21 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/21264/25
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді його рапорту від 21 травня 2025 року про звільнення з військової служби - протиправною;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року про звільнення з військової служби;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків з інвалідністю IІ групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 03 січня 2025 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" був мобілізований/призваний до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підставі наказу № 4 від 04 січня 2025 року був зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія.
25 лютого 2025 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до якого просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
20 березня 2025 року на адресу місця його реєстрації надійшов лист від командира військової частини НОМЕР_1 за номером № 813/9969 від 11 березня 2025 року (вказаний лист було отримано матір'ю - ОСОБА_2 ), у відповідності до якого, ОСОБА_1 відмовлено у задоволені рапорту про звільнення з військової частини. Підставою відмови в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби зазначено відсутність (у вигляді додатків) акту обстеження сімейного стану військовослужбовця.
21 травня 2025 року на поштову адресу військової частини НОМЕР_1 ним було повторно направлено рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу". Зазначений вище рапорт з додатками, військовою частиною НОМЕР_1 отримано 26 травня 2025 року та станом на дату звернення з відповідним позовом, командиром військової частини НОМЕР_1 не розглянуто.
Таким чином, на думку позивача, бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді його рапорту про звільнення його з військової служби у запас є протиправною, а тому він звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвала про відкриття провадження у справі була доставлена в електронний кабінет відповідача 09.09.2025.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 відзив на позовну заяву не подав.
Згідно ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 03 січня 2025 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" був мобілізований/призваний до лав Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі наказу № 4 від 04 січня 2025 року позивач був зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 на посаду водія.
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до якого просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
20 березня 2025 року на адресу місця його реєстрації надійшов лист від командира військової частини НОМЕР_1 за номером № 813/9969 від 11 березня 2025 року, у відповідності до якого ОСОБА_1 відмовлено у задоволені рапорту про звільнення з військової частини.
Підставою відмови в задоволенні рапорту на звільнення з військової служби зазначено відсутність (у вигляді додатків) акту обстеження сімейного стану військовослужбовця.
21 травня 2025 року на поштову адресу військової частини НОМЕР_1 позивачем було повторно направлено рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зазначений вище рапорт з додатками, військовою частиною НОМЕР_1 отримано 26 травня 2025 року.
Позивач вказує, що станом на дату звернення з відповідним позовом, командиром військової частини НОМЕР_1 даний рапорт не розглянуто. Тому вважає, що така бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді його рапорту про звільнення його з військової служби у запас є протиправною, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232 "Про військовий обов'язок та військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 242 цього Положення передбачено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 06.08.2024 № 531 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за № 1214/42559) передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Також, п.3,4 цього Порядку визначено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Системний аналіз положень вищевказаних правових норм дає підстави для висновку, що виданню наказу про звільнення військовослужбовця зі служби передує процедура розгляду його рапорту та перевірка відповідних документів, які додані до нього.
Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказав на бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді його рапорту 21 травня 2025 року про звільнення з військової служби.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 21 травня 2025 року подав на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, в кому просив звільнити його з лав Збройних Сил України як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами.
Даний рапорт з відповідними документами ним був направлений засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення рекомендованого листа та був отриманий військовою частиною НОМЕР_1 26.05.2025, що підтверджується трекінгом поштових відправлень Укрпошти.
В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які документальні докази того, що вказаний рапорт був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 та за наслідками цього розгляду було прийняте відповідне рішення.
Встановлені обставини справи доводять, що відповідачем рапорт позивача не розглянуто та не прийнято відповідного рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання звільнення з військової служби, після отримання від позивача рапорту повинен був прийняти рішення за наслідком його розгляду та або звільнити позивача з військової служби, або надати вмотивовану відмову у звільненні, із зазначенням причин.
Отже, не розгляд рапорту ОСОБА_1 від 21.05.2025, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Враховуючи встановлений судом факт не розгляду рапорту позивача від 21.05.2025 про звільнення з військової служби, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом зобов"язання відповідача розглянути рапорт позивача від 21.05.2025, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
Вимоги про зобов"язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків з інвалідністю IІ групи, згідно поданого рапорту від 21 травня 2025 року задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними. Крім того, прийняття конкретного рішення є дискреційними повноваженнями відповідача.
При цьому, суд не надає правову оцінку наявності у позивача права на звільнення з військової служби за вищевказаної підстави, оскільки, як вже зазначалося, будь-якого рішення за його рапортом не прийнято.
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 77,139,242-295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року про звільнення його з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
21.01.26