Справа № 694/1062/25
провадження № 2/694/402/26
16.01.2026 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Кравченко Т.М.,
з участю секретарів судового засідання Федорової І.В., Литвин Н.М.,
представників позивача - адвоката Стратілатова К.Г.(в режимі відео конференції),
адвоката Замковенка В.М.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Павленка С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації частки відчуженого спільного майна подружжя,
15.04.2025 року до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява адвоката Стратілатова К.Г., подана ним в інтересах ОСОБА_2 , в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 32000,00 грн. та понесені нею судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2010 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Вільховецькою сільською радою Звенигородського району Черкаської області, актовий запис № 2.
28.08.2020 року між ТОВ «Логістик-транс сервіс» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 10340, на підставі якого продавець передав у власність покупцеві транспортний засіб марки RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . 04.09.2020 року на підставі цього договору за ОСОБА_3 було зареєстровано вказаний транспортний засіб та присвоєно д.н.з. НОМЕР_3 .
22.07.2023 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7143/2023/3952243, на підставі якого продавець передав у власність покупцеві вказаний вище транспортний засіб марки RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 . В цей же день на підставі зазначеного договору за ОСОБА_1 було зареєстровано вказаний транспортний засіб.
Автомобіль марки RENAULT, д.н.з. НОМЕР_3 , був придбаний в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а тому був спільною суміною власністю подружжя. Як вбачається з договору купівлі-продажу 7143/2023/3952243, вказаний автомобіль було відчужено ОСОБА_3 без відома та згоди ОСОБА_2 , а кошти виручені від продажу цього майна (160000,00 грн.) були використані особисто ОСОБА_3 не в інтересах сім'ї.
За таких обставин, з моменту укладення договору купівлі-продажу від 22.07.2023 року у ОСОБА_2 виникло право вимоги до ОСОБА_3 про стягнення половини вартості відчуженого майна (160000,00/2 - 80000,00 грн.).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув під час виконання бойового розпорядження, пов'язаного із відсіччю збройної агресії російської федерації проти України. Розмір
заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 з відшкодування половини вартості відчуженого автомобіля на момент його смерті, становив 80000,00 грн. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. Померлий ОСОБА_3 заповіту не складав. Спадкоємцями першої черги є ОСОБА_2 (дружина померлого), ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (діти померлого), відповідач ОСОБА_1 і ОСОБА_6 (батьки померлого). ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 прийняли спадщину. ОСОБА_6 відмовилась від спадщини на користь відповідача ОСОБА_1 .
В даному випадку відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_3 , який прийняв спадщину. Розмір частки відповідача ОСОБА_1 складає 2/5 частин. У зв'язку з цим даний спадкоємець має задовольнити вимогу кредитора померлого ОСОБА_3 та сплатити ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 32000,0 грн. (80000 * 2/5).
15.03.2025 року позивачка направила відповідачу вимогу про сплату вказаних коштів. Вимога була направлена цінним листом № 1800100348926 з описом вкладення та одержана відповідачем 18.03.2025 року. Однак кошти до цього часу не сплачені. Отже вимога позивачки про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 32000,00 грн. є законною та обґрунтованою.
Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Кравченко Т.М. від 20.05.2025 справу відкрите провадження у справі та вирішено проводити судовий розгляд в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання. Цією ж ухвалою витребувано у приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Побіянської Н.Б. належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.06.2025 року представник відповідача подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Вказав на те, що позивачка посилається на законодавство та судові рішення, які стосуються поділу спільного майна подружжя і з позовом по яких звертався один із подружжя до іншого. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є подружжям і ніколи ним не були, не мають і ніколи не мали спільного майна подружжя, то ОСОБА_2 не має жодних законних підстав заявляти цей позов до ОСОБА_1 , бо він не є належним відповідачем. У разі незгоди з відчуженням чоловіком автомобіля позивачка ОСОБА_2 мала заявити позов до нього та вимагати сплати компенсації частки відчуженого спільного майна подружжя. Однак позов заявлений нею не був, що свідчить про те, що вона визнавала той факт, що грошові кошти, отримані від продажу автомобіля, були використані на вирішення питань, які на той час стояли перед сім'єю, а саме на виїзд самої позивачки, а згодом її з дітьми за кордон після повномасштабного вторгнення росії в Україну, а також їх проживання за кордоном, яке пов'язано з винайманням житла, харчуванням та іншими витратами, що потребувало значних матеріальних затрат. Позивачка зазначає, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина та посилається на ст. 1282 ЦК України, відповідно до якої спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Також у позовній заяві вказано, що 15.03.2025 року позивачка направляла відповідачу вимогу про сплату вказаних коштів, однак кошти не сплачені. Позивачкою ОСОБА_2 не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 є боржником за грошовими зобов'язаннями перед нею, як перед кредитором, а тому посилання на положення ст. 1282 ЦК України є безпідставним. Також представник зазначає, що 24.05.2024 року позивачка ОСОБА_2 вже зверталася до Звенигородського районного суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_6 та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №7143/2023/3952243 від 22.07.2023 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , а також визнати за нею право власності на
1/2 частину транспортного засобу марки RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 . Рішенням Звенигородського районного суду від 15.10.2024 року у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025 року апеляційна скарга позивачки була залишена без задоволення. Вказані судові рішення позивачкою до суду касаційної інстанції не оскаржувались. При вирішенні спору судами була встановлена відсутність доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 . Таким чином, відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, а тому позов до нього заявлений безпідставно.
14.07.2025 року від представника позивача адвоката Стратілова К.Г. до суду надійшла відповідь на відзив в якій останній вказав, що подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належав транспортний засіб марки RENAULT, д.н.з. НОМЕР_3 , який було відчужено на підставі договору купівлі-продажу без відома та згоди ОСОБА_2 , а кошти виручені від продажу цього майна були використані особисто ОСОБА_3 не в інтересах сім'ї. Отже, 22.07.2023 року у ОСОБА_2 виникло право вимоги до ОСОБА_3 про сплату частини вартості відчуженого автомобіля, а у ОСОБА_3 виникло зобов'язання сплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 80000,00 грн. (1/2 вартості відчуженого автомобіля). До моменту своєї смерті ОСОБА_3 не виконав свого зобов'язання по сплаті коштів на користь ОСОБА_2 . Вказане зобов'язання не відноситься до переліку тих, які припиняються зі смертю особи, а тому воно увійшло до складу спадщини. Твердження відповідача про те, що кошти, виручені з продажу автомобіля, були витрачені в інтересах сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають дійсності. Позивачка ніколи не визнавала такого факту. Про факт відчуження автомобіля без її згоди позивачка дізналась лише після смерті ОСОБА_3 . Після цього представником було направлено адвокатський запит до РСЦ ГСЦ МВС України, який 13.03.2024 року підтвердив факт відчуження. Позивачка не могла подати позов за життя ОСОБА_3 , оскільки дізналась про порушення свого права лише після його смерті. Крім цього, з моменту відчуження автомобіля до моменту смерті ОСОБА_3 пройшло лише 5 місяців. Жодною нормою закону не передбачено, що відсутність звернення до суду протягом такого строку є відмовою від права, або погодженням з неправомірними діями. Також представник вказує, що вимога позивачки перебуває в межах вартості спадкового майна, отриманого відповідачем, а тому він має задовольнити її повністю. Вимога позивача є правомірною, оскільки пред'явлена до відповідача, як спадкоємця померлого продавця автомобіля, що перебував у спільній власності, а не як до покупця за договором купівлі-продажу автомобіля.
04.08.2025 року до суду надійшла заява адвоката Стратілатова К.Г. про припинення представництва позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 07.08.2025 року закрите підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Вказав на те, що позивач мала право на отримання компенсації від ОСОБА_3 , а тому відповідач, як спадкоємець ОСОБА_3 , має сплатити їй таку компенсацію в розмірі своєї частки в спадковому майні.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 позов не визнали просили відмовити в його задоволенні. Представник Павленко С.І. вказав на те, що позивач не ставила вимоги про визнання автомобіля спільним майном подружжя, а тому не встановлено правовий режим цього майна. Відповідач не є боржником перед позивачем, а тому немає підстав для застосування ст. 1282 ЦК України. При цьому відповідач є добросовісним набувачем автомобіля за договором, що є чинним. Також представник просив стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
В зв'язку зі складністю справи ухвалення судового рішення було відкладено до 16.01.2026 року.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2010 року до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.50,55).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований транспортний засіб RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, дата реєстрації 04.09.2020, який 22.07.2023 року перереєстрований на нового власника, що підтверджується інформацією Філії ГСЦ МВС від 13.03.2024 №31/31-С-30 (а.с.149).
Відповідно до копії договору купівлі-продажу 7143/2023/3952243 від 22.07.2023 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 автомобіль RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, за 160 000 грн. (а.с.26).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.13).
Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа №43/2024. Згідно даних спадкової справи особами, що прийняли спадщину є дружина померлого ОСОБА_2 (позивач), діти спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , батько спадкодавця ОСОБА_1 . Мати спадкодавця ОСОБА_6 відмовилась від спадщини на користь відповідача ОСОБА_1 . Крім того, із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_9 , яка вказала спадкодавця ОСОБА_3 батьком своєї дитини, а також подано претензії кредитором АТ КБ «Приватбанк».
Позивач зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання за нею права власності на його частину, однак рішенням Звенигородського районного суду від 15.10.2024 року у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025 року вказане рішення було залишено без змін (а.с.3-25).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 2, 4, 13 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом сумісної власності подружжя.
За змістом ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Як передбачено у ч.1 ст. 69 цього Кодексу, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є
об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з вимогами ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17.
Судом встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ними було придбано транспортний засіб RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, який 04.09.2020 року було зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 .
Вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу від 22.07.2023 року був проданий ОСОБА_3 відповідачу ОСОБА_1 без згоди позивача ОСОБА_2 за ціною 160 000 грн. Факт продажу автомобіля RENAULT, модель KANGOO, 2007 року випуску, без згоди ОСОБА_2 було встановлено рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 15.10.2024 року, яке було залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16.01.2025 року. Також в цих судових рішеннях було встановлено відсутність недобросовісної поведінки при укладання договору купівлі-продажу з боку покупця ОСОБА_1 та як наслідок відсутність підстав для визнання такого договору недійсним.
Оскільки спірний автомобіль, який був об'єктом спільної сумісної власності подружжя, було відчужено ОСОБА_3 без письмової згоди ОСОБА_2 , позивач отримала право на компенсацію їй 1/2 частини від вартості проданого автомобіля, у розмірі 80 000 грн. з ОСОБА_3 , однак не зверталась із таким позовом за життя останнього.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та після його смерті відкрилася спадщина.
Статтею 608 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Частиною першою статті 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
За змістом ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Відповідно до положень ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм матеріального права, задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину, У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Таким чином, правовідносини, що виникли між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (який помер), після смерті останнього трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитором та спадкоємцями боржника і повинні вирішуватись у порядку положень статті 1282 ЦК України.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року №640/6274/16-ц при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої ст. 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредиторам строків визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника,
який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Крім того, у своїй постанові №587/381/15-ц від 04 лютого 2021 року, з урахуванням положень ст. 1281, 1282 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Наведені норми законодавства свідчать, що спадкоємець відповідає перед кредитором тільки в межах своєї частки у спадщині, тобто у спадкоємця виникає зобов'язання задовольнити вимоги кредитора лише в межах майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу й випливає із суті універсального характеру спадкового правонаступництва.
Борги спадкодавця - це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами - кредиторами, але смерть позбавила його можливості виконати їх. Обов'язок доказувати борги померлого покладається на самого кредитора. Кредитор, який звернувся до спадкоємців, зобов'язаний надати документи, що підтверджують його вимоги.
При вирішенні спору про стягнення із спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 306/2000/16-ц.
Оскільки боржник помер, то відповідати перед кредитором на підставі ст. 1281, 1282 ЦК України за борги спадкодавця має спадкоємець у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Позивач вказує на те, що відповідач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у частці 2/5, а тому, відповідно до ст. 1218 ЦК України, прийняв всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Враховуючи наявність у ОСОБА_3 на момент смерті заборгованості перед позивачем у розмірі 80000 грн., з відповідача підлягають стягненню грошові кошти в розмірі 32000 грн. (80000 * 2/5), відповідно до частки отриманого спадкового майна.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відкрилась спадщина, однак на даний час коло спадкоємців остаточно не визначено.
Так, із заявою про прийняття спадщини, крім спадкоємців першої черги, звернулась ОСОБА_9 , яка повідомила нотаріуса про наявність у спадкодавця ще однієї дитини. На даний час за даними автоматизованої системи документообігу в провадженні Звенигородського районного суду Черкаської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_10 про встановлення факту батьківства спадкодавця ОСОБА_3 .
Також у спадковій справі відсутні відомості про обсяг спадкового майна та його вартість, які є необхідними для визначення меж відповідальності спадкоємців. Жодному спадкоємцю на даний час не видано свідоцтва про право на спадщину та не передано жодного майна в натурі.
Крім того, в спадковій справі містяться дві претензії кредитора АТ КБ «Приватбанк», які також у випадку їх задоволення можуть вплинути на обсяг відповідальності спадкоємців
перед позивачем.
За таких обставин, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про передчасність заявлених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та відсутність достатніх підстав для їх задоволення.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як член сім'ї загиблого ветерана війни, а тому судовий збір підлягає слід віднести на рахунок держави.
Відповідач ОСОБА_1 просить стягнути з позивача ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. та надав суду відповідний розрахунок, додаткову угоду до договору від 30.05.2025 року та квитанцію про сплату коштів від 30.05.2025 року.
Представник позивача Замковенко В.М. в судовому засіданні заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки відповідач не подавав орієнтовного розрахунку суми судових витрат з першою заявою по суті справи.
Відповідно до вимог ст. 134 ЦПК України судових витрат разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Пункт 2 частини 2 ст. 137 ЦПК України визначає, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні відзиву на позовну заяву 17.06.2025 року представник відповідача не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона відповідача понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Також в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги між адвокатом Павленком С.І. та відповідачем ОСОБА_1 , а надана суду лише додаткова угода до договору на представництво в цивільному процесі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат та стягнення їх з позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації частки відчуженого спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Т.М. Кравченко