Справа № 420/19651/25
21 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 05.05.2025 року №205050007518 про відмову в переведенні з виду на вид;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути її заяву, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачу було призначено пенсію за віком, вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.
17.03.2025 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення її з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішенням від 24.03.2025 року позивача було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Водночас, 05.05.2025 року рішенням №205050007518 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом перевірки пенсійної справи відмовило у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки станом на 01.06.2016 року у позивача було лише 7 років 7 місяців стажу державної служби замість необхідних 10 років.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням від 05.05.2025 року, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Ухвалою суду по справі №420/19651/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Під час розгляду справи від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що при перевірці електронної пенсійної справи встановлено, що позивач має стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 року всього 7 років 7 місяців, що не дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення про відмову у перерахунку пенсії позивача від 05.05.2025 року №205050007518. Електронну пенсійну справу приведено у відповідність з 17.03.2025 року та перераховано відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Періоди роботи на посадах в період служби позивача в органах внутрішніх справ не зараховуються до стажу роботи на посадах державної служби, оскільки зазначені посади та організації не відповідають категоріям посад державних службовців державних органів, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723.
Під час розгляду справи від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив, з якого вбачається, що другий відповідач позов також не визнає та погоджується із правовою позицією, викладеною Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області у відзиві.
Ухвалою суду від 19.09.2025 року провадження у справі №420/19651/25 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та в подальшому було поновлено ухвалою суду 20.01.2026 року.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, на яку від відповідача заперечень не надходило.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд у справі встановив наступне.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, отримувала пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема, але не виключно, працювала у наступні періоди:
- з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ України (запис №10);
- з 10.11.2008 року по 27.04.2016 року працювала в Зміївському районному управлінні юстиції Харківської області (10.11.2008 року прийняла присягу державного службовця) (записи №21-28);
- з 28.04.2016 року по 05.03.2025 року працювала державним виконавцем Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (записи №29-40).
На підтвердження факту проходження служби позивачем в органах внутрішніх справ на посадах атестованого складу у період з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року до суду надано довідку від 27.07.2021 року, видану ЛК ГУМВСУ у Луганській області.
20.03.2025 року позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про перехід з пенсії віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII. Розгляд документів, наданих до заяви від 20.03.2025 року для перерахунку пенсії позивача, провадився за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням від 24.03.2025 року позивача було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України №889-VIII.
Водночас, при перевірці електронної пенсійної справи встановлено, що позивач має стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 року всього 7 років 7 місяців, що не дає право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України №889-VIII. Внаслідок вказаних обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було винесено рішення від 05.05.2025 року №205050007518 про відмову при переведенні з виду на вид.
За час розгляду справи представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було зазначено, що періоди роботи на посадах в період служби в органах внутрішніх справ не зараховуються до стажу роботи на посадах державної служби, оскільки зазначені посади та організації не відповідають категоріям посад державних службовців державних органів, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723.
Вважаючи вищевказане рішення пенсійного органу від 05.05.2025 року протиправним, позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви, відповідь на відзив, та надані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч.1 статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
01.05.2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), пп.1 п.2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнав Закон України 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу» таким, що втратив чинність, окрім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Пунктом 10 розділу ХІ Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом XI Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року стажу державної служби (10 років стажу для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), то така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, але за певної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: конкретний вік і страховий стаж.
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і п.п.10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17.
Як було встановлено судом відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , вона з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року проходила службу в органах внутрішніх справ України.
На підтвердження факту проходження служби позивачем в органах внутрішніх справ на посадах атестованого складу у період з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року до суду додатково було надано довідку від 27.07.2021 року, видану ЛК ГУМВСУ у Луганській області.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII передбачено, що стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинним до 01.05.2016 року, тобто в період проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ) (далі - Порядок №283) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 19.12.2023 року по справі №600/947/23-а до стажу державної служби зараховується, зокрема робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів внутрішніх справ та на посадах рядового та начальницького складу в органах внутрішніх справ.
За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевказане суд доходить висновку, що період роботи позивача з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року в органах внутрішніх справ України зараховується до стажу державної служби, а тому стаж державної служби позивача, відповідно до відомостей її трудової книжки, становить понад 10 років станом на 01.05.2016 року, та понад 20 років незалежно від місця роботи на час досягнення необхідного віку.
Аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області оскаржуваним рішенням від 05.05.2025 року було необґрунтовано не зараховано періоди роботи позивача з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року в органах внутрішніх справ України до її стажу державної служби.
Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення пенсійного органу є актом індивідуальної дії.
На думку суду правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення пенсійного органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення від 05.05.2025 року №205050007518 про відмову при переведенні з виду на вид, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/19651/25 суд вважає за необхідне в межах заявлених вимог зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 року про перехід пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, та прийняти рішення, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши при цьому до стажу роботи на посадах державної служби періоди роботи позивача з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року в органах внутрішніх справ України.
Висновки про те, що дії зобов'язального характеру щодо розгляду питання про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наявність для задоволення позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого судового з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки саме зазначеним суб'єктом владних повноважень було прийнято оскаржуване рішення про відмову у перерахунку пенсії.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 90, 241-246, 251, 255, 257-258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №205050007518 від 05.05.2025 року відмову при переведенні з виду на вид.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 року про перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, та прийняти рішення, у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши при цьому до стажу роботи на посадах державної служби періоди роботи позивача з 03.11.1992 року по 12.10.2001 року в органах внутрішніх справ України.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344).
Суддя О.В. Білостоцький