Справа № 420/28601/25
20 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь 346 153 (триста сорок шість тисяч сто п'ятдесят три) грн 08 копійок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 вересня 2024 року в результаті обміну полоненими, ОСОБА_1 було обміняно та повернуто на батьківщину. В полоні ОСОБА_1 перебував майже два з половиною роки. 22.01.2025 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 22 Позивач був виключений з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. 07 серпня 2025 року військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року по справі № 420/9287/25 перерахувала позивачу грошові кошти в розмірі 273 967,74 грн. Таким чином, відповідачем була допущена протиправна бездіяльність щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача.
Ухвалою судді від 25.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
29.08.2025 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на підставі рішення суду військовою частиною НОМЕР_1 було 07.08.2025 проведено виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 в сумі 273 967,74 грн. Слід зауважити, що ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби. Крім того, невиплата позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 була пов'язана з наявністю спору про вказану виплату. Оскільки на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, то вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.
01.09.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою твердження відповідача про відсутність вини у невиплаті позивачу належних сум є необґрунтованим та таким, що суперечить як фактичним обставинам справи, так і вимогам закону. Посилання відповідача на те, що «на час звільнення спірна сума ще не належала позивачу» є юридично неспроможним, оскільки правова природа додаткової винагороди передбачає її виникнення внаслідок проходження служби та настання визначених законом умов (перебування на лікуванні у зв'язку з пораненням). Позивач набув право на ці виплати ще під час проходження військової служби, а невиплата відбулася виключно з вини відповідача. Для застосування ст. 117 КЗпП значення має сам факт невиплати належних сум у визначений строк, а не момент ухвалення судового рішення, яким підтверджується право працівника на такі виплати. Якщо спір вирішено на користь працівника, роботодавець зобов'язаний здійснити компенсаційні виплати за затримку.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_1 ) та в 2022 році, перебуваючи на позиціях в місті Маріуполь, попав у полон.
В період з 27.03.2022 по 14.09.2024 ОСОБА_1 знаходився в полоні, а після звільнення з полону проходив лікування та реабілітацію у різних медичних закладах (в МЦ «Нові Санжари» НГУ, ДУ «Головний медичний клінічний центр МВС України» м. Київ, МРЦ «Пуща - Водиця», де військовослужбовцю встановили наступний діагноз: «Наслідки МВТ (18 - 19 березня 2022 - анамнестично): ЗЧМТ, струс головного мозку; повторні ЗЧМТ, струс головного мозку (03.2022 - 09.2024) у вигляді легкої вегетативної дисфункції, розладу адаптації, тривожно - депресивної реакції. Солітарна фіброзна пухлина верхньої третини правого стегна (стан після хірургічного видалення 09.10.2024). Аномалія сечовивідної системи. Гідронефроз 2 ст. зліва. Сечокам'яна хвороба. Конкремент 5,5 мм. в верхній чашці лівої нирки. Кісти обох нирок. Порушення екскреторної функції правої нирки. Вертеброгенна люмбалгія. ДОА лівого колінного суглобу 1 ст. Дегенеративні зміни ГТХЗ заднього рогу. Міопія слабкого ступеню обох очей»).
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 22 від 22.01.2025 із старшим солдатом ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національній гвардії України та звільнено в запас Збройних Сил України.
26.02.2025 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи нараховано та виплачено ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, за період з 15.09.2024 по 03.10.2024 (18 днів), з 03.10.2024 по 08.11.2024 (36 днів), з 08.11.2024 по 28.11.2024 (20 днів), з 09.12.2024 по 23.12.2024 (14 днів).
Листом від 01.03.2025 № 3/58/12-345 відповідач повідомив, що старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до наказу від 22.01.2025 р. № 22 виключено з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. В період проходження військової служби від військовослужбовця ОСОБА_1 після проходження ним військово-лікарської комісії, будь-яких рапортів про виплати додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування, відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", не надходило. Враховуючи викладене на теперішній час виплатити додаткову винагороду за періоди стаціонарного лікування колишньому військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 не є можливим у зв'язку з тим, що громадянин ОСОБА_1 не проходить військову службу у даній військовій частині.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням ООАС від 01.07.2025 № 420/9287/25 позов задоволено та, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі, збільшеному до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, за період з 15.09.2024 по 03.10.2024, з 03.10.2024 по 08.11.2024, з 08.11.2024 по 28.11.2024, з 09.12.2024 по 23.12.2024.
07 серпня 2025 року військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року по справі № 420/9287/25 перерахувала позивачу грошові кошти в розмірі 273 967,74 грн. з призначенням платежу: Безготівкове зарахування, Військова частина НОМЕР_1 . Коментар: 1003020;2800; виконання рішення Одеського окружного адмiнiстративного суду по справi № 420/9287/25 вiд 01.07.2025; перераховано грошове забезпечення вiйськовослужбовцю ОСОБА_1 (IПН НОМЕР_3 );без ПДВ.. Коментар до платежу: 1003020;2800; виконання рiшення Одеського окружного адмiнiстративного суду по справi № 420/9287/25 вiд 01.07.2025;перераховано грошове забезпечення вiськовослужбовцю ОСОБА_1 (IПН НОМЕР_3 ); без ПДВ., що підтверджується випискою по картці/рахунку від 13.08.2025 року № BB6AOIA8CHF9MQUN.
Зважаючи на неправомірну бездіяльність в/ч НОМЕР_1 НГУ, яка полягає у несвоєчасному розрахунку при звільненні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 22.01.2025, а останню виплату відповідачем здійснено 07.08.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 197 днів (6 місяців та 13 днів).
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.
Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 22.01.2025, а остаточний розрахунок здійснено 07.08.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 22.01.2025 по 07.08.2025 (197 днів).
Згідно з архівної відомості за період з вересня 2024 р. по січень 2025р., грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить:
Грудень 2024 р. - 38 263,60 грн;
Січень 2025 р. - 62 489,10 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1901,94 грн.
Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 22.01.2025 по 07.08.2025 (197 днів, з урахуванням обмеження не більш як за шість місяців - 182 днів), що складає 346 153,08 грн (182 х 1901,94 грн).
При цьому, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даних правовідносинах є саме стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку суму, оскільки обов'язок щодо визначення розміру відповідного відшкодування прямо покладений законом на суд, який вирішує спір по суті, що узгоджується з приписами статті 117 КЗпП України та усталеною правовою позицією Верховного Суду.
При цьому розмір середнього заробітку за час затримки є похідним від установлених судом обставин, визначається за правилами Порядку № 100 з урахуванням спеціальних норм Порядку № 260 і не потребує додаткового адміністративного розсуду чи вчинення окремих дій з боку суб'єкта владних повноважень, а тому ухвалення рішення про стягнення конкретної грошової суми забезпечує реальне, повне та остаточне поновлення порушеного права позивача, виключає ризик повторного невиконання або затягування його реалізації та відповідає принципам ефективності судового захисту і верховенства права.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з військової частини військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 346 153 (триста сорок шість тисяч сто п'ятдесят три) гривні 08 копійок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк