінального кодексу України) військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 .
В ході проведення службової перевірки, оцінено стан військової дисципліни, а саме кількість випадків самовільного залишення частини (СЗЧ) військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 в період з 01.12.2025 по 30.12.2025. В ході аналізу кількості випадків вчинення СЗЧ, встановлено, що найбільша кількість випадків за вищевказаний період, виявлена в НОМЕР_4 навчальному батальйоні (122 випадків) та, зокрема, в 7 навчальній роті 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_5 .
Згідно Відомості щодо військовослужбовців 7 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 , які вчинили СЗЧ в період з 01.12.2025 по 30.12.2025, встановлено, що у вказаний період самовільно залишили розташування підрозділу та військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) військовослужбовці 2 навчальної роти НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки - у кількості 37 осіб.
Згідно облікових даних, на даний момент найгірша ситуація із випадками СЗЧ в 7 навчальній роті НОМЕР_4 навчального батальйону військової частини НОМЕР_3 . Командиром 7 навчальної роти - старшим викладачем є майор ОСОБА_1 .
Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що командир 7 навчальної роти старший викладач 2 навчального батальйону майор ОСОБА_1 , під час виконання своїх посадових обов'язків, неналежним чином виконав вимоги ст.ст.2, 3 Закону України «про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.1, 2, 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.4, 5, 6, 11, 16, 26, 29, 31, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.12 ст.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не забезпечив належного дотримання контролю за наявністю особового складу, не забезпечив дотримання військової дисципліни у розташуванні підрозділу на території військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ), внаслідок чого підпорядковані військовослужбовці здійснюють самовільне залишення військової частини та призвело до того, що в період з 01.12.2025 по 30.12.2025 самовільно залишили розташування підрозділу та військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) військовослужбовці 7 навчальної роти НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки - у кількості 37 осіб.
Враховуючи вищевикладене, недбало ставлячись до виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду, не забезпечив дотримання військової дисципліни підпорядкованими військовослужбовцями, не вжив заходи щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним, іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу, не здійснював заходи щодо належного обліку особового складу, проведення з особовим складом індивідуальної виховної роботи, планування бойової підготовки та здійснення контролю за її виконанням, не забезпечив встановлення в підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання Законів України та положень Статутів ЗС України та особисто не виконав покладені на нього обов'язки Статутами ЗС України та іншими нормативно-правовими актами.
Дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату і час розгляду справи повідомлений належним чином, передав суду телефонограму у якій просив проводити розгляд справи у його відсутності, оскільки переведений в Сумську область, заперечує проти протоколу, вважає, що його вини у СЗЧ військових немає.
За змістом ч.2 ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при розгляді справи адміністративне правопорушення за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Суд, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та матеріали додані до протоколу, дійшов наступних висновків.
Так, на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення суду надано: Протокол ЛВР №1119 про військове адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-15 КУпАП від 30.12.2025, у якому ОСОБА_1 вказав, що свою провину не визнає; інформацію про військовослужбовців, які самовільно залишили НОМЕР_6 ЦПП в період з 01.12.2025 по 29.12.2025; витяги із наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 22.05.2025 №142 та від 04.07.2025 №185; службову характеристику ОСОБА_1 від 01.2026.
При цьому суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за недбале ставлення військової службової особи до військової служби.
У свою чергу, відповідальність за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду.
Відповідно до ч.1, 2 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративне правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суд враховує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: об'єкту; об'єктивної сторони; суб'єкту; суб'єктивної сторони.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення.
Особа підлягає адміністративній відповідальності у тому випадку, якщо дії такої особи є, зокрема, винними, тобто вчинені умисно або з необережності.
У свою чергу, відповідно до ст.10 та ст.11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Суд також враховує, що 17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Так відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч.1 ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган, (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.
При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчили б про співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо беззаперечності факту вчинення порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст.2, 3 Закону України «про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.1, 2, 3, 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст.4, 5, 6, 11, 16, 26, 29, 31, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.12 ст.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме не забезпечення останнім належного дотримання контролю за наявністю особового складу, не забезпечення дотримання військової дисципліни у розташуванні підрозділу на території військової частини НОМЕР_3 в АДРЕСА_2 , що стало наслідком здійснення підпорядкованими військовослужбовцями самовільного залишення військової частини та призвело до того, що в період з 01.12.2025 по 30.12.2025 року 37 військовослужбовців 7 навчальної роти НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки самовільно залишили розташування підрозділу та військової частини НОМЕР_3 в АДРЕСА_2 і з чого можливо було б зробити беззаперечний висновок про недбале ставлення ОСОБА_1 до виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду та не забезпечення дотримання військової дисципліни підпорядкованими військовослужбовцями, не вжиття ним заходів щодо запобігання надзвичайним подіям, кримінальним, іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу, не здійснення ним заходів щодо належного обліку особового складу, проведення з особовим складом індивідуальної виховної роботи, планування бойової підготовки та здійснення контролю за її виконанням, не забезпечення ним встановлення в підрозділі такого внутрішнього порядку, який гарантував би неухильне виконання Законів України та положень Статутів ЗС України та особисто не виконав покладені на нього обов'язки Статутами ЗС України та іншими нормативно-правовими актами.
Долучені до протоколу інформація про військовослужбовців, які самовільно залишили НОМЕР_6 ЦПП в період з 01.12.2025 по 29.12.2025 є лише інформаційним документом, який вказує на кількість військовослужбовців, що самовільно залиши підрозділ у період з 01.12.2025 по 29.12.2025, а тому такий документ не може вважатись належним доказом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Долучені до протоколу витяги із наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 22.05.2025 №142 та від 04.07.2025 №185 лише підтверджують призначення ОСОБА_1 на посаду, а тому також не є належними доказами вчинення останнім адміністративного правопорушення.
При цьому суд враховує, що із долученої до протоколу службової характеристики ОСОБА_1 від 01.2026, яка складена безпосереднім начальником, тимчасово виконуючим обов'язки командира 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 капітаном ОСОБА_3 , вбачається, що за час проходження військової служби у 2 навчальному батальйоні військової частини НОМЕР_3 майор ОСОБА_1 зарекомендував себе з позитивної сторони, дисциплінований. Сумлінно вивчає військову справу. Свої посадові обов'язки виконує добре. Самостійно працювати вміє. Не потребує контролю з боку безпосередніх командирів та начальників. Предмети бойової та спеціальної підготовки знає добре. За інтегральною оцінкою займаній посаді відповідає. На критику та зауваження реагує адекватно, правильні висновки робити вміє. Виявляє повагу до командирів і старших за військовим званням, шанує честь та гідність товаришів по службі. Здатний до самокритичної оцінки своїх дії. Коректний та витриманий по відношенню до старших та начальників, зберігає службову субординацію, гідно відстоює свою точку зору. Володіє зброєю та технікою, контролю щодо дотримання правил безпеки під час використання зброї та техніки не потребує. У складних обставинах орієнтується добре, виявляє твердість характеру. В стройовому відношенні підтягнутий, завжди має охайний зовнішній вигляд, фізично розвинений добре, а тому займаній посаді відповідає.
Тобто, вказана характеристика, поряд із долученими до протоколу інформацією про кількість СЗЧ військовослужбовців та наказами по стройовій частині, фактично повністю спростовує зазначену у протоколі щодо ОСОБА_1 суть адміністративного правопорушення, а саме щодо вчинення останнім недбалого ставлення, як військової службової особи, до військової служби в умовах особливого періоду.
Суд також враховує, що сам факт наявності самовільного залишення військової частини військовослужбовцями ввіреного ОСОБА_1 підрозділу не є автоматичним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, матеріали справи не містять і судом таких доказів під час розгляду справи не здобуто.
Відтак, враховуючи той факт, що матеріали справи не містять доказів, які у своїй сукупності та взаємозв'язку, поза розумним сумнівом доводили б, що ОСОБА_1 умисно або з необережності недбало поставився, як військова службова особа, до військової служби в умовах особливого періоду і, як наслідок, вчинив адміністративне правопорушення, то суд дійшов переконливого висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи наведене, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на вищенаведене, керуючись ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Провадження в справі №564/205/26 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненської апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяЛ. А. Грипіч