про відмову у задоволені заяви про відстрочення (розстрочення)
виконання судового рішення
19 січня 2026 року Справа №320/23146/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у письмовому провадженні заяву відповідача ДБР про відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 вирішено:
"Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 30.05.2023 № 239 про звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого першого відділу управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень вчинених військовослужбовцями, головного оперативного управління Державного бюро розслідувань 05 червня 2023 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань, з 05 червня 2023 року.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюро розслідувань (01011, вул. Панаса Мирного, 28, м. Київ; ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 05.06.2023 по 19.05.2025 у розмірі 1 056 829,76 грн. (один мільйон п'ятдесят шість тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень сімдесят шість копійок), без урахування обов'язкових податків та зборів.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань, з 05 червня 2023 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного бюро розслідувань (01011, вул. Панаса Мирного, 28, м. Київ; ЄДРПОУ 41760289) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суми середньої розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця 62 044 грн. 92 коп. (шістдесят дві тисячі сорок чотири гривні дев'яносто дві копійки)."
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 судове рішення у справі №320/23146/23 від 19.05.2025 залишено без змін.
04.11.2025, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державного бюро розслідувань на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23; витребувано із Київського окружного адміністративного суду справу № 320/23146/23.
09.12.2025 до суду надійшла заява від відповідача ДБР в порядку статті 378 КАС України про відстрочення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 до прийняття Верховним Судом постанови у цій справі за наслідками розгляду касаційної скарги ДБР.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду вказана заява 09.12.2025 передана на розгляд судді Войтовичу І.І.
10.12.2025, ухвалою суду прийнято та призначено до розгляду заяву відповідача ДБР в порядку статті 378 КАС України про відстрочення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23; призначено судове засідання на 12 січня 2026 року о 13:15 год.
07.01.2026 судом зареєстровано заперечення позивача на заяву про відстрочення виконання судового рішення.
Призначене на 12.01.2026 о 13:15 знято з розгляду у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Войтовича І.І.
Наступне судове засідання призначено на 19.01.2026 о 13:15 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
19.01.2026 в судове засідання прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача Алпатьєва Н.Ю. та представник відповідача Лук'янович В.О.
Представник відповідача підтримала подану заяву та просила суд відстрочити виконання судового рішення до прийняття Верховним Судом постанови у цій справі за наслідками розгляду касаційної скарги ДБР.
Позивач та його представник заперечували проти заяви відповідача, просили суд в її задоволенні відмовити.
Встановивши обґрунтування та доводи представника відповідача, позиції позивача та його представника, за відсутності заперечень сторін, судом на місці ухвалено завершити розгляд заяви відповідача у порядку письмового провадження.
Вирішуючи заяву відповідача суд враховує та зазначає наступне.
В обґрунтування поданої до суду заяви відповідач вказує, що судовим рішенням у справі № 320/23146/23 поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління ДБР, з 05.06.2023 та стягнуто з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.06.2023 по 19.05.2025 у розмірі 1 056 829,76 грн. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.11.2025 відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ДБР на рішення судів попередніх інстанцій.
Так, поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого ДБР, зокрема, але не виключно, передбачає обов'язок ДБР надання ОСОБА_1 фактичного допуску до виконання службових обов'язків оперуповноваженого ДБР, які спрямовані на запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена КК України. Разом з тим, зібрані під час виконання службових обов'язків ОСОБА_1 докази (інформація) можуть бути покладені в основу обвинувального акта у тому чи іншому кримінальному провадженні, тільки за умови, якщо вони отримані та зафіксовані з дотриманням вимог КПК України. На відміну від класичних трудових правовідносин, призначення (зокрема, поновлення) особи на службу в ДБР, як державний правоохоронний орган, нерозривно пов'язане з проходженням такою особою низки обов'язкових спеціальних процедур, спрямованих на забезпечення державної безпеки, захисту оперативно розшукової інформації, державної таємниці, планів негласних (розшукових) заходів та гарантування належного рівня професійної готовності працівника, що очевидно потребує додаткового часу. Натомість, задоволення касаційної скарги ДБР у справі № 320/23146/23 і визнання правомірності звільнення ОСОБА_1 зі служби в ДБР, свідчитиме про незаконність покладення на ДБР обов'язку з поновлення ОСОБА_1 на такій посаді, а у разі поновлення ОСОБА_1 на службі в ДБР до завершення перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі в касаційному порядку, потягне також за собою ряд негативних наслідків.
Зокрема, відповідач вказує, що після поновлення позивача на посаді та у разі скасування судового рішення касаційною інстанцією усі прийняті ОСОБА_1 процесуальні рішення та отримані ним докази кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями (військових злочинів) будуть вважатися недопустимими та не будуть використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не зможе посилатися суд при ухваленні судового рішення у кримінальному провадженні.
Вся процедура та необхідні дії з поновлення позивача на посаді в ГОУ ДБР будуть потребувати значних та непередбачуваних заздалегідь фінансових ресурсів. Якщо позивача поновити на роботі, він виконуватиме свої відповідні посадові обов'язки, ДБР буде змушене сплачувати йому грошове забезпечення. Та, наразі відсутні будь-які механізми компенсації понесених витрат у разі скасування рішення, а тому виплачене позивачу грошове забезпечення не підлягатиме поверненню і буде остаточно втраченими. Вважає, що виплата позивачу грошового забезпечення свідчитиме про матеріальну вигоду для нього ще до встановлення остаточної законності його вимог та оскаржуваного судового рішення. Виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 протягом року чи довше фактично зводитиме нанівець часткове зупинення виконання рішення і спричинятиме ще більш значні фінансові втрати для ДБР.
Можливе скасування Верховним Судом судових рішень судів попередніх інстанцій, наслідком матиме звільнення ОСОБА_1 та скасування останньому СБУ допуску до державної таємниці. За таких умов виникає ризик ненавмисного розкриття або неналежного поводження з відомостями, що становлять державну таємницю чи містять службову інформацію, з якими позивач може бути обізнаний у процесі виконання службових обов'язків оперуповноваженого. Така ситуація створює надзвичайно високі ризики для безпеки оперативної розшукової діяльності та ефективності роботи ДБР, адже будь-яке неумисне розголошення інформації з грифом обмеження доступу здатне підірвати результати багаторічної роботи, поставити під загрозу життя та безпеку учасників оперативних заходів та завдати шкоди національній безпеці.
Також, наголошує, що наразі поновлення позивача на посаді оперуповноваженого ДБР, яка передбачає надання дозволу, зокрема, на застосування, зберігання та носіння вогнепальної зброї, є складною та багаторівневою процедурою, яка потребує значного часу, залучення людських ресурсів, проведення спеціальних перевірок, психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, а також підтвердження рівня службової та психологічної придатності медичним висновком. У разі скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій у справі № 320/23146/23 може виникнути необхідність звільнення ОСОБА_1 . При цьому, враховуючи встановлений статтею 342 КАС України двомісячний строк розгляду касаційної скарги ДБР та значну тривалість процедури оформлення вказаного вище дозволу, ініціювання таких заходів створює ризик нераціонального використання ресурсів державного правоохоронного органу.
Додає, що поновлення позивача на посаді оперуповноваженого ДБР без проходження психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа суперечить вимогам Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та створює загрозу національній безпеці України. Враховуючи діюче законодавство та відповідно багатоступеневу процедуру психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа, не є формальною дією, яку можна провести у стислий строк або в день звернення. Натомість це процедура, що в середньому займає значний проміжок часу, передбачає підготовку, ресурси та узгодження між кількома підрозділами ДБР. Призначення особи на посаду оперуповноваженого без попереднього проходження психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа прямо суперечить вимогам статті 26 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», норми якої також підлягають застосуванню при поновленні позивача на посаді.
Відповідач наполягає, що передчасне поновлення оперуповноваженого до виконання службових обов'язків без висновку Верховного Суду, сформованого за наслідками розгляду касаційної скарги ДБР, становить реальну загрозу діяльності ДБР як правоохоронного органу та безпеці осіб, залучених до кримінальних проваджень. За понад майже 3 роки з дня звільнення зі служби, ОСОБА_1 наразі може не лише бути непридатним до служби в ДБР за станом здоров'я, але й взагалі не відповідати критеріям професійної придатності для посади оперуповноваженого ГОУ ДБР. Відстрочення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі № 320/23146/23 є не лише доцільним, але й критично необхідним для забезпечення законності, стабільності та безпеки роботи ДБР, зокрема під час проведення оперативно-розшукової діяльності.
Позивач ОСОБА_1 вказує про необґрунтованість заяви ДБР, безпідставного уникнення виконання судового рішення до перегляду справи касаційним судом. Доводи не стосуються обов'язку та процедури поновлення на посаді, а пов'язані із дотриманням процедури ДБР під час прийняття особи на службу в ДБР.
Зауважує, що в прохальній частині заяви ДБР не зазначає конкретного строку необхідного для усунення обставин, що істотно ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення суду, а просить відстрочити виконання на невизначений період до прийняття Верховним Судом постанови у цій справі, чим додатково підтверджує, що єдиною обставиною яка істотно ускладнює виконання рішення суду є очікування і сподівання ДБР на прийняття Верховним Судом рішення на користь позиції відповідача.
Та додає, що ДБР в рамках відкритого касаційного провадження у цій справі зверталося до Верховного Суду із клопотанням про зупинення виконання рішення суду, яке було частково задоволено (в частині виплати грошового забезпечення), а в частині зупинення виконання рішення суду про поновлення на посаді - залишено без задоволення.
Так, В силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За частиною першою статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 378 КАС підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому, за правилами частини п'ятої цієї статті відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
Із системного аналізу наведених положень слідує, що відстрочення, розстрочення виконання рішення суду здійснюється у виняткових випадках і є правом, а не обов'язком суду, а відповідне рішення приймається судом на основі закону та власних переконань.
Необхідною умовою для надання відстрочення виконання рішення суду є наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати обставини у справі, інтереси сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.
У свою чергу, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути лише конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.
У постанові від 06.12.2019 по справі № 2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 р. по справі № 819/150/17, при розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання відстрочення не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися наміри боржника, що свідчать про його бажання виконати рішення.
Отже, відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від його виконання, а лише його відтерміновує на певний час до настання певних обставин.
Суд зазначає, що належних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували обставини щодо істотного ускладнення виконання рішення, відповідачем до суду не надано. Доказів неможливості виконання судового рішення відповідачем не надано.
Відповідач не зазначив будь-яких конкретних обставин або подій, з настанням яких пов'язується можливість виконати судове рішення.
Відповідач у своїх доводах зазначає про безліч дій які має вчинити ДБР задля дотримання процедури поновлення позивача на посаді, враховуючи що він вже понад двох років не працював, проходження безліч перевірок, одержання заключень, доступу до державної таємниці та інше. Вказує на ризики для ДБР у разі поновлення ОСОБА_1 на посаді, зокрема матеріальні у зв'язку із необхідністю виплачувати грошове забезпечення, а також враховуючи наслідки виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків приймаючи відповідні рішення.
Та, вказані доводи та обґрунтування не можуть бути враховані та застосовані судом в даній справі, оскільки виняткові обставини, що ускладнюють виконання судового рішення, які підтверджені належними та допустимими доказами, заявником (відповідачем) не наведені.
Заявлені ДБР організаційні труднощі, які можуть виникнути у відповідача у разі задоволення задоволення або відмови у задоволенні поданої касаційної скарги, не є обґрунтованою підставою для відстрочення виконання судового рішення. Як і не можуть бути обґрунтованою підставою для відстрочення виконання судового рішення доводи щодо фінансового ризику ДБР у разі поновлення на посаді та відповідної виплати грошового забезпечення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, у зв'язку із чим процесуальна необхідність відстрочення виконання рішення суду не встановлена.
Як зазначено вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань, з 05 червня 2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Відповідно, судовим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань, з 05 червня 2023 року.
Судове рішення від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 залишено без змін, відтак набрало законної сили 07.10.2025.
Слід також зазначити, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.11.2025 задоволено частково клопотання ДБР про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу. Зупинено виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 320/23146/23 в частині стягнення з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у сумі 62 044,92 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 05.06.2023 по 19.05.2025 у сумі 1 056 829, 76 гривень до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку.
Водночас, Судом відхилено заявлене та аргументи відповідача щодо зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого першого відділу Управління оперативного забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, Головного оперативного управління Державного бюро розслідувань, та вказано, що "оскільки відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання, а розгляд питання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень має на меті не допустити порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, як особи, що подала касаційну скаргу, так і інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв'язку з виконанням оскаржуваних судових рішень. Водночас організаційні труднощі, які можуть виникнути у відповідача у разі задоволення або відмови у задоволенні касаційної скарги, не є обґрунтованою підставою для зупинення виконання судового рішення, у зв'язку з чим в цій частині клопотання про зупинення оскаржуваних рішень необхідно відмовити".
Слід врахувати та зазначити, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.
Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.
Відтак суд доходить висновку, що невиконання відповідачем судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Суд вважає, що відстрочення виконання судового рішення буде матиме наслідки дозволу відповідачу на його не виконання, що суперечить цілям та завданням адміністративного судочинства.
За таких підстав, суд вважає, що правові підстави для відстрочення виконання рішення суду відсутні, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.
Керуючись положеннями 243, 378, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Відмовити у задоволенні заяви відповідача ДБР про відстрочення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 у справі №320/23146/23 до прийняття Верховним Судом постанови у цій справі за наслідками розгляду касаційної скарги ДБР.
Ухвалу надіслати сторона по справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Войтович І. І.