Справа № 500/6259/25
21 січня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, відповідач-2), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області №092750013682 від 15.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано- Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 08.09.2025 року, врахувавши до страхового стажу період роботи у колгоспі з 05.02.1977 р. по 19.11.1978 р. та з 21.01.1981 р. по 06.12.1981 р. у повному обсязі, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 08.09.2025 року, врахувавши до страхового стажу період роботи російській федерації з 01.01.1992 по 17.11.1994 та з 18.11.1994 р. по 01.02.1995 р. у повному обсязі.
Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправним та таким, що підлягає до скасування спірне рішення відповідача -1 про відмову у призначенні пенсії за віком, так як позивач досягнув необхідного віку, та у нього є необхідний страховий стаж. Вважає, що відповідачем -1 протиправно не враховано період роботи позивача у колгоспі з 05.02.1977 по 19.11.1978 та з 21.01.1981 по 06.12.1981, оскільки такі періоди роботи підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 14.01.1981. Крім цього, на думку позивача, у нього є всі необхідні записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.01.1981 про роботу у російській федерації, що також підтверджується довідками про заробітну плату для обчислення пенсії фірми "Нафтогазбуд" №68/06 від 19.03.2024, №63/07 від 19.03.2024, №64/07 від 19.03.2024, також довідкою фірми "Тюменбургаз" №20/11162 від 14.12.2006, №17/10912 від 11.12.2006.
Ухвалою суду від 04.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та представник Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову повністю. Вважають, що відповідачем-1 правомірно прийнято спірне рішення щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю страхового стажу.
Судом встановлено, що 08.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092750013682 від 15.09.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивача не враховано: періоди роботи в колгоспі з 05.02.1977 по 19.11.1978, з 21.01.1981 по 06.12.1981, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві; - періоди роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 17.11.1994 та з 18.11.1994 по 01.02.1995, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадян, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Дане право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом № 1058-IV.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.
Суд звертає увагу на тому, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
У цій справі відповідач позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема, у спірному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі з 05.02.1977 по 19.11.1978 з 21.01.1981 по 06.12.1981, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві.
Як встановлено судом, періоди роботи позивача у колгоспі з 05.02.1977 по 19.11.1978 з 21.01.1981 по 06.12.1981 підтверджуються записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Крім цього, із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що у 1977 році прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі складав - , виконання річного мінімуму трудової участі - 200; у 1978 році прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі складав 270, виконання річного мінімуму трудової участі - 218, у 1981 році прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі складав 280, виконання річного мінімуму трудової участі - 109.
Також, до позовної заяви долучено довідку фірми "Нафтогазбуд" №68/06 від 19.03.2024, з якої слідує, що позивач отримав заробітну плату з жовтня 1981 року по травень 1985 року; згідно з довідкою Спеціалізованого управління №14 Приваного акціонерного товариства Фірма "Нафтогазбуд" №63/07 від 19.03.2024, ОСОБА_1 працював у Автобазі №11 водієм з 05.10.1981 по 22.05.1985.
Як вбачається з записів трудової книжки та вище вказаних довідок існує протиріччя у періоді з 05.10.1981 по 06.12.1981, так як дані записи накладаються один на одний, а позивачем не подано жодних доказів на усунення даного протиріччя.
Слід зазначити, що спір стосується зарахування загального страхового стажу позивача, а не спеціального (пільгового), а тому, визначальними в даному випадку є відомості трудової книжки, і лише у разі відсутності таких записів, стаж може бути підтверджено відповідними довідками.
Суд також зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Таким чином, суд вважає, що періоди роботи позивача у колгоспі з 05.02.1977 р. по 19.11.1978 р. та з 21.01.1981 р. по 06.12.1981 р. можуть бути зараховані, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 14.01.1981 року з врахуванням виробленого мінімуму трудової участі в колгоспі.
Стосовно не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області трудового стажу роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 17.11.1994 та з 18.11.1994 по 01.02.1995, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, якою Кабінет Міністрів України постановив про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.
23.12.2022 набув чинності Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року від 1 грудня 2022 року № 2783-IX.
Отже, на дуку суду, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022, Україна як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою «Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992.
Тому припинення з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
Згідно запису №6 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 14.01.1981, позивач з 30.07.1985 прийнятий на посаду водія третього класу ПО "Укрбургаз"; згідно запису №8, позивач звільнений з роботи з 01.02.1995.
Період роботи у російській федерації з 30.07.1985 по 17.11.1994 підтверджується довідкою №20/11162 від 14.12.2006.
Крім цього, позивачем долучено до матеріалів справи довідку №17/10912 від 11.12.2006 щодо відомостей про заробітну плату за 1985-1990 роки, довідку №17/10912 від 11.12.2006, щодо відомостей про заробітну плату за 1991 рік, довідку №17/10912 від 11.12.2006, щодо відомостей про заробітну плату за 1992-1994 року.
То ж, суд вважає, що спірні періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 17.11.1994, з 18.11.1994 по 01.02.1995 в російській федерації можуть бути зараховані до страхового стажу позивача, так як підтверджуються записами у трудовій книжці позивача та вказаними вище довідками.
Щодо позовних вимог в частині зарахування спірних періодів роботи у повному обсязі, суд вважає, що така вимога не підлягає до задоволення, оскільки є передчасною, так як Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області ще не зараховувались періоди роботи позивача у колгоспі з 05.02.1977 р. по 19.11.1978 та з 21.01.1981 р. по 06.12.1981; періоди роботи позивача російській федерації з 01.01.1992 по 17.11.1994 та з 18.11.1994 по 01.02.1995, а тому суд не вбачає порушеного права позивача в цій частині позовних вимог.
У сукупності наведених обставин, суд вважає, що Головне управління у Тернопільській області без детального з'ясування обставин та документів поданих позивачем для призначення пенсії, прийняло спірне рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, що у контексті частини другої ст.2 КАС України свідчить про його протиправність та необхідність скасування.
Вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відтак, оскільки спірне рішення прийняте ГУ ПФУ в Тернопільській області, тому у спірному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а не ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 08.09.2025 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з врахування правових висновків, зазначених судом у рішенні.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень в порядку частини третьої ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №092750013682 від 15.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.09.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 21 січня 2026 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769),
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,76018 код ЄДРПОУ:20551088).
Головуюча суддя Дерех Н.В.