21 січня 2026 року Справа № 480/2130/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2130/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022;
- зобов'язати Державну установу «Конотопська виправна колонія (№130)» нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 до 01.03.2024 проходив службу в Державній установі «Конотопська виправна колонія (№130)». Посилаючись на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Вказує, що мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, проте ані під час проходження служби, ані при звільненні вказану додаткову винагороду відповідачем нараховано та виплачено не було, що обумовило необхідність звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що Міністерство юстиції України, листом від 20.05.2022 року № 38144/16.3.2/32-22 довело до відома, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах Державної кримінально-виконавчої служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках програми «єПідтримка», визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами), наказу державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» від 27.05.2022 року №54/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди» позивачу було здійснено виплату додаткової винагороди (до моменту звільнення), а саме: за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 в сумі 5044,64 грн (113 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби; за період з 01.03.2022 по 30.03.2022 в сумі 30000,00 грн (744 годин) (без врахування військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби; за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 в сумі 22000,00 грн (528 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами), наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» та підставі наказу державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» від 20.06.2022 року № 67/ОС-22 «Про перерахунок наданої додаткової винагороди» відповідачем було здійснено перерахунок зайво виплачених коштів додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 після чого сума виплачених коштів та годин після змін становить: за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 в сумі 4241,07 грн. (95 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби; за період з 01.03.2022 по 30.03.2022 в сумі 25000,00 грн (620 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби; за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 в сумі 8333,33 грн (440 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби.
Також, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (із змінами) та наказу державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» від 09.08.2022 року № 85/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди» позивачу було здійснено наступну виплату додаткової винагороди також до моменту звільнення, а саме: -за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 в сумі 4166,67 грн (100 годин) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби; за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 в сумі 23951,61 грн. (594 години) (без вирахуванням військового збору), тобто за фактичну кількість годин несення служби.
Таким чином, на переконання представника, зобов'язання державної установи щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.202 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, перед позивачем виконано в повному обсязі.
Крім цього, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи зазначене, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наголосив на обґрунтованості позовних вимог.
Від відповідача до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких представник зазначив про порушення позивачем строку звернення до суду та просив відмовити у задоволенні вимог у зв'язку з виконанням всіх зобов'язань у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що у спірний період ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Конотопська виправна колонія (№ 130)".
Наказом начальника Державної установи "Конотопська виправна колонія (№ 130)" від 01.03.2024 № 6/ОС-24 ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" (а.с.39).
У період з 24.02.2022 по 31.05.2022 позивачу було нараховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", відповідно до фактичної кількості годин несення служби, у загальному розмірі 74557,29 грн, що підтверджується відповідачем у відзиві.
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у повному розмірі, а саме у розмірі 30000,00 грн щомісячно, у період з 24.02.2022 по 01.06.2022, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
У першу чергу суд вважає за необхідне відхилити доводи представника відповідача про порушення позивачем строк звернення до суду.
Так, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
При цьому, усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Так, частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, з вимогою про стягнення належних працівникові сум останній міг звернутись до суду в будь-який час, який не обмежувався строком звернення до суду.
Оскільки предметом спору у даній справі є право позивача на отримання додаткової винагороди, яка за своєю суттю рівнозначна заробітній платі, то спірні правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) набрав чинності з 19.07.2022.
Отже, після внесення Законом № 2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення (або нарахування та виплати) заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Проте, Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Тобто, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, необхідно визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
Таким чином, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Позицію стосовно застосування конституційного принципу незворотності дії даного закону у часі підтримав Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22. Верховний Суд наголосив на тому, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
За таких умов відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах змін, внесених згідно Закону № 2352-IX до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.
З огляду на вказане, висновки представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022; та зобов'язання Державну установу «Конотопська виправна колонія (№130)» нарахувати та виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 за період з 24.02.2022 по 01.06.2022, не обмежене будь-яким строком.
На вказаному також акцентовано увагу у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже, вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV).
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом (частина четверта статті 21 Закону № 2713-IV).
Відповідно до частини другої статті 23 Закону № 2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону № 2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018) (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктами 2 і 3 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок № 925/5).
Пункт 3 Порядку № 925/5 передбачає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
У зв'язку з військовою агресією росії проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на всій території України введений воєнний стан.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно із пунктом 5 Постанови КМУ № 168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 до пункту 1 Постанови № 168 внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 року передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 року до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінити словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні); після слова щомісячно доповнити словами (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 року встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022 року.
Тобто, з 01.06.2022 року право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07 липня 2022 р. № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмінність нормативного регулювання виплати додаткової винагороди в контексті спірних правовідносин в цілому полягає у порядку її обрахунку.
Зокрема, постанова КМУ № 168 без врахуванням змін, внесених Постановою КМУ № 754 та № 793 передбачала нарахування та виплату додаткової винагороди у фіксованому розмірі незалежно від кількості відпрацьованого часу.
Натомість, після внесення відповідних змін, така винагорода мала виплачуватися з урахуванням кількості відпрацьованого часу.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Конотопська виправна колонія (№ 130)", яка розташована в Сумській області.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 року № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком, у якому значиться Сумська область, до якої належить і Конотопська міська територіальна громада, де розташовується ДУ «Конотопська виправна колонія (№ 130)», в якій ніс службу ОСОБА_1 .
Таким чином, у період з 24.02.2022 року позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Сумська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми єПідтримка.
Відповідачем не заперечується право позивача на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, натомість спірним є розмір такої виплати.
Як встановлено судом, у період 24.02.2022 по 31.05.2022 позивачу нарахована додаткова винагорода не у розмірі 30000 грн щомісячно, а у розмірі відповідно до фактично відпрацьованого часу.
Водночас, відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року (в первісній редакції), розмір додаткової винагороди з огляду на статус позивача та особливості проходження служби був фіксованим та становив 30000 грн щомісячно.
Поряд з цим та з урахуванням внесених змін Постановою КМУ № 754, розмір винагороди для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби мав виплачуватися пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
При цьому, суд враховує, що нарахування та виплата додаткової винагороди з урахуванням внесених змін Постановою № 754 пропорційно відпрацьованому часу мало би відбуватися з 01.06.2022 року, оскільки саме з цієї дати постанова підлягала застосуванню.
Суд відхиляє доводи відповідача, що у цьому випадку Постанова КМУ № 168 має бути застосована з урахуванням положень Постанови КМУ № 793, яка відповідно до пункту 2 підлягає застосуванню з 24 лютого 2022 року, оскільки це суперечить конституційним приписам, а саме статті 22 та 58 Конституції України.
Так, відповідно до вимог частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що застосування у цьому випадку механізму нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу за спірний період з 24.02.2022 по 31.05.2022, виходячи з пропорційно відпрацьованого часу призведе до порушення принципу правової визначеності та погіршить правове становище позивача, оскільки у такому разі фактично розмір спірної винагороди буде суттєво зменшено.
За своєю правовою природою додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168 є певною мірою стимулюючою виплатою для визначеної категорії осіб в особливий період, оскільки на таких осіб додатково (окрім основних обов'язків) покладаються й ті, що пов'язані із необхідністю захисту суверенності України в межах наявних повноважень, а відтак її розмір має бути чітким та передбачуваним.
Неодноразові зміни, що вносилися до постанови КМУ № 168, зокрема в частині визначення обрахунку виплати додаткової винагороди та передбачення можливості застосування нового механізму розрахунку до правовідносин, які склалися до внесення таких змін, що у тому числі призводить до обмеження розміру винагороди, суперечать сталості правового регулювання правовідносин та не узгоджується з принципами правової держави та правової визначеності.
Посилання відповідача на лист Міністерства юстиції від 20.05.2022 року №38144/16.3.2/32-22, відповідно до змісту якого розмір додаткової винагороди визначається пропорційно фактичному часу несенню служби, суд оцінює критично та зазначає, що надані роз'яснення, які містяться в листі, не є нормою права та мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова КМУ № 168 у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача суд враховує, що позивач заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, за період з 24.02.2022 року по 01.06.2022 року у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Разом з тим, у зв'язку із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. мали лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Проте, відповідно до наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Конотопська територіальна громада у період 01.06.2022 не входила до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
За наведених обставин, підстави для нарахування позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ № 168, за 01.06.2022 відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Зобов'язати Державну установу «Конотопська виправна колонія (№ 130)» (вул. Батуринська, буд. 2, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 08565109) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", за період з 24.02.2022 до 31.05.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько