Справа № 640/21056/21
про залишення позову без розгляду
20 січня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЗ" до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 №0599050409,
У липні 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЗ" до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 № 0599050409.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2021 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2021, відкрито провадження в даній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
15.12.2022 набрав чинності Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 (далі - Закон № 2825-IX), за приписами ст. 1, 2 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон) наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку №399 дану справу передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2025, для розгляду цієї адміністративної справи визначена суддя Хлімоненкова М.В.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 дану справу прийнято до свого провадження суддею Хлімоненковою М.В. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «СИЗ» про необхідність реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що відповідачем - ГУ ДПС у м.Києві ще до Окружного адміністративного суду міста Києва 05.11.2021 було подано клопотання про залишення позовної заяви ТОВ “СИЗ» без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем встановленого законом строку для звернення до суду із цим позовом.
Розглянувши доводи заявника, ухвалою суду від 05.01.2026 позовну заяву ТОВ «СИЗ» було залишено без руху, у зв'язку із тим, що суд встановив пропуск позивачем строку, встановленого законом для подання такого позову до суду, при цьому, при поданні позову не було подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, якими підтверджуються причини пропуску; позивачу надано строк ля усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку.
13.01.2026 на виконання вказаної ухвали суду від позивача надійшла заява, у якій просить визнати підстави пропуску процесуального строку поважними.
В обґрунтування заяви Товариство зазначило, що позивач належним чином користувався процесуальними правами та вперше звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0599050409 від 10.06.2020 року ще 14 вересня 2020 року. Це звернення відбулося в межах місячного строку після завершення процедури адміністративного оскарження, оскільки рішення ДПС України за результатами розгляду скарги було отримано товариством 18 серпня 2020 року. Таким чином, Позивач не мав наміру ігнорувати встановлені законом строки та вчасно звернувся по гарантований Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України - судовий захист. Подальший пропуск строку був зумовлений об'єктивними обставинами, які не залежали від волі товариства. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) по справі №640/21837/20 від 22.09.2020 року позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою від 16.11.2020 року повернуто Позивачу. Однак жодне з цих судових рішень не було вручено Позивачу поштовою службою, незважаючи на те, що в матеріалах справи були вказані всі актуальні контактні дані: поштова адреса, електронна пошта та номери телефонів представників. Позивач жодним чином не був обізнаний про наявність недоліків чи повернення заяви, оскільки вважав, що первісна позовна заява відповідала вимогам процесуального закону, і була прийнята до провадження, що в подальшому позбавило його можливості вчасно усунути недоліки або більш оперативно подати позов повторно. Ситуація значно ускладнилася дією епідемії коронавірусної інфекції та запровадженням на території України карантинних обмежень. Через локдаун та обмеження транспортного сполучення підприємство було змушене частково перейти на дистанційну роботу, а його господарська діяльність була майже припинена. В умовах пандемії було зафіксовано численні факти порушення поштою умов доставки та зберігання кореспонденції, що безпосередньо призвело до того, що товариство не отримало ухвали про повернення попереднього позову. Через відсутність листів від суду у Позивача склалося помилкове переконання, що розгляд справи триває у порядку спрощеного провадження або завершився на його користь. Про те, що грошове зобов'язання набуло статусу податковий борг, товариство дізналося лише у серпні 2021 року за наслідками телефонної розмови з працівниками відповідача, що і стало поштовхом для негайного повторного звернення до суду. Додатково зазначає, що отримання первинних матеріалів та детальних відомостей щодо ходу справи, вручення ухвал по справі №640/21837/20 наразі є ускладненим, що пов'язано з ліквідацією ОАСК та передачі розглянутих справ до архіву.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд виходить з такого.
Згідно з ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Водночас, за правилами п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Пункт 56.19 статті 59 Податкового кодексу України встановлює строк звернення до суду за наслідками адміністративного оскарження: у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Отже, норма п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, а отже має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПК України.
Ці дві правові норми (загальна і спеціальна) не породжують колізію, спеціальна норма, передбачена ПК України, має пріоритет у регулюванні спірних правовідносин.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24.
Як видно з позовної заяви, Товариством позивача оскаржується податкове повідомлення-рішення №0599050409, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві 10.06.2020.
В той же час, до подання позовної заяви спірне податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в досудовому порядку.
Рішенням Державної податкової служби України № 25366/6/99-00-06-02-05-06 від 13.08.2020 податкове повідомлення-рішення №0599050409 від 10.06.2020 було залишено без змін, а скаргу Товариства - без задоволення.
Також вказаним рішенням роз'яснено позивачу строк оскарження вказаного рішення та ППР до суду.
Вказане рішення ДПС України, як безпосередньо зазначив сам позивач у позовній заяві, Товариство отримало 18.08.2020.
Однак, з даним позовом до суду ТОВ “СИЗ» звернулось лише 27.07.2021, тобто, з огляду на викладене вище, з пропуском встановленого законом строку.
У силу приписів ч.1 ст.121 та ч.1 ст.123 КАС України умовою для поновлення пропущеного процесуального строку є поважність причини, пропуску такого строку.
В свою чергу законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19 містить правовий висновок, згідно з яким причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
В ухвалі від 20.10.2022р. Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022р. у справі №9901/462/21 сформульовані правові позиції, у силу яких учасники справи повинні вчасно, сумлінно, в належний спосіб використовувати всі наявні в них засоби та можливості, передбачені законодавством, з метою запобігання невиправданим зволіканням під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Водночас, триваюча пасивна поведінка особи, що звернулась з позовом із пропуском строку для такого звернення, не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Втім, на думку суду, причини пропуску строку на подання позову щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 №0599050409, наведені позивачем в обґрунтування поданої заяви, не є поважними.
Суд звертає увагу, що відповідно до правових висновків Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.11.2025 у справі №900/376/24, розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ указав «Правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
У пункті 23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» (заява № 72286/01) ЄСПЛ зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Суд ще раз звертає увагу, що спірне податкове повідомлення-рішення №0599050409, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві 10.06.2020, було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, та Рішенням Державної податкової служби України № 25366/6/99-00-06-02-05-06 від 13.08.2020 податкове повідомлення-рішення №0599050409 від 10.06.2020 було залишено без змін, а скаргу Товариства - без задоволення.
Вказане рішення ДПС України, як безпосередньо зазначив сам позивач у позовній заяві, Товариство отримало 18.08.2020.
Тобто, строк для оскарження цього податкового повідомлення-рішення у даному випадку спливав 18.09.2020.
Однак, з даним позовом до суду ТОВ “СИЗ» звернулось лише 27.07.2021, тобто, з огляду на викладене вище, з пропуском встановленого законом строку.
Суд оцінює критично доводи позивача про те, що з даним позовом до суду Товариство звернулось вдруге, оскільки вперше поданий позов, який як наголошує позивач було подано з дотриманням встановлених законом строків,був повернутий позивачу у зв'язку із не усуненням недоліків, про що, як наголошує Товариство позивач не повідомлявся.
На переконання суду, такі посилання не свідчать про наявність обґрунтованих підстав у спірному випадку для поновлення пропущеного позивачем у даному випадку строку для подання цього позову.
Cуд звертає увагу, що судове провадження, яке закінчилося поверненням позову на підставі ст. 169 КАС України у зв'язку із не усуненням недоліків позовної заяви, не перериває і не зупиняє встановлених законом строків звернення до суду (зокрема ст.122 КАС України, ст.56 ПК України), тому цю обставину суд має оцінювати у контексті причини повернення позову та наступної процесуальної поведінки учасника справи, які сукупно мають свідчити про існування об'єктивно непереборних або дійсно істотних обставин, перешкод чи труднощів, що зумовили залишення позову без розгляду та унеможливили своєчасне повторне звернення до суду після цього.
Повернення попереднього позову ТОВ «СИЗ» (справа №640/21837/20) було зумовлено неналежною процесуальною поведінкою позивача (не усунення виявлених судом недоліків позову), який, при зверненні до суду за захистом своїх прав повинен був проявляти зацікавленість до ходу судового розгляду справи, тощо.
Посилання позивача на неотримання ним судових рішень у справі №640/21837/20, зокрема ухвали суду про залишення позову без руху та у подальшому повернення позову через неусунення виявлених судом недоліків, як на підстави для поважності причин пропуску ним строку для подання цього позову суд вважає недоречними, позаяк, такі не мають жодного відношення до цієї справи, та могли бути предметом перевірки обґрунтованості прийняття ухвали про повернення позову у справі №640/21837/20 апеляційним судом, у разі її оскарження.
Натомість позивач ухвалу про повернення позову від 16.11.2020 по справі №640/21837/20 не оскаржував, а отже, погодився з висновками суду.
До того ж, зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 по справі №640/21837/20, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що ухвала суду від 22.09.2020, якою позов ТОВ «СИЗ» було залишено без руху не була вручена представнику позивача під час доставки 03.10.2020, а відтак повернута за зворотною адресою з незалежних від суду причин, з огляду на що та, виходячи з положень ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, копія ухвали суду в силу закону вважається врученою.
Суд не може оцінювати обґрунтованість судового рішення, постановленого в іншій справі, під час розгляду цієї справи.
При цьому, суд наголошує, що факт прийняття у справі №640/21837/20 ухвали про повернення позову не можна вважати поважною причиною повторного звернення до суду з пропуском строку, адже поважними, як уже вище згадувалось, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у спірному випадку, позивач у своїй заяві не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права своєчасно, у межах встановлених законом строків.
До того ж, суд вважає, що звернення до суду повторно із позовом після спливу майже одного року після подання позову вперше, не може вважатись таким, що відбулось без зайвих зволікань, з огляду на поведінку Товариства під час розгляду його вперше поданої справи №640/21837/20.
Посилання на карантинні обмеження та введення воєнного стану на території України суд також оцінює критично, позаяк, як і карантин, так і воєнний стан були введені уже після того, як сплив строк для оскарження до суду спірного податкового повідомлення-рішення.
Суд також вважає безпідставними та хибними посилання заявника і на те, що ухвалою суду 18.10.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв даний позов до розгляду та відкрив провадження, оскільки КАС України передбачає можливість прийняття як ухвали для залишення позову без руху у зв'язку із пропуском строків, так і ухвали про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строків, якщо суд дійде висновку про недоведеність поважності причин пропуску такого строку.
На думку суду, зазначені позивачем у заяві обставини, не свідчать про наявність поважних причин, які зумовили пропуск Товариством строку для звернення до суду із цим позовом.
Суд наголошує, що пунктами 6, 7 частини п'ятої статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку судового оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні чи то позовної заяви чи апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Суд також звертає увагу позивача, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року (пункт 47, заява № 3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Згідно частин 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
П.8 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;
З огляду на те, що позивачем в заяві про поновлення строків звернення до суду не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 №0599050409 та не надано належних доказів на підтвердження таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 123, 169, 241, 243, 248, 256, 294-297 КАС України, суд,
Визнати неповажними причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю «СИЗ» строку для звернення до суду з цим позовом.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЗ" до Головного управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 № 0599050409 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА