20 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/13368/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (56 діб) в період часу за 2015 по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (56 діб) в період часу за 2015 по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Аргументуючи заявлені до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач, ГУНП) вимоги пояснив, що під час звільнення йому безпідставно не здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток за період часу за 2015 по 2024 роки, у загальній кількості 56 діб, однак на подану заяву донарахування недоотриманих коштів від ГУНП не здійснено.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
06.06.2025 до суду від представника Головного управління Національної поліції в Житомирській області надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду. Відповідно до ухвали суду від 27.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк для надання до суду окремої заяви відповідно до вимог ч. 6 ст. 161 КАС України про поновлення строку звернення із вказанням обґрунтувань строку пропуску звернення до суду із даним позовом, в частині позовних вимог щодо обрахунку грошового забезпечення з 01.07.2023 по 31.12.2024.
15.07.2025 на виконання вимог ухвали суду позивач подав до суду уточнену позовну заяву та ухвалою суду від 22.07.2025 у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Житомирській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено, продовжити розгляд справу в частині позовних вимог викладених в уточненій позовній заяві від 10.07.2025, зокрема щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (56 діб) в період часу за 2015 по 30.06.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби та зобов'язання нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (56 діб) в період часу за 2015 по 30.06.2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
25.07.2025 представниця відповідача подала до суду відзив на уточнену позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Наголошує, що нарахування та виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій не передбачена. Вказує, що кожна з додаткових відпусток має свою конкретну назву, залежно від підстави, на якій вона надається, зокрема відпустка, про яку позивач вказує у позовній заяві є додатковою відпусткою окремим категоріям громадян (ст. 16-2 Закону України "Про відпустки"), а не додатковою оплачуваною відпусткою, передбачено ч. 3 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд вказує наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в поліції та звільнений із посади заступника командира роти патрульної поліції з оборони зони радіоактивного забруднення відділу поліції №1 Коростенського РУП Головного управління Національної поліції в Житомирській області відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".
Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області №772 о/с від 31.12.2022 на день звільнення позивачу призначено виплату компенсації за 3 доби невикористаної відпустки за 2015 рік, за 15 діб невикористаної відпустки за 2017 рік, за 24 доби невикористаної відпустки за 2022 рік, за 31 добу невикористаної відпустки за 2023 рік та 16 діб невикористаної відпустки за 2024 рік.
При цьому позивач вважає, що на день звільнення йому призначено нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки у не повному обсязі.
Як свідчать матеріали справи, кількість діб невикористаних відпусток становить: у 2015 році - як учаснику бойових дій (14 діб); у 2018 році - як учаснику бойових дій (14 діб); у 2022 році - як учаснику бойових дій (14 діб); у 2023 році - як учаснику бойових дій (14 діб).
Враховуючи викладене позивач подав до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП) з проханням провести нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, однак донарахування компенсації позивачу не здійснено.
З допущеною бездіяльністю ГУНП позивач не погоджується, вважає таку протиправною, а свої права порушеними, а тому звернувся до суду за їх захистом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
За правилами статті 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР передбачена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП.
У силу ч.ч 1, 3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейські проходять службу в поліції: на посадах у центральному органі управління поліції, територіальних органах, закладах, установах поліції; під час перебування в розпорядженні згідно з положеннями статті 67 цього Закону; під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських; під час прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування згідно з положеннями статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", статті 29 Закону України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" та статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"; під час відрядження до державних органів, установ та організацій згідно з положеннями статті 71 цього Закону.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст. 60 Закону № 580-VIII).
За змістом частин 1 та 2 статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1, 2, 3 і 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
З приписами ч.ч. 8-11 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз.7-8 п. 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що відповідно до положень Закону №580-VIII та Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні, зокрема, щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Разом з тим, слід відмітити, що відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, яка надається учасникам бойових дій на підставі п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 504/96-ВР згідно вказаної норми є додатковою відпусткою.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Оскільки обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.11.2021 у справі № 440/5244/19.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Як свідчать матеріали справи, з дослідженої судом інформації викладеної Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області у листі № 214/12/01-2025 від 28.02.2025 позивач не використав передбачені законодавством відпустки за такі роки:
за 2015 рік (з 07.11.2015) - додаткова відпустка відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не використана (14 діб);
за 2018 рік - додаткова відпустка відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не використана (14 діб);
за 2022 рік - додаткова відпустка відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не використана (14 діб);
за 2023 рік додаткова відпустка відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не використана (14 діб).
Таким чином, позивач не використав додаткову відпустки у період з 2015 - 2023 року, а тому має право на нарахування та виплату відповідної компенсації.
Враховуючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не включення індексації в грошове забезпечення з якого здійснювався обрахунок виплат при звільненні, однак суд дійшов висновку про необхідність її врахування при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що позивач під час проходження служби мав право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у період з 2015 року по 30.06.2023.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008. ЄДРПОУ: 40108625) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових за період часу з 2015 року по 30.06.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в період з 2015 року по 30.06.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 20 січня 2026 р.
20.01.26