21 січня 2026 року Справа № 480/4048/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ГелетиС.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради (далі по тексту - позивач 1, Департамент), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ПФУ в Сумській області) про:
- визнання протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 ;
- визнання протиправним та скасування рішення Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради №28 від 12.03.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 ;
- зобов'язання Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини на сина ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Республіки Таджикистан народила сина ОСОБА_2 , який зареєстрований громадянином України, що підтверджується відповідними документами, у тому числі довідкою Посольства України та закордонним паспортом дитини. Дитина зареєстрована за місцем проживання в місті Суми разом із матір'ю.
Позивачка 06.03.2025 звернулась до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, однак рішенням від 12.03.2025 №28 було відмовлено у зв'язку з пропуском 12-місячного строку звернення після народження дитини.
Позивачка вважає зазначену відмову незаконною, оскільки пропуск строку звернення стався з поважних та об'єктивних причин, які не залежали від її волі. Посилається на введення воєнного стану в Україні, вимушений виїзд за кордон у березні 2022 року через загрозу життю та здоров'ю, перебування в Республіці Таджикистан, відсутність можливості подати заяву особисто, поштовим або електронним способом, а також неможливість оформлення банківського рахунку та кваліфікованого електронного підпису.
Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що 06.03.2025 позивачка особисто звернулася до департаменту із заявою про призначення допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням департаменту від 12.03.2025 відмовлено у призначенні допомоги у зв'язку з тим, що звернення надійшло після спливу 12 календарних місяців з дня народження дитини.
Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідач посилається на вимоги Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, відповідно до яких допомога при народженні дитини призначається за умови звернення не пізніше ніж через 12 місяців після її народження. Департамент зазначає, що позивачка протягом зазначеного строку не скористалася жодним із передбачених законодавством способів подання заяви, у тому числі поштовим або електронним, які допускаються і під час воєнного стану для осіб, що перебувають за межами України.
Також, Департамент вказує, що право на звернення за призначенням допомоги при народженні дитини має будь-хто з батьків, з ким проживає дитина. Водночас позивачка не надала доказів того, що батько дитини був позбавлений можливості звернутися за призначенням допомоги у встановлений законом строк, а тому, на думку відповідача, відсутні підстави вважати пропуск строку звернення об'єктивно непереборним.
Департамент наголошує, що як суб'єкт владних повноважень діяв виключно в межах та у спосіб, визначених Конституцією України та чинним законодавством, а отже рішення про відмову у призначенні допомоги є законним та обґрунтованим.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало відзив на позовну заяву у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що відповідно до статті 11 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001, допомога при народженні дитини призначається одному з батьків на підставі свідоцтва про народження дитини за умови звернення за її призначенням не пізніше ніж через 12 календарних місяців з дня народження дитини.
ГУ ПФУ в Сумській області наголошує, що зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено можливості поновлення чи продовження цього строку, а органи, уповноважені на призначення допомоги, не наділені повноваженнями визнавати його пропуск поважним. У зв'язку з цим 12-місячний строк звернення має пресічний характер, а після його спливу право на призначення допомоги втрачається незалежно від причин пропуску.
ГУ ПФУ в Сумській області також зазначає, що у період дії воєнного стану законодавством передбачена можливість подання заяви та необхідних документів поштовим зв'язком з-за кордону, а тому позивачка мала об'єктивну можливість звернутися за призначенням допомоги у встановлений законом строк, однак не скористалася таким правом.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 12.03.2019 у справі №760/183158/16-а, зазначає, що допомога при народженні дитини є допомогою самій дитині, а не її батькам, проте недотримання встановленого законом порядку та строків звернення тягне втрату права на таку допомогу.
ГУ ПФУ в Сумській області вказує, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для поновлення строку звернення або задоволення позовних вимог.
Позивачка подала відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради та зазначає, що вони не спростовують незаконності оскаржуваного рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини. Вказує, що твердження відповідача про невикористання нею передбачених законодавством способів звернення за призначенням допомоги не відповідає дійсності. Зазначає, що намагалася подати заяву в електронній формі, однак не мала такої можливості через відсутність кваліфікованого електронного підпису та банківського рахунку, які є обов'язковими для подання заяви через електронні сервіси, зокрема через портал “Дія». Відкрити банківський рахунок та отримати КЕП, перебуваючи за межами України, позивачка не могла.
Також позивачка зазначає, що подати заяву поштовим зв'язком вона не мала можливості з тих самих причин, оскільки обов'язковим реквізитом заяви є зазначення банківського рахунку. Звернення до консульської установи України в країні перебування результату не дало, оскільки їй було відмовлено у сприянні в оформленні та поданні заяви і запропоновано звертатися особисто на території України.
Позивачка не погоджується з доводами відповідача 1 про можливість звернення за допомогою батька дитини та зазначає, що батько є іноземцем, громадянином Республіки Таджикистан, не володіє українською мовою, не обізнаний із законодавством України та з 2015 року перебував за межами України, повернувшись разом із сім'єю лише 26 лютого 2025 року. У зв'язку з цим він також не мав реальної можливості звернутися за призначенням допомоги у встановлений строк, що підтверджується наданими до суду документами. Вважає, що були використані всі передбачені законодавством можливості для звернення за призначенням допомоги, однак з об'єктивних і незалежних від її волі причин подати заяву у 12-місячний строк було неможливо. У зв'язку з цим просить суд врахувати наведені обставини, долучені докази та задовольнити позовні вимоги.
Також ОСОБА_1 подала відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якій зазначила, що доводи відповідача 2 не спростовують позовні вимоги та не підтверджують правомірність дій органів державної влади. Наголошує, що метою звернення до суду є захист законного права малолітньої дитини - громадянина України - на отримання державної допомоги при народженні, а також недопущення формального підходу та свавільних дій з боку органів, уповноважених забезпечувати реалізацію соціальних гарантій. Підкреслює, що навіть відповідач визнає правову природу допомоги при народженні дитини як допомоги самій дитині, а не її батькам.
Позивачка не погоджується з позицією відповідача щодо неможливості врахування поважності причин пропуску строку звернення та зазначає, що відсутність у законі прямої норми про поновлення строку не може бути підставою для обмеження конституційного права дитини на соціальний захист. Вона вказує, що надала всі належні та допустимі докази, які підтверджують об'єктивність та незалежність від її волі причин пропуску 12-місячного строку. Зазначає, що використала всі передбачені законодавством способи звернення за призначенням допомоги, однак з поважних і незалежних від неї причин реалізувати це право у встановлений строк не змогла. У зв'язку з цим вона просить суд визнати позовні вимоги законними та обґрунтованими і задовольнити їх.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову. Ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Шаповал Світлани Володимирівни від 26.06.2025 про витребування доказів. Ухвалою суду залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Республіки Таджикистан народила сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Посольства України в Республіці Таджикистан та Ісламській Республіці Афганістан від 02.02.2024 №6120/71-536-1 (а.с. 20), а також закордонним паспортом, син позивачки - ОСОБА_2 є громадянином України (а.с. 16).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 04.03.2025 (а.с. 19) син позивачки - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 06.03.2025 звернулася до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини та інших видів соціальної допомоги (а.с. 54-55).
Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради рішенням від 12.03.2025 №28 відмовив у призначенні допомоги при народженні дитини у зв'язку з тим, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців з дня народження дитини (а.с. 60 зворот. стор. - 61).
Не погоджуючись із рішенням Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради рішенням від 12.03.2025 №28 позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII та іншими законами України.
Приписами статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Згідно до статті 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно із положеннями частини 7 статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 року.
Як слідує з матеріалів справи позивачем пропущено 12-місячний строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини (дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а заява матір'ю подана 06.03.2025). Дані обставини не є спірними, сторонами не заперечується.
Разом із тим, позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою.
Так, порушенням встановленого 12-місячного строку, як зазначає позивач в адміністративному позові, обумовлене об'єктивною неможливістю дотримання такого строку внаслідок введення в країні воєнного стану, а також ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в республіці Таджикистан народила дитину, про що 02.02.2024 посольством України в Республіці Таджикистан видано дитині свідоцтво про народження .
Матеріалами справи підтверджується, що сину позивачці 24.01.2025 в посольстві Республіки Таджикистан видано паспорт громадянина України, а з питання отримання спірної допомоги до відповідача звернулася 06.03.2025, тобто без зайвих зволікань з моменту отримання паспорту громадянина України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який діє і на час розгляду справи судом.
За змістом статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд зазначає, що такі обставини могли унеможливити своєчасне виконання позивачкою вимог щодо звернення до органу соціального захисту населення протягом 12-ти місяців з моменту народження дитини, що є підставою для висновку про відсутність вини в пропуску вказаного строку.
Суд погоджується з доводами позовної заяви про те, що вказані позивачкою обставини, які підтверджено належними доказами, вплинули на її можливість вчасно звернутися до відповідача з приводу призначення спірної допомоги.
Суд вказує, що визначений ст. 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" дванадцятимісячний строк для звернення батьків з приводу призначення допомоги при народженні дитини, який обраховується з дня народження дитини за нормами зазначеного Закону поновленню не підлягає. Такого висновку слід дійти з урахуванням того, що Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" не містить посилань на можливість його поновлення.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 14.02.2018р. у справі № 591/610/16-а, від 02.10.2018р. у справі №495/3711/17, від 20.11.2018р. у справі № 226/317/17, від 12.03.2019р. у справі №760/183158/16-а, від 16.07.2020р. у справі №265/4175/16-а у подібних правовідносинах висловив правову позицію, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Більше того, суд зазначає, що фактично позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
З цього приводу, слід зауважити, що соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до статті 46 Конституції України.
У відповідності до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд наголошує, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.
Спеціальне законодавство гарантує кожній дитині, яка перебуває під юрисдикцією України право на створення їй матеріальних умов для виховання і розвитку. При цьому, діє Закон, який передбачає надання такої допомоги (Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»), відтак, отримання дитиною допомоги при народженні дитини є способом реалізації цього права.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах дійшов помилкового висновку про відмову позивачці у призначенні допомоги при народженні дитини. Таким чином, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Вирішуючи спірне питання на користь позивачки, суд, досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004р. № 22-рп/2004).
Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50.56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
У постанові від 29.08.2018р. у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013р. у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018р. у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019р., що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Що стосується позовних вимог про визнання дій Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради протиправними щодо відмови у призначенні позивачці допомоги при народженні, а також зобов'язання Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради призначити та виплатити допомогу при народженні дитини, суд відмовляє у їх задоволенні, визах чи із наступного.
В даному випадку, відповідачем, Департаментом соціального захисту населення Сумської міської ради, прийнято спірне рішення, а не вчинено відповідні дії, що порушує право позивача. При цьому спірне рішення судом визнано протиправним та скасовано, про що зазначено вище.
Крім того, на даний час у відповідача, а саме Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, відсутні повноваження щодо призначення та виплати відповідної спірної суми допомоги при народженні дитини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2025 №766 «Про реалізацію експериментального проекту щодо централізації механізму виплати деяких державних допомог» запроваджено поетапну передачу функцій щодо призначення та виплату державних допомог від органів соціального захисту населення до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Постанова передбачає, що починаючи з 01.07.2025 призначення та виплата державних допомог, у тому числі допомоги при народженні дитини, має забезпечуватися Пенсійним фондом України. Зважаючи на те, що предметом спору в даній справі є не лише скасування рішення Департаменту про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, а й питання щодо зобов'язання призначити та виплатити позивачці допомогу при народженні дитини, судом було залучено у справі в якості співвідповідача ГУ ПФУ в Сумській області , якому передано функції щодо призначення та виплати допомоги при народженні дитини.
Відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким:
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну в законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження: подібний термін є приводом для докладною аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним:
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів: принципів реалізації відповідної владної управлінської функції: принципів здійснення дискреційних повноважень: змісту публічного інтересу: положень власної компетенції: вказівок, викладених у інтерпретаційних актах: фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики: судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність: публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується: зміст конституційних прав та свобод особи: якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
За обставин цієї справи суд зазначає, що призначення спірної допомоги являє певну процедуру, у якій на остаточне вирішення питання впливає не лише досліджувані у цій справі обставини, які стали предметом спору, а також сукупність інших чинників, встановлених згідно норм закону. Відтак, вбачається наявність певних дискреційних повноважень відповідача, зокрема, ГУ ПФУ в Сумській області, при обранні способу його поведінки.
Разом з тим, згідно частини 2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд знаходить за необхідне, для ефективного захисту прав позивачки, вийти за межі заявлених позовних вимог, зобов'язавши відповідача , а саме ГУ ПФУ в Сумській області повторно розглянути питання призначення та виплати позивачу спірної допомоги з урахуванням висновків суду, а саме із врахуванням того, що строки звернення із відповідною заявою позивачкою не пропущено, оскільки позивачка мала об'єктивні перешкоди своєчасно звернутися до органу соціального захисту впродовж 12 місяців після народження дитини з поважних причин, а неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, не може призводити до порушення інтересів дитини.
При цьому суд бере до уваги положення абз. 2 частини 4 ст. 245 КАС України, за якими у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 26.12.2024 по справі № 520/7273/24.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 242-243, 245-246, 258 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради №28 від 12.03.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2025 про призначення та виплату допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , в розмірі, встановленому Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та ухвалити відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета