Справа № 756/216/25 Суддя (судді) першої інстанції: Пукало А.В.
21 січня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №3681069 від 18.12.2024 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Позов обґрунтовано тим, що оскільки відповідач не дослідив усіх обставин справи, не довів наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, зокрема суб'єктивної сторони у вигляді вини, що є підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року у задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на момент зупинки транспортного засобу у нього було наявне тимчасове право на керування транспортним засобом, та на момент вчинення адміністративного правопорушення 18.12.2024 його не було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 130 КУпАП, з огляду на апеляційне оскарження постанови у справі № 756/8919/24.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з постановою в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3681069 від 18.12.2024, винесеною заступником командира 2 роти 4 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції в м. Києві капітаном поліції Плиганем М.О., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною четвертою ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на 18.12.2024 (дату винесення спірної постанови) постанова Оболонського районного суду м. Києва від 18.12.2024 у справі № 756/8919/24 набрала законної сили, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;
б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;
в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов'язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов'язаний надати, зокрема посвідчення водія.
У той же час, частиною четвертою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм вбачається, що позбавлення права керування транспортним засобом свідчить про відсутність у такої особи посвідчення водія та не дозволяє здійснювати керування будь-якими транспортними засобами.
При цьому, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Вказане спростовує твердження апелянта про безпідставність зупинки його транспортного засобу.
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем згідно статті 251 КУпАП, було зокрема, надано відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення.
Так, з наданого відеозапису вбачається, що 18.12.2024 близько 00.00 ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Golf» з державним номерним знаком - НОМЕР_1 , втім під час зупинки у водія транспортного засобу було відсутнє посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
При цьому, як вірно відзначено судом першої інстанції, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі №756/8919/24 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою ст. 130 КУпАП та позбавлено права керування строком на 1 рік.
Постановою Київського апеляційного суду від 14.10.2024 у справі №756/8919/24 апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2024 року повернуто особі, яка її подала.
Надалі, постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2025 року у справі №756/8919/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а постанову Оболонського районного суду міста Києва від 02 вересня 2024 року - залишено без змін.
Таким чином, на час винесення оскаржуваної постанови, позивач був позбавлений права керування транспортними засобами згідно постановою Оболонського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі №756/8919/24, яка набрала законної сили.
У відповідності до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, позивач у апеляційній скарзі наголошує на тому, що на момент зупинки його транспортного засобу (18.12.2024) постанова Оболонського районного суду м. Києва від 02.09.2024 у справі №756/8919/24 не набрала законної сили з огляду на апеляційне оскарження такої постанови.
Втім, зазначені доводи є безпідставними, враховуючи постанову Київського апеляційного суду від 14.10.2024 у справі №756/8919/24, яка набрала законної сили з дати її винесення.
Окрім того, постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2025 року у справі №756/8919/24 постанову Оболонського районного суду м. Києва від 02.09.2024 про позбавлення позивача права керування транспортними засобами строком на 1 рік залишено в силі.
Вказані обставини спростовують твердження апелянта про недоведеність відповідачем вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за що передбачена відповідальність у частині четвертій статті 126 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається, що поліцейським вжито всі необхідні дії щодо надання позивачу можливості реалізувати свої права, визначені у статті 268 КУпАП без їх обмежень.
Посилання скаржника про наявність у нього на момент зупинки тимчасового права на керування транспортними засобами суд не приймає до уваги, зважаючи на таке.
Згідно з положеннями ст. 265-1 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, поліцейський тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. Про тимчасове вилучення посвідчення водія робиться запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Після закінчення тримісячного строку тимчасового вилучення посвідчення водія, у випадках, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справа про адміністративне правопорушення не розглянута у встановлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа, а в разі вчинення правопорушення, передбаченого статтею 130 цього Кодексу, - за продовженням строку тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами на новий тримісячний строк. Після закінчення річного строку тимчасового вилучення посвідчення водія, у випадках, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справа про адміністративне правопорушення не розглянута в установлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа. Такі звернення особи є обов'язковими для виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надана копія тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом, втім станом на момент вчинення адміністративного правопорушення збіг тримісячний строк його дії.
Також вказана копія містить сліди виправлення дати строку дії дозволу, яка не узгоджується з положеннями ст. 265-1 КУпАП.
Відтак, станом на час винесення оскаржуваної постанови позивач був позбавлений права керування транспортними засобами, про що був обізнаним та усвідомлював, здійснюючи дії щодо керування автомобілем після ухвалення відповідного судового рішення щодо позбавлення його права керування транспортними засобами.
Таким чином, оскільки суть адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення правомірною.
Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
У відповідності до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко