21 січня 2026 р. Справа № 520/14988/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) по справі № 520/14988/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд"
до Харківської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UА807000/2025/000149/2 від 27.03.2025.
В обґрунтування позову зазначило, що під час митного оформлення товарів надало всі необхідні та достатні документи, передбачені ч.2 ст. 53 МК України, які чітко ідентифікували товари та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Натомість митниця, в порушення норм МК України, безпідставно прийняла оскаржуване рішення, як наслідок, неправомірно застосувала резервний метод визначення митної вартості товарів, імпортованих позивачем.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів № UА807000/2025/000149/2 від 27.03.2025.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці на користь ТОВ "Авто Тренд" судовий збір у сумі 3 028,00 грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 2 000,00 грн.
Харківська митниця (далі - відповідач), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просила його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про неповне встановлення судом першої інстанції обставин справи, не надання належної оцінки доводам відповідача, щодо наявності в наданих документах розбіжностей, відсутності в них всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказує, що у наявність у митного органу рішень про коригування митної вартості по даному підприємству, за даним кодом товару (код за УКТ ЗЕД 8708803598) виключали можливість визначити митну вартість за першим методом (за ціною угоди).
Зазначає, що коди товарів за УКТ ЗЕД в експортній митній декларації 25LTSR100000F583B5 не співпадають з кодами в ЕМД, наданій до митного оформлення від 26.03.2025 № 25UA807200004281U3.
Звертає увагу на розбіжності у ціні товару, вказаній у експортній митній декларації (48 715,12 дол. США), рахунку фактурі від 20.03.2025 (50 829,36 дол. США) та в ЕМД, наданій до митного оформлення (50 829,36 дол. США). При цьому ані в процесі процедури консультацій, ані в позовній заяві позивачем не наведено жодних аргументів щодо причин наявності відповідних розбіжностей.
Щодо транспортних витрат, вказує, зокрема, що декларантом не надано банківський/платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури від 20.03.2025 № 11, згідно умов п. 5.2 Договору від 17.03.2025 № 17/03, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) з вантажовідправником Cust.Warehouse UAB «Siauliu Tiekimo Baze». Отже відомості стосовно такої складової митної вартості як транспортування не підтверджено документально.
Зауважує, що задекларований рівень митної вартості товарів, поданих до митного контролю та митного оформлення нижче, ніж рівень митної вартості на ідентичні, подібні (аналогічні) товари, оформлені в митному відношенні іншими митницями раніше.
Також, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам митного органу щодо спрацювання спеціалізованої бази ЄАІС Держмитслужби, як обґрунтовану підставу для виникнення у відповідача сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості ввезених товарів та можливість останнього застосувати резервний метод визначення митної вартості з огляду на не надання підприємством додаткових документів на запит митниці.
Як наслідок, вважає, що ним правомірно прийнято рішення про коригування митної вартості.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу, позивач заявив клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат надав акт прийому-передачі виконаних послуг від 26.11.2025.
Харківська митниця надала заперечення на заяву позивача, в яких просила відмовити у її задоволенні.
В обґрунтування зазначає, що заявлена позивачем сума судових витрат є завищеною, не співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Звертає увагу, що вказана справа відноситься до категорії справ незначної складності, з цього спору наявна численна судова практика, що спрощувало роботу адвоката при підготовці відзиву на апеляційну скаргу.
Зауважує, що позиція позивача в суді апеляційної інстанції не змінювалась, зміст відзиву частково дублює зміст позову, за підготовку якого судом першої інстанції стягнуто відшкодування в розмірі 2 000,00 грн, як наслідок послуги зі складання відзиву на апеляційну скаргу не вимагали великого обсягу аналітичної й технічної роботи та витраченого часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 19.07.2022 між ТОВ "Авто Тренд" (покупець) та UAB «Grunntech» (Литовська республіка)(постачальник) укладено договір поставки №11/UAB, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти в порядку та на умовах, визначених цим договором, автомобільні запчастини торгівельної марки Finwhale у кількості, асортименті та по цінам, узгодженим сторонами та вказаними у інвойсах, що є невід'ємною частиною цього договору, з метою подальшої реалізації товарів покупцем, а покупець зобов'язуєтеся приймати та оплачувати товари, в порядку та на умовах цього договору.
Перелік товару, що постачається, його комплектність, асортимент та ціни, вказані у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 контракту).
Відповідно до п. 1.3 Контракту на кожну партію укладається інвойс та пакувальний лист.
Розділом 3 Контракту передбачено, що загальна сума за Договором складає 1 000 000,00 дол. США.
Сплата окремих партій товару за Договором проводиться шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 7 днів до дати поставки. Сплата проводиться відповідно до проформи-інвойса. Валюта платежів - долари США. Ціни, зазначені в інвойсі формуються, виходячи з цін, що діють у постачальника на момент складання проформи-інвойса. У випадку досягнення сторонами згоди про відстрочку платежу, покупець проводить оплату на підставі інвойсу.
Вартість тари, упаковки і технічної документації входить у вартість товару, якщо інше не обумовлено інвойсом.
Постачальник несе всі ризики та витрати, пов'язані з товаром до моменту його відвантаження, а також витрати з завантаження товару, виконанням митних формальностей для експорту, а також інші мита, податки та збори, що підлягають сплаті при експорті.
Згідно п. 4.1 Контракту товар поставляється постачальником партіями згідно замовлень покупця на умовах FCA Шауляй (м. Шауляй, Литва) згідно з Інкотермс - 2010.
У березні 2025 р. позивач замовив у UAB «Grunntech» партію товару (амортизатори, стійки амортизатора, ролики натягу ременя, шруси, катушки запалювання, свічки запалювання, подшипники, автомобільне зчеплення, хрестовини, водяні помпи, термостати) на загальну суму 50 829,36 дол. США.
ТОВ "Авто Тренд" сплачено вартість партії товару в розмірі 50 829,36 дол. США, що підтверджується банківським документом (Swift) від 17.03.2025.
20.03.2025 UAB «Grunntech» поставило позивачу товар на загальну суму 50 829,36 дол. США, що підтверджується інвойсом від 20.03.2025 № GR-U25/004.
В інвойсі також зазначено умови поставки: FCA Siauliai, умови оплати: 100% передоплата, період поставки товару: не пізніше 30 днів з моменту отримання оплати.
26.03.2025 з метою митного оформлення товару, позивач подав до Харківської митниці митну декларацію № 25UA807200004281U3, митну вартість визначено за основним методом - за ціною договору в розмірі 50 829,36 дол. США.
На підтвердження митної вартості, разом з декларацією ТОВ "Авто Тренд" надало: контракт з постачальником №11/UAB від 19.07.2022 з додатком № 1, прайс-лист виробника від 10.12.2024, інвойс від 20.03.2025 № GR-U25/004, пакувальний лист, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) від 20.03.2025, банківський документ (Swift) від 17.03.2025, декларацію про походження товару, рахунок перевізника № 11 від 20.03.2025, довідку перевізника від 20.03.2025, договір з перевізником від 17.03.2025 № 17/03, копію митної декларації країни відправлення від 20.03.2025.
27.03.2025 з підстав спрацювання системи ризиків, згенерованих АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів, в зв'язку з надходженням до ВАКМВ УКАМП запиту щодо вирішення спірного питання правильності визначення митної вартості товарів, митним органом запропоновано надати позивачу додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів, а саме: рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації (транспортно-експедиційні рахунки, заяви перевезення, договори тощо); ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (бажано ДП Держзовнішінформ або ДП Укрпромзовнішекспертиза) з урахуванням Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом ДМС України від 01.07.2021 № 476; за бажанням - інші документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
На запит митниці, ТОВ "Авто Тренд" надало пояснення з приводу запитуваних документів та додатково надіслало інвойс-проформу від 14.03.2025 № GR-U25/004. Також, позивач повідомив, що надало всі наявні документи, додаткових документів надано не буде.
За наслідками розгляду документів та пояснень, наданих декларантом митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UА807000/2025/000149/2 від 27.03.2025 та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA807200/2025/000171.
Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, а тому є протиправним.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини, пов'язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Положення ст. 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).
Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Із положень частин 1 та 2 ст. 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
За приписами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
За ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
За положеннями статей 57, 58 МК України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 8 ст. 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Єдиними підставами, які надають митному органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
В той же час, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 по справі 809/1469/16, від 04.06.2020 у справі №1.380.2019.001823, від 01.04.2021 у справі № 260/695/19.
Водночас, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598).
Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.05.2022 у справі № 2040/6019/18.
Судовим розглядом установлено, що митне оформлення товарів здійснювалось позивачем за основним методом (ціною контракту від 19.07.2022) з урахуванням інвойсу від 20.03.2025.
Позивачем до митного оформлення подано митну декларацію, а також документи на підтвердження вартості товарів, що поставляються в Україну.
Відповідачем за результатами розгляду митної декларації та документів прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів.
У графі 33 рішення в якості причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору, зазначено:
- наявні рішення про коригування митної вартості по даному підприємству, за даним кодом товару (код за УКТ ЗЕД 8708803598);
- відсутній банківський/платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури, згідно 5.2 Договору від 17.03.2025 №17/03 та вимог Наказу МФУ від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»;
- декларантом не заповнена графа 20 ДМВ. Після тексту «Витрати на транспортування до» зазначається літерний код альфа-2 відповідно до Класифікації країн світу країни (адміністративно територіальної одиниці у складі країни, що має власний літерний код за цією Класифікацією), на території якої міститься географічний пункт, до якого понесені витрати на транспортування товарів, наведені у цій графі, через пропуск - назва цього географічного пункту, що суперечить вимогам наказу Мінфіну від 24.05.2012 №599;
- коди товарів за УКТ ЗЕТ в експортній митній декларації 25LTSR1000Q0F583B5 не співпадають з кодами в МД, наданій до митного оформлення від 26.03.2025 №25UA807200004281U3; ціна за товари в експортній митній декларації 25LTSR100000F583B5 (загальна вартість за 10 товарів 48 705,12 дол. США), не співпадають з цінами за товари (фактурною вартістю) в МД, наданій до митного оформлення від 26.03.2025 №25UA807200004281U3 (загальна фактурна вартість за 10 товарів 50 829,36 дол.США);
- відсутній переклад експортної митної декларації 25LTSR100000F583B5, що суперечить вимогам ст, 254 МКУ;
- відсутні рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) з вантажовідправником Cust.Warehouse UAB «Siauliu Tiekimo Baze».
Джерелом інформації по товарам слугувала цінова інформація, що наявна в АСМО Інспектор та ЄАІС про митні оформлення товарів митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений термін, а саме: МД №100320/2025/8645, код товару згідно з УКТ ЗЕД 8708803598, країна походження CN (Китай), вага нетто 1086,63 кг, умови поставки FCA, де розрахунок митної вартості складає 6,47 дол. США/кг.
Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК України.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції надані позивачем документи містили всі відомості, в підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та ціни, що підлягає сплаті за ці товари.
Доводи скаржника щодо наявності рішень про визначення митної вартості за даним кодом товару (8708803598) по даному підприємству колегія суддів оцінює критично, оскільки рішення про коригування митної вартості складається тільки на ту партію товару, яка проходить митне оформлення і не може впливати на подальше оформлення інших товарів (партій товарів) по ціні, вказаній у попередніх рішеннях про коригування митної вартості.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 2040/6019/18, наявність у системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Щодо доводів апеляційної скарги, що коди товару відповідно до УКТ ЗЕД в експортній декларації не відповідають кодам товару, зазначеним у ЕМД № 25UA807200004281U3 колегія суддів зазначає, що зазначене не випливає на визначення декларантом коду товару в імпортній митній декларації та визначення митної вартості товару.
Відповідно до частин 1-5 ст. 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.
На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган мас право самостійно класифікувати такі товари.
Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Згідно з ч. 7 ст. 69 МК України рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Із наведених положень слідує, що: класифікацію товарів за УКТ ЗЕД здійснює декларант, митний орган здійснює контроль за такою класифікацією, при цьому митний орган може самостійно визначити код задекларованого товару лише у тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта.
Відповідач не ставив під сумнів правильність визначення позивачем коду товару, про що свідчить відсутність рішення відповідача про визначення іншого коду за УКТЗЕД щодо імпортованого позивачем товару.
Щодо доводів апеляційної скарги про розбіжності у ціні товару, вказаній у експортній митній декларації (48 715,12 дол. США), рахунку фактурі від 20.03.2025 (50 829,36 дол. США) та в ЕМД, наданій до митного оформлення (50 829,36 дол. США) колегія суддів зазначає наступне.
Як вказував позивач, ціна товару у експортній митній декларації визначена у валюті євро, тоді як у рахунку-фактурі (інвойсі) від 20.03.2025 та митній декларації №25UA807200004281U3 такою валютою є долар США. У зв'язку з цим, загальна фактурна вартість у експортній декларації є меншою, ніж вказана у інвойсі від 20.03.2025 та митній декларації, поданій до митного оформлення.
Тобто, в даному випадку відсутні розбіжності у вказаних вище документах, що може вплинути на правильність визначення митної вартості товару.
В свою чергу, відповідачем не спростовано обставин щодо оформлення документів за різною валютою.
При цьому, колегія суддів зауважує, що під час митних консультацій, відповідач не повідомляв ТОВ «Авто Тренд» про вказані розбіжності, що унеможливило позивача надати пояснення з цього приводу саме під час митного оформлення товару.
Отже, наведені митним органом обставини не є беззаперечними підставами для коригування митної вартості товару.
Доводи апелянта у спірному рішенні про ненадання декларантом перекладу митної декларації країни відправлення колегія суддів вважає такими, що не є достатніми підставами для коригування митної вартості товару, оскільки документом, який підтверджує митну вартість товару є інвойс, яким визначено вартість та умови його поставки а не митна декларація країни відправлення.
Колегія суддів зауважує, що ч. 2 ст. 53 МК України законодавцем встановлено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, серед яких відсутня митна декларація країни відправлення відсутня.
В свою чергу, п. 7 ч. 3 ст. 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, зокрема, копію митної декларації країни відправлення.
Тобто, копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, а може додатково надаватися митному органу виключно у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 53 МК України за її наявності.
Таким чином, зауваження митниці щодо відсутності перекладу експортної митної декларації не є підставою для невизнання визначеної позивачем митної вартості, адже ч. 2 ст. 53 МК України такий документ не віднесений до обов'язкових для подання та не впливає на митну вартість.
Щодо доводів апеляційної скарги про не надання позивачем належних документів на підтвердження транспортних витрат.
Так, апелянт вказує, що декларантом до митного оформлення не надано банківський/платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури від 20.03.2025 № 11, згідно умов п. 5.2 Договору від 17.03.2025 № 17/03, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) з вантажовідправником Cust.Warehouse UAB «Siauliu Tiekimo Baze».
Відповідно до п.6 ч. 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів є, зокрема: транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Крім того, в розділі ІІІ «Правил заповнення декларації митної вартості» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599) вказано про те, що в графі 20 декларації митної вартості (ДМВ) зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки (графа 3 ДМВ) не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (графа 14(а) ДМВ). Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, а також інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг у відповідності до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Таким чином, підтвердженням транспортних витрат є документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
При цьому, перелік транспортних (перевізних) документів, а також документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, наведений у розділі ІІІ Правил №599 не є вичерпним.
Колегія суддів зазначає, що законом не визначено доказ (докази), виключно якими імпортер повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому рахунок на оплату транспортних послуг, довідка про транспортні витрати, договір про надання транспортних послуг є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення.
Аналогічні висновки щодо законодавчого визначення переліку документів, якими підтверджуються транспортні витрати в межах заявленої імпортером митної вартості товарів викладений у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 по справі № 804/16553/14.
Судом встановлено, що вартість наданих позивачу послуг з перевезення Товару підтверджується наданими підприємством документами, у тому числі договором перевезення № 17/03 від 17.03.2025, укладеним між ТОВ «Авто Тренд» та ФОП ОСОБА_1 , довідкою про транспортні витрати від 20.03.2025, рахунком-фактурою від 20.03.2025, міжнародною автотранспортною накладною від 20.03.2025.
У довідці про транспортні витрати від 20.03.2025 визначено, що сума перевезення Товару становить:
- з м. Шауляй (Литва) до п/п Яготин - Дорогуськ - 664 км - 26 189,32 грн;
- з п/п Яготин - Дорогуськ до м. Харків (Україна) - 984 км - 38 810,68 грн.
Таким чином, наданими позивачем як до митного органу, так і до суду документами, які містять всі необхідні відомості для встановлення транспортних витрат в повній мірі підтверджено факт надання послуг транспортних послуг з перевезення товару.
Щодо доводів апелянта про відсутністьі банківського/платіжного документу, що підтверджує факт оплати транспортних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури від 20.03.2025 № 11, згідно умов п. 5.2 Договору від 17.03.2025 № 17/03.
Пунктом 5.2 Договору № 17/03 від 17.03.2025 передбачено, що розрахунок між перевізником та замовником здійснюється не пізніше 5 діб з моменту отримання замовником оригіналу рахунку, акту виконаних робіт, CMR або ТТН, договору, заявки, довідки про транспортні витрати.
Як пояснив позивач, у зв'язку з тим, що на момент митного оформлення товар на склад ТОВ «Авто Тренд» не був доставлений, відповідно акт виконаних робіт не складався, оригінал CMR підприємство не отримувало, а тому оплату за послуги перевізника не провело.
Колегія суддів зазначає, що умовами Договору передбачено альтернативу у строках проведення розрахунку між перевізником та замовником, а саме: не пізніше 5 діб з моменту отримання замовником або оригіналу рахунку, або акту виконаних робіт, або CMR, або договору, або заявки, або довідки про транспортні витрати.
Таким чином, відсутність платіжного документу про оплату послуг з перевезення, враховуючи обставини, вказані позивачем, беззаперечно не свідчить про заниження останнім митної вартості товару.
Доводи апелянта щодо не надання позивачем рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту) з вантажовідправником Cust.Warehouse UAB «Siauliu Tiekimo Baze» колегія суддів вважає такими, що не свідчать про правомірність коригування митної вартості товару, оскільки ТОВ «Авто Тренд» повідомляло митний орган про те, що мав господарські відносини лише з продавцем товару, тоді як жодних рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням договору з іншими особами він не сплачував.
Натомість, відповідач ні суду першої, ні апеляційної інстанції не повідомив підстав неврахування наведених доводів декларанта та правомірності висновків щодо заниження ним митної вартості з огляду на відсутність рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг.
Доводи скаржника щодо порушення декларантом правил заповнення графи 20 ДМВ колегія суддів оцінює критично, оскільки митним органом не зазначено яким чином вказані обставини впливають на правильність визначення митної вартості товару, враховуючи надані позивачем документи на підтвердження транспортних витрат.
Доводи апелянта як на підставу визначення митної вартості товару за резервним методом - не надання позивачем на запит митниці всіх витребуваних документів колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності! такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Колегія суддів зазначає, що вказані у ч. 3 ст. 53 МК України документи мають надаватись митному органу лише за їх наявності у декларанта. Натомість, відсутність таких документів з огляду на їх не складання не слугувати підставою для прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товару.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару та додатково під час оскарження спірного рішення, вважає, що останні кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
Доводи апелянта про те, що при виконанні митних формальностей за спірною митною декларацією спрацювала форма контролю системи управління ризиками щодо необхідності здійснити посилений контроль правильності визначення митної вартості товарів, витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, колегія суддів вважає такими, що не стосуються обставин, які мають виключне значення для коригування задекларованої позивачем митної вартості товару.
Спрацювання системи управління ризиками є підставою для контролюючого органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції і не може бути безумовною підставою для відмови в митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю. Різниця між митною вартістю товару, задекларованого особою, та митною вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про заниження митної вартості декларантом і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 57 МК Верховний Суд зробив у постанові від 19.02.2019 у справі № 805/2713/16-а.
Колегія суддів також враховує, що цінова інформація викладена у Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної фіскальної служби України (ЄАІС) не може бути обґрунтованою підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначених в митній декларації позивача, оскільки автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, відтак такі дані не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар.
Саме такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 19.03.2021 по справі № 820/5525/16.
Доводи апеляційної скарги, що задекларований позивачем рівень митної вартості товарів нижче, ніж рівень митної вартості на ідентичні, подібні (аналогічні) товари, оформлені в митному відношенні іншими митницями раніше колегія суддів оцінює критично, оскільки митним органом під час лише взято за порівняння код товару, країну походження, умови поставки та вагу товару.
Водночас, на митну вартість товару впливають й інші показники, такі як фактурна вартість, маршрут транспортування та інші комерційні умови поставки.
Як наслідок, лише подібність ввезених позивачем товарів з тими, що порівнювала митниця за виробником чи країною походження беззаперечно та достеменно не свідчить про те, що задекларований позивачем рівень митної вартості товарів нижче, ніж рівень митної вартості на ідентичні, подібні (аналогічні) товари, оформлені в митному відношенні іншими митницями раніше.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що Митниця не надала доказів на підтвердження обставин, що позивачем у митній декларації зазначено не всі складові числового значення задекларованої митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
В свою чергу, позивач надав необхідні та достатні документи для підтвердження задекларованої митної вартості, проте митний орган не навів переконливих аргументів, що надані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не довів наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів прийнято відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі скаржником не висловлено заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції на користь позивача, а отже у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру понесених витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Стосовно розподілу витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 п. 1 ч. 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Колегія суддів зазначає, що позивачем до закінчення судових дебатів зроблено заяву про понесені витрати на правову допомогу та своєчасно надано докази на їх підтвердження.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною .
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат застосовує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що представництво інтересів ТОВ «Авто Тренд» в Другому апеляційному адміністративному суді здійснювалось ТОВ «ЗМЗ ПС» на підставі договору про надання правничої допомоги № 04/01-24С від 04.01.2024.
Розділом 3 Договору передбачено, що сторони узгодили, що клієнт здійснює попередню оплату юридичних послуг в розмірі, узгодженому сторонами в додаткових угодах до цього договору на підставі відповідного рахунку. Вартість юридичних послуг вираховується відповідно до витраченого часу на надання такої послуги з розрахунку 1 000,00 грн за одну годину роботи адвоката.
Орієнтовна вартість та перелік послуг за Договором, становить зокрема:
- представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції (участь у судових засіданнях) - 1 год - 1 000,00 грн;
- підготовка та подання апеляційної скарги - 5 год - 5 000,00 грн;
- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 3 год - 3 000,00 грн.
Підтвердженням виконання умов даного Договору з боку виконавця вважається підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних послуг, який підписується сторонами.
Адвокатом в межах Договору надано послуги на загальну суму 3 000,00 грн:
- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 3 год - 3 000,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних послуг від 26.11.2025.
Суд враховує, що ст. 134 КАС України покладає обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, на виконання вимог процесуального законодавства, подав до суду апеляційної інстанції заперечення на заяву щодо розподілу судових витрат, в якому вказував, що заявлена сума витрат на правничу професійну допомогу є неспіврозмірною із складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим на виконання відповідної послуги та її обсягом, ціною позову та значенням справи для сторони.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу і пропорційності їх складності правовому супроводу справи, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на наступне.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо послуг з «підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу» колегія суддів зазначає, що відзив на апеляційну скаргу частково дублює зміст позовної заяви, складається з викладу обставин справи, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини та посилань на судову практику, тобто його підготовка не потребувала багато часу.
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, якою встановлено, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.
Також, колегія суддів зауважує, що дана справа є справою незначної складності, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Крім того, з подібних правовідносин наявна судова практика, що спрощувало роботу адвоката при підготовці процесуальних документів у справі, що розглядається.
Суд також вважає необхідним зауважити, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.
Врахувавши обставини цієї справи, колегія суддів дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру.
Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 2 000,00 грн. Указаний розмір витрат зумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час складання відзиву на апеляційну скаргу, якістю та обсягом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом апеляційного перегляду.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, складністю справи, а також заяви відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 по справі № 520/14988/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (ЄДРПОУ 44017626, вул. Миколаївська, 16Б, м. Харків, 61005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Тренд" (ЄДРПОУ 38493680, пров. Сімферопольский, 6, м. Харків, 61052) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції в сумі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова