Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 січня 2026 року Справа№200/7295/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у 2025 році грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки;
- зобов'язання нарахувати грошову допомогу, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, на підставі заяви від 30.06.2025 року;
- стягнення моральної шкоди в сумі 10000,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до 14.08.2025 працювала на посаді провідного спеціаліста відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, яка належить до посади державної служби.
Користуючись правом на відпочинок, а також на поділ відпустки на частини, ОСОБА_1 тричі протягом 2025 року перебувала у щорічній основній відпустці: з 21.04.2025 по 05.05.2025, з 25.06.2025 по 27.06.2025 та з 14.07.2025 по 25.07.2025, що сумарно складає 30 днів, тобто щорічна основна відпустка у 2025 році використана позивачем в повному обсязі згідно із графіком відпусток.
До кожної заяви про надання частини щорічної відпустки позивач подавала заяву про виплату грошової допомоги, передбаченою ст. 50 Закону №889-VIIІ, проте на день звільнення грошова допомога за 2025 рік відповідачем так і не виплачена.
Вважає, що така бездіяльність відповідача порушує її гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.
З зазначених підстав просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 КАС України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розпорядженням від 25 грудня 2025 року № 685 проведено повторний автоматичний розподіл справи, у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_2 з посади. За результатами повторного автоматичного розподілу вказаної судової справи, справу передано на розгляд судді Голубовій Л.Б.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 200/7295/26.
Відповідачем надано письмовий відзив від 29.10.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що ОСОБА_1 була призначена з 04.01.2019 на посаду провідного спеціаліста Костянтинівського міського відділу ГУ ДМС у Донецькій області як така, що пройшла конкурсний відбір на цю посаду та визнана переможцем конкурсу (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 1-к від 03.01.2019).
З 16.09.2021 переведена на посаду провідного спеціаліста Костянтинівського відділу ГУ ДМС у Донецькій області (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 169-к від 15.09.2021).
З 01.06.2023 переведена на посаду провідного спеціаліста Дружківського відділу ГУ ДМС у Донецькій області (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 179-к від 31.05.2023).
З 01.02.2024 переведена на посаду провідного спеціаліста відділу бухгалтерської служби, фінансування та звітності ГУ ДМС у Донецькій області (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 13-к від 31.01.2024.)
З 07.02.2025 переведена на посаду провідного спеціаліста відділу з питань громадянства ГУ ДМС у Донецькій області (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 17-к від 05.02.2025).
14.08.2025 звільнена з посади провідного спеціаліста відділу з питань громадянства ГУ ДМС у Донецькій області за власним бажанням відповідно до частини першої статті 86 Закону № 889-VIII (наказ ГУ ДМС у Донецькій області № 114-к від 11.08.2025).
Відповідно до статті 24 Закону № 504/96- ВР ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію:
за 10 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.01.2022 по 03.01.2023;
за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.01.2025 по 03.01.2026;
за 12 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 16-річний стаж державної служби (набула право у 2022 році);
за 14 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 18-річний стаж державної служби (набула право у 2024 році);
за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 19-річний стаж державної служби (набула право у 2025 році), всього - 69 календарних днів.
Згідно графіка відпусток на 2025 рік, затвердженого наказом ГУ ДМС у Донецькій області № 97-в від 30.12.2024 щорічна основна відпустка ОСОБА_1 була поділена на 2 частини: 15 днів в квітні 2025 та 15 днів в червні 2025.
Фактично позивач вийшла у відпустку в квітні 2025 на 15 календарних днів, в травні 2025 на 3 календарних дні, в липні 2025 на 12 календарних днів.
Вказує, що підстава виникнення у державного службовця права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати пов'язана із настанням факту відпрацьованого робочого року. У той же час, відпрацьований робочий рік не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки.
Матеріальна допомога на оздоровлення є соціальною грошовою виплатою працівникам при наданні щорічної відпустки (або її частини) за відповідний робочий рік (ст. 10 та 12 Закону № 504/96- ВР) і надається один раз на рік.
За інформацією відділу бухгалтерської служби, фінансування та звітності ГУ ДМС у Донецькій області про отримання ОСОБА_1 грошової допомоги до відпустки за період роботи в ГУ ДМС у Донецькій області:
- у 2019 році у липні 2019 отримала грошову допомогу (за перший рік роботи) до щорічної основної відпустки з 16.07.2019 по 30.07.2019;
- у 2020 році у липні 2020 отримала грошову допомогу (за другий рік роботи) до щорічної основної відпустки з 16.07.2020 по 30.07.2020;
- у 2021 році у липні 2021 отримала грошову допомогу (за третій рік роботи) до щорічної основної відпустки з 20.07.2021 по 03.08.2021;
- у 2022 році у липні 2022 отримала грошову допомогу (за четвертий рік роботи) до щорічної основної відпустки з 19.07.2022 по 02.08.2022;
- у 2023 році у липні 2023 отримала грошову допомогу (за п'ятий рік роботи) до щорічної основної відпустки з 17.07.2023 по 01.08.2023;
- у 2024 році у липні 2024 року отримала грошову допомогу (за шостий рік роботи) до щорічної основної відпустки з 13.07.2024 по 21.07.2024;
- у 2025 році грошову допомогу до щорічної основної відпустки 2025 не отримувала, оскільки звільнилася за власним бажанням з 14.08.2025.
Наголошує, що у 2025 році ОСОБА_1 у відпустку за сьомий рік роботи (обчислюється з 04.01.2025 по 03.01.2026) не виходила. Виплачена компенсація за дні невикористаної щорічної основної відпустки 14.08.2025.
При звільненні працівника роботодавець може виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення лише у випадку, якщо перед звільненням працівнику надана відпустка з наступним звільненням (ст. 3 Закону № 504/96- ВР).
Вважає, що позивач внаслідок свого звільнення у 2025 році не набула права на повний розмір щорічної основної відпустки за період роботи з 04.01.2025.
Для отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги до частини щорічної основної відпустки у 2025 році, останній необхідно було написати та направити на розгляд заяву про надання частини щорічної основної відпустки за робочий рік з 04.01.2025 по 03.01.2026, тривалість якої визначалась би пропорційно до відпрацьованого часу, а також заяву про надання матеріальної допомоги до частини щорічної основної відпустки за робочий рік з 04.01.2025 по 03.01.2026.
Оскільки від ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Донецькій області таких заяв не надходило, тому твердження позивача, що відповідач умисно позбавив її права на отримання матеріальної допомоги в 2025 році, яка передбачена статтею 57 Закону України «Про державну службу» є хибним.
Таким чином, у разі надходження від ОСОБА_1 заяви на використання хоча б одного з 18 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 04.01.2025 по день звільнення та заяви про надання матеріальної допомоги за відповідний робочий рік, у позивача були б всі підстави для отримання такої грошової допомоги.
Так, як позивач перед звільненням не бажала використати частину щорічної основної відпустки за робочий рік з 04.01.2025 по 03.01.2026, а бажала отримати грошову компенсацію за цей період, то й підстав для отримання матеріальної допомоги у 2025 році у неї не було.
Вказує, що позивачем долучена до позовної заяви копія документа, іменованого «заява на грошову допомогу (дублікат)», що за змістом є заявою ОСОБА_1 від 30.06.2025 про надання грошової допомоги до щорічної основної відпустки, на якому вбачається реєстраційний номер в СЕД «Мегаполіс» № 1401.16/29088-25 від 31.07.2025.
Однак, за інформацією відділу документального забезпечення ГУ ДМС у Донецькій області, викладеною у листі № 1401.1/41737-25 від 17.10.2025, що надійшов у відповідь на запит відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС у Донецькій області № 1401.5/41574-25 від 17.10.2025, заява ОСОБА_1 від 31.07.2025 №1401.16/29088- 25 була направлена внутрішнім листом через СЕД «Мегаполіс», але розгляд не відбувся оскільки дата кваліфікованого електронного підпису, який є електронним аналогом власноручного підпису не співпадає з датою в заяві, а також порушені терміни надання даного документа.
З такими порушеннями листи/запити/заяви не підлягають розгляду.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем 25.10.2025 року надано відповідь на відзив, в якій заперечує проти відзиву на позовну заяву та підтримує свої позовні вимоги.
Відповідачем 30.10.2025 року надано заперечення на відповідь на відзив, в якому просить відмовити повністю в позові ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, а також стягнення моральної шкоди у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної міграційної служби з 04.01.2019 року по 14.08.2025 року на різних посадах, що підтверджується відповідачем у відзиві.
Користуючись правом на поділ відпустки на частини, ОСОБА_1 тричі протягом 2025 року перебувала у щорічній основній відпустці: з 21.04.2025 по 05.05.2025, з 25.06.2025 по 27.06.2025 та з 14.07.2025 по 25.07.2025, що сумарно складає 30 днів.
Наказом начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 11.08.2025 року № 114-к позивача звільнено з посади провідного спеціаліста відділу з питань громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області за власним бажанням. Підставою вказано статтю 56 Закону України «Про державну службу».
Втім, листом від 29.08.2025 відповідач підтвердив, що при звільненні позивачу не виплачена матеріальна допомога.
Водночас, щорічна основна відпустка у 2025 році використана позивачем в повному обсязі згідно із графіком відпусток, однак матеріальна допомога не виплачена.
При цьому, як зазначив у відзиві відповідач, за інформацією відділу документального забезпечення ГУ ДМС у Донецькій області, викладеною у листі № 1401.1/41737-25 від 17.10.2025, що надійшов у відповідь на запит відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС у Донецькій області № 1401.5/41574-25 від 17.10.2025, заява ОСОБА_1 від 31.07.2025 №1401.16/29088- 25 була направлена внутрішнім листом через СЕД «Мегаполіс», але розгляд не відбувся, оскільки дата кваліфікованого електронного підпису, який є електронним аналогом власноручного підпису не співпадає з датою в заяві, а також порушені терміни надання даного документа.
Тобто, відповідач взагалі не розглянув заяву позивача про виплату грошової допомоги до відпустки, яка передбачена ст. 50 Закону України «Про державну службу».
Перевіряючи правомірність дій відповідача, щодо невиплати грошової допомоги до відпустки, передбаченої ст. 50 Закону України «Про державну службу», суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIIІ (далі - Закон № 889-VIIІ) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.
Статтею 2 КЗпП України передбачено, що працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Згідно зі ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до ст. 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ст. 59 Закону № 889-VIIІ щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
У свою чергу, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР встановлені державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно з ч. ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Правові норми аналогічного змісту містить ст. 79 КЗпП України.
Таким чином, державний службовець має право на щорічну основну та додаткову (за стаж) відпустки, які надаються йому у порядку черговості надання відпусток, яка визначається графіком, що затверджується роботодавцем.
Водночас, виникнення права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати до щорічної відпустки пов'язане із настанням факту відпрацьованого робочого року.
Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України «Про відпустки», також передбачає правило, що відпустка надається з прив'язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною дев'ятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Верховний Суд у постанові від 23.02.2021 року у справі № П/811/1858/16 дійшов висновків, що під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка є гарантованою виплатою один раз на рік при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки за відповідний робочий рік. Згідно з положеннями статті 57 Закону № 889-VIIІ підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний рік. Чинні положення законодавства не пов'язують виплату такої грошової допомоги з тривалістю отриманої державним службовцем частини щорічної відпустки та не встановлюють заборону виплати вказаної допомоги під час отримання працівником відпустки тривалістю менше 14 календарних днів. Отже, у випадку поділу щорічної основної відпустки на частини грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати виплачується за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки незалежно від кількості днів такої відпустки.
Отже, підстава виникнення у державного службовця права на отримання грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати пов'язана із настанням факту відпрацьованого робочого року.
У той же час, відпрацьований робочий рік не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки.
Закон не ототожнює робочий рік з бюджетним роком і не ставить реалізацію права державного службовця на отримання грошової допомоги до щорічної відпустки у залежність від спливу бюджетного року.
Положення ст. 45 Конституції України, ст. 57 Закону № 889-VIIІ та субсидіарне застосування положень КЗпП України та законодавства про відпустки у їхньому системному взаємозв'язку свідчать про те, що допомога до щорічної допомоги є елементом гарантій державного службовця на відпочинок та належного матеріального забезпечення.
Водночас право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов'язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку.
Як зазначено вище, користуючись правом на поділ відпустки на частини, ОСОБА_1 тричі протягом 2025 року перебувала у щорічній основній відпустці: з 21.04.2025 по 05.05.2025, з 25.06.2025 по 27.06.2025 та з 14.07.2025 по 25.07.2025, що сумарно складає 30 днів.
Отже, щорічна основна відпустка у 2025 році використана позивачем в повному обсязі згідно із графіком відпусток.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу надання ОСОБА_1 частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 04.01.2025 по 03.01.2021, зокрема втретє у період з 14.07.2025 по 25.07.2025 з виплатою грошової допомоги за її заявою від 30.06.2025, яку відповідач взагалі не розглянув.
Відповідач на звернення позивача від 29.07.2025 року листом від 30.07.2025 повідомив, що станом на липень 2025 року видатки на оплату праці профінансовані не в повному обсязі, тому грошово допомоги до відпустки буде надана до наступної частини невикористаної відпустки протягом поточного року, але не пізніше 31 грудня 2025 року.
При цьому, позивач втретє взяла відпустку за 2025 рік у період з 14.07.2025 по 25.07.2025, тобто використала її в повному обсязі.
Державна міграційна служба України на запит позивача від 04.08.2025 листом від 13.08.2025 повідомила позивача про те, що відповідно до ст. 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Станом на 01.08.2025 Головне управління ДМС у Донецькій області забезпечено фінансуванням у повному обсязі відповідно до заявленої потреби.
Крім того, листом від 12.09.2025 Державна міграційна служба України на запит позивача від 14.08.2025 повідомила, що позивач у 2025 році не отримала матеріальну допомогу, яка має бути виплачена за заявою працівника один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки, незалежно від кількості днів такої відпустки.
Отже, орган ДМС вищого рівню визнав право позивача на отримання матеріальної допомоги у 2025 році.
Суд зауважує, що з моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України "Про відпустки", за змістом 57 Закону №889-VIIІ, у неї виникає право отримати таку відпустку, звернувшись до роботодавця, якому кореспондує безумовний обов'язок відповідно надати таку відпустку.
Судом встановлено та матеріалами справи доведено, що позивач неодноразово зверталася до відповідача з заявою про надання матеріальної допомоги у 2025 році.
Тлумачення нормативного припису статті 57 Закону №889-VIIІ вказує на обов'язок забезпечити виплату разом із щорічною основною відпусткою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Наявність у державного службовця права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов'язкове надання йому грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, незалежно від часу звернення із заявою про це.
За своєю суттю матеріальна допомога прив'язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки та така допомога за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, що свідчить про можливість її виплати до щорічної відпустки лише один раз на рік.
Зазначена позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 року у справі №813/2559/18.
У постанові від 06.06.2018 року у справі №824/360/16-а в частині, що стосується протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у невиплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що вказана виплата може мати місце виключно як результат розгляду відповідачем заяви позивача та по своїй суті є похідною дією після прийняття відповідного рішення з даного питання.
Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та відповідач має нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, на підставі заяви позивача від 30.06.2025 року.
Щодо вимог в частині стягнення моральної шкоди в сумі 10000,00 гривень суд зазначає таке.
Позивач обгрунтувала цю вимогу тим, що сприйняла з глибокою образою і відчуттям несправедливості. На її переконання, вона зазнала економічного тиску у вигляді безпідставної невиплати належних їх коштів, що в розумінні ст. 2-2 Кодексу законів про працю України є мобінгом.
ОСОБА_1 почала відчувати себе зайвою, непотрібною працівницею, хоч жодних нарікань на якість виконання її робочих завдань за її багаторічну професійну діяльність у Державній міграційній службі не було.
Позивач вважає, що тривала протиправна бездіяльність відповідача, пов'язана із проявами мобінгу, завдала їй моральної шкоди, яка полягає у багатомісячному стресі, необхідності відстоювання своїх законних прав, як наслідок - у вимушеній зміні місця роботи - а, отже, і розриві налагоджених соціальних зв'язків із колективом.
Разом з тим, позивач зазначила, що продовжує трудову діяльність у ГУ ДМС у Київській області.
У п. 56 постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 по справі №464/3789/17 стосовно питання оцінки моральної шкоди зазначається, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. У той же час, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки.
Оскільки у справі відсутні належні докази, що підтверджують заподіяння значної безпосередньої шкоди здоров'ю позивача чи інших втрат немайнового характеру, які мають суттєвий характер, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, суд вважає, що підстав для задоволення позову в цій частині немає.
З огляду на зазначене, позов підлягає частковому задоволенню.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1.ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у частині основних позовних вимог. У частині похідної від них вимоги про стягнення моральної шкоди позивач сплатила судовий збір у сумі 968,96 гривень, проте у вказаній позовній вимозі позивачу відмовлено.
Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 11, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у 2025 році грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, на підставі заяви від 30.06.2025 року.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 січня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Л.Б. Голубова