19 січня 2026 року м. Київ справа №320/20047/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
Приватна науково-виробнича компанія «ІНТЕРБІЗНЕС» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просить суд:
-визнати протиправною та скасувати постанову №047765 від 05 березня 2024 року Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з питань безпеки на транспорті (проспект Берестейський, 57, м. Київ, 03113) про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн.
В обґрунтування вимог позову позивач, описуючи зміст спірних відносин, зазначає, що постанова про застосування стосовно нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн є неправомірною та такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки при розгляді справи Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві не з'ясовано суб'єкта адміністративної відповідальності за такі правопорушення, яким є саме перевізник. Позивач наголошує, шо Приватна науково-виробнича компанія «ІНТЕРБІЗНЕС» при цьому не здійснювала перевезення вантажу відповідно товарно-транспортної накладної № 96 від 17 січня 2024 року. В даному випадку перевезення згідно зазначеної ТТН здійснювала філія «Городищенська» ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС» (Черкаська обл., Черкаський р-н., с. Мліїв, вул. Данила Кушніра, 245). У зв'язку з цим, Приватна науково-виробнича компанія «ІНТЕРБІЗНЕС» не є автомобільним перевізником у розумінні статей 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» і не підпадає під дію статті 60 цього Закону, в той час, як відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту застосовується саме до перевізників. Наполягає, що саме філія «Городищенська» Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» є автомобільним перевізником, оскільки, у товарно-транспортній накладній перевізником вказана саме філія.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/20047/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №320/20047/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач в поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, зокрема, що 17.01.2024 було зупинено транспортний засіб марки SCANIA G420/FELDBINDER, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який використовувався позивачем під час здійснення перевезення вантажу та встановлено, що на момент перевірки відсутні свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу FELDBINDER, номерний знак НОМЕР_2 , протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, заповнена тахокарта за 17.01.2024, відсутні тахокарти у кількості, що визначена законодавством 28 штук, відсутній бланк підтвердження діяльності. Відповідач зазначив, що водієм було надано уповноваженим особам контролюючого органу товарно-транспортну накладну №96 від 17.01.2024, де автомобільним перевізником зазначено Філія «Городищенська» Приватної науково- виробничої компанії «Інтербізнес». Також, відповідач наголосив, що ним було належним чином повідомлено позивача про час та місце розгляду справи. Наполягає на тому, що доводи та твердження позивача не підтверджують факту порушення Укртрансбезпекою законодавства про автомобільний транспорт, а постанова від 05.03.2024 №047765 про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а відтак, не підлягає скасуванню.
У поданій до суду відповіді на відзив на адміністративний позов позивач підтримує свою правову позицію, викладену у позові.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області в період з 15.01.2024 по 21.01.2024, на виконання окремого доручення №320/03/13-18 від 05.05.2018 та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №012985 від 11.01.2024, 17.01.2024 о 15 год. 01 хв. була здійснена рейдова перевірка транспортного засобу марки SCANIA G420, д.н.з. НОМЕР_1 , FELDBINDER д.н.з. НОМЕР_2 .
Місце перевірки транспортного засобу - а/д Н-01 198 км Київ-Знамянка.
Зупинений транспортний засіб з напівпричіпом перебували під керуванням водія ОСОБА_1 , що здійснював перевезення комбікорму на підставі товарно-транспортної накладної № 96 від 17.01.2024.
За результатами перевірки старшим державним інспектором ВДН (К) у Черкаській області Обуховим О.І складено Акт №АР053999 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2024, яким встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», ст. 39 Закону України «Про дорожній рух», Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, а саме: на момент перевірки відсутні свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу FELDBINDER номерний знак НОМЕР_2 , протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, заповнена тахокарта за 17.01.2024 та відсутні тахокарти у кількості, що визначена законодавством (28 штук), відсутній бланк підтвердження діяльності.
У графі «Пояснення водія про причини порушень» зазначено: «Ознайомлений, копію акта отримав».
Акт №АР053999 від 17.01.2024 підписаний водієм ОСОБА_1 .
За результатами розгляду Акту №АР053999 від 17.01.2024, що відбувся 05.03.2024 у Відділі державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті, начальником відділу Ігорем Кравчуком винесено Постанову №047765 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача у сумі 17 000,00 грн за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту, відповідальність, за яке передбачена абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: «порушено вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», які зафіксовані в акті №АР053999».
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, останній був належним чином повідомлений про розгляд справи листом «Щодо повідомлення про розгляд справи про порушення» №11127/28/24-24 від 08.02.2024 про призначений на 05.03.2024 з 08:00 до 12:00 год. розгляд справи.
Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу необґрунтованою, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 Положення №103).
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-III) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Частиною першою статті 5 Закону № 2344-III визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частиною сьомою статті 6 Закону № 2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із частинами 17, 18, 19, 20 ст. 6 Закону № 2344-III, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 1567).
Пунктом 20 Порядку №1567 встановлено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 (чинним на момент виникнення спірних відносин), у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до пунктів 25, 26, 27 у редакції на час виникнення спірних відносин, Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше, ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно да ст. 48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством. Тобто перелік документів, зазначених у Законі №2344-III не є вичерпним.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Обов'язковому технічному контролю не підлягають:
1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років;
3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».
Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.
Порядок проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.
Обов'язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю, які мають на праві власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.
Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить:
- для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонн, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;
- для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонн, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;
- для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.
На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 №946/18241 (далі - Інструкція №385, у редакції, чинній під час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385:
адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам'яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін "адаптація тахографа до транспортного засобу", за визначенням ЄУТР ( 994_016 ), - "калібрування";
картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;
контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
ПСТ - пункт сервісу тахографів, спеціально облаштовані виробничі ділянки для надання послуг щодо установлення та технічного обслуговування тахографів суб'єктами господарювання (резидентами України), що виконують передбачені ЄУТР (994_016) функції "майстерні або механіка" та внесені Мінінфраструктури як компетентним органом з виконання ЄУТР до переліку уповноважених суб'єктів господарювання;
тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Відповідно до пункту 3.3. Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий) (пункт 3.5 Інструкції №385).
Згідно з пунктом 3.6 Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340 - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 1.1 Положення №340, це положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».
Відповідно до п. 1.3 Положення №340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1 Положення №340).
Органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України (пункт 7.1 Положення №340).
При цьому, пунктом 1.4 Положення №340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Відповідно до пункту 6.1 Положення №340, водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.4 Положення №340 передбачено:
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.
Отже, з вищенаведених норм вбачається, що тахокарти, а також картки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа, бланк підтвердження діяльності, протокол перевірки та адаптації тахографа є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, та підпадають під інші документи, визначені законодавством, оформлення яких передбачено статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Наявність таких документів перевіряється під час здійснення державного контролю на автомобільному транспорті у ході рейдових перевірок відповідно до пункту 15 Порядку №1567.
При цьому, суд звертає увагу, що в розумінні наведених вище положень, інформація щодо режиму праці та відпочинку водія відтворюється у роздруківці (якщо на ТЗ встановлено цифровий тахограф), тахокартах (якщо на ТЗ встановлено аналоговий тахограф), за допомогою бланку підтвердження діяльності (якщо водій не працював, виконував іншу роботу).
Дана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.02.2025 по справі № 440/2336/23.
Окрім того, з вищезазначеної постанови Верховного Суду від 06.02.2025 по справі № 440/2336/23 також вбачається, що роздруківка даних роботи водія з тахографа є тим документом, який передбачений відповідно до вимог статті 48 Закону № 2344-ІІІ та підпункту 3.3. Інструкції №385.
Судом встановлено, що у водія ОСОБА_1 на момент рейдової перевірки були відсутні тахокарти у кількості, передбаченій законодавством за поточний день - 17.01.2024 та попередні 28 днів, бланк підтвердження діяльності водія. Крім того, у водія на момент перевірки було відсутнє свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу FELDBINDER номерний знак НОМЕР_2 , імперативний обов'язок щодо наявності якого у водія зазначений у ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Крім того, діючим законодавством чітко визначено правила для перевізників щодо обов'язкового щорічного проходження технічного контролю транспортних засобів та необхідності наявності у водіїв протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.
Як встановлено результатами перевірки, у водія ОСОБА_1 також був відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.
Отже, відсутність діючого протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу на момент перевірки у водія, фактично підпадає під перелік інших документів, передбачених законодавством, який відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ повинен мати водій для здійснення внутрішніх перевезень, і пред'являти його особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті саме на момент здійснення перевірки, адже його наявність прямо передбачена ст. 35 Закону № 3353-ХІІ «Про дорожній рух».
Щодо твердження позивача, що саме філія «Городищенська» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» є автомобільним перевізником, суд зазначає наступне.
Відповідно до ТТН від 17.01.2024 №96 перевізником вантажу зазначена філія «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», код ЄДРПОУ 41943199.
При цьому, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, приватне підприємство «Приватна науково виробнича компанія «ІНТЕРБІЗНЕС» (ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС»)» ідентифікаційний код юридичної особи: 01200244, місцезнаходження: Україна, 57440, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, будинок 1 - має відокремлені підрозділи юридичної особи, зокрема, філію «Городищенська» приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС», код ЄДРПОУ ВП:41943199, місцезнаходження: Україна, 19511, Черкаська обл., Черкаський р-н, село Мліїв, вул. Кушніра Данила, будинок 245.
Відповідно до п.1.2 Положення про Філію «Городищенська» ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС», затвердженого Рішенням власника № 2 від 03.02.2022 (далі - Положення), філія входить до складу ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС» (далі - КОМПАНІЯ) на правах структурної одиниці (філії) і діє на підставі даного Положення.
Філія діє з метою забезпечення виконання завдань і функцій, передбачених статутом КОМПАНІЇ та цим Положенням (п. 1.5. Положення).
Майно Філії відображається на її балансі, який є складовою частиною загального балансу КОМПАНІЇ (п. 4.4. Положення).
Філія зобов'язана діяти в інтересах КОМПАНІЇ, сприяти розвитку КОМПАНІЇ. Філія підпорядкована у своїй фінансовій та господарській діяльності КОМПАНІЇ. (пп.1 п. 3.2, п. 5.1 Положення).
Отже, Філія «Городищенська» є відокремленим підрозділом ПНВК «Інтербізнес», яка згідно вищевказаного Положення наділена відповідними правами і обов'язками, зокрема щодо обліку та звітності, фінансово-господарської діяльності та управління.
Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Виходячи із вищенаведених положень ст. 95 Цивільного кодексу, філія як відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину функцій.
Суд акцентує увагу, що сторонами по справі не заперечується, що філія не має статусу юридичної особи.
Отже, на підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики, як майнового, так і не майнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).
Суд зазначає, що відповідальність, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», може бути застосована і до філій юридичних осіб, про які не вказано в цьому Законі. Але цим не спростовуються факт допущення порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» саме позивачем, як юридичною особою, в інтересах та від імені якої діяв її відокремлений підрозділ - філія.
При цьому, суд зауважує, що саме по собі зазначення в оскаржуваній постанові як автомобільного перевізника ПНВК «Інтербізнес», а не Філії «Городищенська», не може слугувати підставою для визнання її незаконною.
Суд звертає увагу на те, що в товарно-транспортній накладній автомобільним перевізником зазначено саме Філію «Городищенська» ПНВК «Інтербізнес», яку можна вважати автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки вона є структурним підрозділом юридичної особи, виконує її функції, має код ЄДРПОУ. Окрім цього, філія у межах наданих повноважень, за погодженням та/або відповідно до довіреності ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС» має право укладати цивільно-правові договори, серед яких договори про надання послуг, перевезення, транспортного експедирування та ін., що становить діяльність, яка належить до сфери регулювання Закону України «Про автомобільний транспорт».
А тому факт віднесення особи, на яку накладено адміністративно-господарську санкцію за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт до категорії самостійної юридичної особи чи філії не є визначальним для спірних правовідносин.
Крім того, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на спростування факту виявлених правопорушень, зазначених в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.01.2024 №АР053999.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі, можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16, від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №440/5873/23 у контексті застосування законодавства про автомобільний транспорт зроблено висновок про те, що вимоги щодо наявності засобів та документів контролю, спрямованих на фіксацію параметрів перевезення, встановлені не як формальність, а як інструмент недопущення аварійних ситуацій та забезпечення належних трудових прав водіїв, а тому ігнорування цих вимог або їх відкладене виконання не може виправдовувати відсутність контролю у конкретний момент часу.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті №047765 від 05.03.2024 про застосування до Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» (код ЄДРПОУ 01200244) адміністративно-господарського штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -17 000,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.
Решта доводів позивача не мають вирішального значення та висновків суду по суті справи не змінюють.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, враховуючи докази позивача, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 КАС України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Приватної науково-виробничої компанії «ІНТЕРБІЗНЕС» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.