Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 січня 2026 року Справа№200/8932/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 09.01.2020 року 4 463,15 грн. щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 09.01.2020 року 4 463,15 грн. щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Спірні правовідносини обумовлені тим, що позивач проходив службу у 7 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, проте, за період з 01 березня 2018 року по 09.01.2020 року йому не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця, всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву.
Відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано від Відповідача наступні докази по справі:
- розрахунок нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2018 по 09.01.2020 (включно);
- інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу..
Від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що механізм нарахування і виплати індексації може бути змінений державою (як це було здійснено у 2016-2018 роках, а також у 2023 році), зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
У зв'язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Щодо строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу індексації - різниці за період з 01.03.2018 до 09.01.2020.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
П. 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Ст. 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою).
Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата індексації грошового забезпечення.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, незважаючи на те, що з цим позовом Позивач звернувся до суду 18 листопада 2025 року, при вирішенні питання щодо дотримання ним строку звернення до суду має застосовуватися норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Окрім того, 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення №1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки конституційності положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
За результатами розгляду Суд дійшов висновку, що встановлення тримісячного строку для звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, суперечить Конституції України.
На думку Суду, зазначене обмеження звужує зміст і обсяг гарантованих статтею 43 Конституції України прав працівника на своє одержання винагороди за працю, а також обмежує можливість реалізувати право на судових захист, гарантоване статтею 55. У зв'язку з цим Конституційний Суд України постановив, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами про виплату заробітної плати та інших належних йому сум, є неконституційним та втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення.
Таким чином, оскільки згідно Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 №1-р/2025 частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами про виплату заробітної плати та інших належних йому сум, є неконституційною, звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати [грошового забезпечення] не обмежується будь-яким строком.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , в період з 21.01.2005 року по 09.01.2020 року проходив службу у 7 державному пожежно-рятувальному загоні Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, що підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.
Відповідно до довідки - розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 2018-2020 вбачається, що індексація не нараховувалась та не сплачувалась за період з січня 2018 по вересень 2019.
Щодо розміру та складових грошового забезпечення за лютий - березень 2018 року:
- за лютий 2018 року складає 8392,38 грн, з них:
посадовий оклад - 720,00 грн;
оклад за військовим званням - 55,00 грн;
надбавка за вислугу років - 232,50 грн;
надбавка за особливості проходження служби - 513,13 грн;
надбавка за особливі умови служби, пов'язані з ризиком для життя - 193,75 грн;
доплата за службу в нічний час/надбавка за кваліфікацію - 54,00 грн;
щомісячна премія - 6624,00 грн.
- за березень 2018 року - 17345,45 грн, з них:
посадовий оклад - 3170,00 грн;
оклад за військовим званням - 880,00 грн;
надбавка за вислугу років - 1620,00 грн;
надбавка за особливості проходження служби - 2771,75 грн;
доплата за службу в нічний час/надбавка за кваліфікацію - 44,10 грн;
щомісячна премія - 460,00 грн;
допомога на оздоровлення - 8398,80 грн.
На думку позивача, відповідачем в порушення норм абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» не виплачено на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 09.01.2020 року, у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення визначено ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно визначень, наведених у ст.1 цього Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Суд враховує, що Верховний Суд наразі сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, викладений у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30.03.2023 про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 420/6982/21, від 19.04.2023 у справі № 380/10594/21 та від 05.02.2024 справа № 360/383/23.
Відповідна практика Верховного Суду є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, релевантні до обставин цієї справи, а саме у постанові від 05.02.2024 справа № 360/383/23, суд касаційної інстанції виснував про таке.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Внаслідок системного і цільового способу тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу військовослужбовця відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Верховний Суд також наголосив, що ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Застосовуючи вказаний підхід, Верховного Суду та ураховуючи, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, то з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку №1078 - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
За такої умови відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
Поряд з цим з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 12.04.2023 року у справі № 420/6982/21.
При цьому, варто зауважити, що вищевказана позиція Верховного Суду не суперечить висновкам, викладеним судом касаційної інстанції у постанові від 09 червня 2022 року в справі №600/524/21-а, оскільки нею не заперечується відсутність в положеннях Порядку № 1078 (в редакції, чинній після 15 грудня 2015 року) такого поняття як «фіксована сума індексації», однак це не виключає того, що абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 передбачають правила нарахування й виплати сум індексації - різниці, що мають щомісячний фіксований характер.
На підставі наведених настанов Верховного Суду для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, у цій справі потрібно установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078);
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Також суд у цій справі бере до увагу, що згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити.
Крім того, суд звертає увагу, що до складу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належить враховувати щомісячну додаткову винагороду відповідно до Інструкції № 550.
Правова позиція з цього питання висловлена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 400/4650/19, від 26.01.2022 у справі № 520/8887/2020.
Щодо винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, то Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 420/1232/16, постанові від 30.11.2018 у справі № 415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Аналогічне слід застосовувати до допомоги на оздоровлення, як одноразового додаткового виду грошового забезпечення.
Крім того, суд не враховує при обчисленні грошового забезпечення позивача за лютий березень 2018 року індексацію, оскільки така фактично не нараховувалась та не виплачувалась.
Отже, відповідно вказаних настанов, судом вставновлено, та про що зазначено вище, що розмір грошового забезпечення позивача за лютий - березень 2018 року (без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення, та ураховуючи, що виплата здійснюється у поточному місяці за минулий) склав:
- за лютий 2018 року складає 8392,38 грн;
- за березень 2018 року 8946,65 грн. із виключенням допомоги на оздоровлення (17345,45 - 8398,80).
Отже, грошовий дохід позивача внаслідок підвищення посадових окладів змінився на: 8946,65 - 8392,38 = 554,27 грн.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн., а величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Відповідно до абз.5 п.4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
1762,00 грн. х 253,30 % : 100 = 4463,15 грн.
Відповідно до абз.4 п. 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме:
4463,15 грн. - 554,27 грн. = 3908,88 грн.
Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 має виплачуватися у розмірі 3908,88 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Враховуючи усе викладене, позовні вимоги за період з 01.03.2018 року по 09.01.2020 року належить задовольнити частково, визначивши суму «індексації-різниці», що належить до сплати позивачу 3908,88 грн. щомісячно.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду, а відтак, судовий збір розподілу не підлягає.
З огляду на викладене, на підставі ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 09.01.2020 року 3908,88 грн. щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 09.01.2020 року 3908,88 грн. щомісяця відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О. Галатіна