Справа № 640/6956/20 Суддя (судді) першої інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна
20 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року (місце ухвалення: місто Чернівці, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту 26.09.2025року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - 35341,27 грн;
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 12.11.2013 № 595к, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 17954,28 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді надбавки за класний чин «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 12.11.2013 № 595к, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 17954,28 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення.
На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 справу передано на розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - 35341,27 гривень.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної вихідної допомоги при звільненні в сумі 238676,86 гривень.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
В судове засідання сторони не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України на різних посадах.
На виконання вимог п. п. 1 п. 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ ОСОБА_1 подав відповідну заяву Генеральному прокурору про переведення його до Офісу Генерального прокурора та намір пройти атестацію.
Відповідно наказу Генеральної прокуратури від 21.12.2019 р. №2061ц позивача звільнено з прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019 року.
Однак, як уважає позивач, у порушення вимог чинного законодавства Генеральною прокуратурою України не було проведено остаточний розрахунок та не виплачено усі належні позивачу виплати при звільненні, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом №113-ІХ у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п'ятою, такого змісту: «на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».
У той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Відповідно до статті 1 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Водночас Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку .
Зміни, внесені до КЗпП України Законом №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №360/2189/20.
Отже, при звільненні прокурор має права на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а тому доводи апелянта про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні є помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі № 640/1934/20 визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 5 Генеральної прокуратури України, в частині про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2061ц.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді з 25.12.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 по 26.05.2021.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року змінено, виклавши абзац 5 резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора (адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ідентифікаційний код - 00034051) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 року по 26.05.2021 року, в розмірі 580 254,34 грн. (п'ятсот вісімдесят тисяч двісті п'ятдесят чотири грн.. 34 коп.) без врахування обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року залишено без змін.
Таким чином, у даному випадку відсутні правові підстави для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної допомоги при звільненні, оскільки рішенням суду у справі №№ 640/1934/20, що набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на посаді, тоді як вихідна допомога є разовим платежем та виплачується при остаточному звільненні.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки вони є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що судом у справі №640/1934/20 вже було стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 року по 26.05.2021 року.
Оскільки позивача поновлення на роботі за рішенням суду у справі №640/31934/20, він має право на отримання заробітної плати або ж відповідно до ст. 236 КЗпП виплату середнього заробітку або різниці в заробітній платі за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Аналогічного змісту правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року № 640/8468/20.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі також не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні, стягнення вихідну допомогу та стягнення середнього заробітку за весь час затримки підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону (ч.2 ст.317 КАСУ).
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити діїзадовольнити.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
СуддяІ. О. Грибан
(Повний текст постанови складено 20.01.2026)