21 січня 2026 р. Справа № 520/20418/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20418/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення №204150008413 від 20.06.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ідентифікаційний код юридичної особи: 13486010, місцезнаходження юридичної особи: 84121, Україна, Донецька область, м. Слов'янск, пл. Соборна, 3, вчинити дії по призначенні та виплаті з 12.06.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , пільгової пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», врахувавши періоди роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року у стаж, що дає право на призначення пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Рішення №204150008413 від 20.06.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ідентифікаційний код юридичної особи: 13486010, місцезнаходження юридичної особи: 84121, Україна, Донецька область, м. Слов'янск, пл. Соборна, 3, вчинити дії по призначенні та виплаті з 12.06.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , пільгової пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», врахувавши періоди роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року у стаж, що дає право на призначення пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, буд. 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008, код ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач вважає, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж для виходу на пенсію згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 після укладення 07.08.1999 року шлюбу з ОСОБА_5 .
01 липня 1993 року ОСОБА_6 закінчила Красноградське медичне училище по спеціальності сестринська справа з присвоєнням кваліфікації медсестри.
У відповідності до належної ОСОБА_1 трудової книжки НОМЕР_3 , вона працювала:
- з 01.08.1993 року по 02.01.1994 року - палатною медичною сестрою у відділенні новонароджених Харківської обласної клінічної лікарні;
- з 03.01.1994 року по 01.03.1996 року - операційною медичною сестрою операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 01.03.1996 року по 03.06.2011 року - операційною медичною сестрою операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 03.06.2011 року по 08.01.2019 року - медичною сестрою екстреної допомоги операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 08.01.2019 року по 09.06.2025 року - медична сестра операційно-хірургічного відділення Берестинської міської лікарні.
12.06.2025 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із письмовою заявою про призначення їй пільгової пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, яка має не менше 25 років спеціального стажу на відповідних посадах, робота на яких дає право на пільгову пенсію за вислугу років, та була звільнена Із займаної посади.
Рішенням №204150008413 від 20.06.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пільгової пенсії за вислугу років, зазначивши у відмові: дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 12.06.2025 Вік заявниці: 50 років. Необхідний спеціальний стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1758 становить 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 Страховий стаж особи становить: 34 роки 4 місяці 5 днів; Спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 року становить 24 роки 2 місяці 11 днів, що не є достатнім для права на пенсію за вислугу років.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу враховано всі періоди; до спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, зараховано всі періоди.
За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» №1058-ІУ від 09.07.2003 року у зв'язку з відсутністю права.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Тобто, спірним періодом трудової діяльності ОСОБА_1 , є період її роботи з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року на посаді сестри медичної операційної хірургічного відділення закладу охорони здоров'я.
Вважаючи вказану відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправною, а свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.06.2025 № 204150008413 про відмову у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
З метою належного та повного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії по призначенні та виплаті з 12.06.2025 року ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», врахувавши періоди роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року у стаж, що дає право на призначення пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, шо включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (в подальшому - Закон №1058-IV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Згідно з пунктом 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Відповідно до ст. 52 Закону № 1788-XI, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015р.) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII (в подальшому - Закон №213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (в подальшому - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у п. «е» ст. 55 Закону №1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019 р.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону № 1788-XI може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону № 1788-XI, станом на 11.10.2017.
Разом з тим, з 04.06.2019, тобто з дати прийняття Рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019, при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Таким чином, починаючи з 04.06.2019 положення п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Одночасно з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Колегія суддів зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.
Як встановлено з матеріалів справи, в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №204150008413 від 20.06.2025 зазначено, що страховий стаж позивачки 34 років 4 місяці 5 днів. Стаж за вислугу років 24 років 2 місяці 11 днів. До спеціального стажу не враховано періоди роботи з 11.10.2017 по 09.06.2025.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком відповідача, з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 , позивачка працювала
- з 01.08.1993 року по 02.01.1994 року - палатною медичною сестрою у відділенні новонароджених Харківської обласної клінічної лікарні;
- з 03.01.1994 року по 01.03.1996 року - операційною медичною сестрою операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 01.03.1996 року по 03.06.2011 року - операційною медичною сестрою операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 03.06.2011 року по 08.01.2019 року - медичною сестрою екстреної допомоги операційного блоку Красноградської ЦРЛ;
- з 08.01.2019 року по 09.06.2025 року - медична сестра операційно-хірургічного відділення Берестинської міської лікарні.
Відомості стосовно періоду роботи з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року - медичною сестрою екстреної допомоги операційного блоку Красноградської ЦРЛ та медичною сестрою операційно-хірургічного відділення Берестинської міської лікарні підтверджено зокрема і довідкою форми ОК-5(а.с.74), яку надав відповідач, з якої вбачається, що за даний період сплачувалися відповідні страхові внески.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, зокрема, пунктом 2 якого передбачена робота лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в наступних закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до примітки 2 вказаного Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж позивачки становить більше 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування Рішення №204150008413 від 20.06.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пільгової пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вчинити дії по призначенні та виплаті з 12.06.2025 року ОСОБА_1 пільгової пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», врахувавши періоди роботи ОСОБА_1 з 11.10.2017 року по 09.06.2025 року у стаж, що дає право на призначення пільгової пенсії за вислугу років у відповідності до пункту «е» статті 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/20418/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич